Інші податки
Тема: Нариси з історії

Фінансова та податкова системи Cтародавньої Греції

Однією з найбільш відомих і легендарних цивілізацій в історії людства була еллінська, або давньогрецька. Вже з дитинства нас захоплювали розповіді про Афіни та Спарту, Парфенон і храм Артеміди, легенди про Зевса та Геракла. Проте не всі знають, що зі Стародавньою Грецією пов’язано і виникнення податкової служби у цій частині світу.


На початку XX ст. протягом 30 років на о. Криті здійснював розкопки відомий британський археолог Артур Еванс. У результаті проведених робіт він дійшов висновку, що критське суспільство на початку II тисячоліття до н. е. досягло значного рівня економічного розвитку. За археологічними даними Еванс реконструював державний лад, релігію та етапи розвитку критського суспільства.

Уже в той час на острові виникли перші державні утворення, їх центрами були своєрідні палацові комплекси з системою палацового господарства. Наймогутнішими були правителі давніх міст — Кносса, Феста і Лілоса. Під час розкопок палаців Лілоса та Кносса археологи виявили близько 3 тис. глиняних табличок, після дешифрування яких було отримано широке уявлення про економічний уклад цих держав, а також перші дані про податкові збори. Так, у деяких кносських табличках згадується податок на шість видів продукції, серед яких козяча шкіра, текстиль. На той час уже існували верстви населення, звільнені від сплати податків: ковалі, веслярі, корабельники, військові, мисливці, які зіграли вирішальну роль у посиленні могутності флоту острівної держави.

Для платників податків установлювалася певна кількість продукції, яку вони мали здати державі, тобто податки сплачувалися пшеницею, просом, маслиновою олією, виноградною лозою, а також баранами, вівцями, волами, коровами, свинями. Під час сплати податків палацова адміністрація враховувала й минулорічні борги (за їх наявності), а також робила розрахунки з надходження данини на наступний рік.

Особливий інтерес викликає історія податкової системи класичного періоду (V — IV ст. до н. е.) Давньої Еллади — періоду найвищого розквіту давньогрецького суспільства.

У давнину Еллада складалася з незалежних одне від одного і самоврядних міст-держав (полісів), які через історичні обставини або об’єднувались одне з одним, або, навпаки, ворогували між собою.

Низка великих грецьких полісів виникла на морському узбережжі Малої Азії (Мілет, Ефес та ін.), однак згодом вони підпали під владу Персії.

Успішне просування греків за північно-східним напрямком привело до виникнення низки полісів на південному, північному та східному узбережжях Чорного моря (Трапезунт, Ольвія, Херсонес, Пантикапей, Феодосія та ін.). Ще інтенсивніше розвивалася грецька колонізація в західному напрямку. Кількість грецьких колоній на півдні Італії та на о. Сицилії була такою великою, що цей район ще в VI ст. до н. е. отримав назву Велика Греція.

Однак центром розвитку грецького світу до початку V ст. до н. е. був Балканський півострів, територія власне Греції. На той час тут виокремилися два найзначніших міста-держави (поліси) — Спарта і Афіни. Шляхи розвитку цих держав відрізнялися: спартанська громада мала аграрний (землеробський) характер, торговельно-грошові відносини були малорозвинутими; афінська  характеризувалася зовсім іншим типом рабовласницького міста-держави. Інтенсивне зростання продуктивних сил афінського суспільства, пов’язане з розвитком ремесел і морської торгівлі, призвело до його порівняно раннього занепаду. В Афінах результатом боротьби, що розгорнулася між широкими верствами населення (демосом) та родовою аристократією (евпатридами), стала рабовласницька держава з досить складною соціальною структурою.

Вільне населення Афін розділялося на клас великих рабовласників-хліборобів (евпатридів та представників нової торговельно-грошової знаті) та клас вільних виробників, тобто на широкі верстви демосу (селян і ремісників). Існував й інший розподіл вільної частини афінського населення: громадяни, що користувалися політичними правами, та метеки — неповноправні чужоземці, які проживали на території Афін. За право проживати в Афінах і займатися тут ремеслами та торгівлею метеки сплачували особливий поголовний податок — метекіон. Він становив 12 драхм (давньогрецька грошова одиниця) з чоловіка і 6 драхм — із жінки. Крім того, метеків обклали ще різноманітними іншими платежами та повинностями, зокрема військовою повинністю. Метеки були обмежені в економічних правах: їм заборонялося володіти землею на території поліса, який їх прийняв; діти метеків від шлюбу з повноправними громадянами не отримували громадянства; вони не мали права самостійно виступати в суді.

Нижче за всіх на соціальному щаблі знаходилися позбавлені цивільних прав та особистої свободи раби. Основними джерелами рабства слугували війни, піратство і тісно пов’язана з ними торгівля. Ціни на рабів стали відомими з одного напису, датованого 415 р. до н. е. Раби-чоловіки оцінювались у 70 — 300 драхм, жінки мали ціну від 135 до 220 драхм. Для порівняння: середній заробіток афінського ремісника становив на той час драхму за день. Раби, які мали професію (ремісники, музиканти, танцівниці, переписувачі тощо), коштували значно дорожче.

У V — IV ст. до н. е. грецька торгівля досягла широкого розвитку. Особливо показовою була морська торгівля. До середини V ст. афінська гавань Пірей перетворилася на найбільший в античному світі центр торгівлі. Ввозилися зерно з Північного Причорномор’я, Єгипту та з о. Сицилії, солона риба, мед, віск, худоба та шкіра — з Причорномор’я, шерсть — із Мілета, карфагенські та перські килими, різноманітні прянощі, запашні масла та інші предмети розкоші — з країн Сходу, слонова кістка — з Африки, взуття та бронзові вироби — з Етрурії, корабельний ліс, смола та прядиво —
з Македонії, мідь — з Кіпру тощо. Самі афіняни споживали лише незначну частину всіх цих предметів. Основну масу товарів відразу перепродавали, перевантажували на інші кораблі й відправляли до різних міст і країн. Посередницька торгівля давала великі доходи Афінській державі, що стягувала мито в розмірі 2% з усіх ввезених і вивезених товарів і різні ринкові збори. Загальний валовий оборот Пірею досягав величезної на ті часи суми — 2 тис. талантів (талант — рахункова одиниця для обчислення великих грошових сум; 1 талант містив 600 драхм).

Велика увага приділялася регламентації торгівлі. Існували особливі посадові особи — агораноми, які спостерігали за порядком на ринках, стягували мито тощо.

Розвиток торгівлі супроводжувався зростанням грошового обігу та обсягу різних кредитних лихварських і валютних операцій. Кожен поліс прагнув карбувати свою монету. Найпоширенішими у V ст. до н. е. були афінські монети із зображенням сови.

У зв’язку з різноманітністю монетних систем, які існували в Греції, необхідно було організувати обмін грошей. Ця функція належала особливим міняйлам — трапезитам («трапеза» по-грецьки — стіл). Поступово трапезити перетворювалися з міняйл на торгових посередників, починали брати гроші на збереження та видавати позички під проценти, вести особисті рахунки своїх клієнтів.

Великими грошовими операціями займалися також у популярних афінських і дельфійських храмах. Боржниками ставали в основному не приватні особи, а держави. Процентні ставки звичайно становили близько 12 — 18% за рік. Однак у зв’язку з небезпечністю тодішнього мореплавства процент на «морські позички» був значно вищим — аж до 100%.

Джерела, що дійшли до наших днів, повідомляють також про збори під час продажу нерухомості та здавання на відкуп податків. У всіх цих випадках держава стягувала на свою користь мито у розмірі від 0,5 до 5%. До державної скарбниці надходили також судові збори та штрафи, гроші від продажу конфіскованого майна.

(Далі буде)

«Гарячі лінії»

Дата: 29 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42