Нотаріальне посвідчення правочину передбачено ст. 209 Цивільного кодексу. Так, правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, установлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчено.
Отже, нотаріальне посвідчення правочину може відбуватись як у випадках, коли таке посвідчення прямо встановлено законом, так і за домовленістю сторін. Зважаючи на це, до складу витрат можна відносити суми витрат, понесених платником податку за нотаріальне посвідчення правочину, який здійснено у зв'язку з веденням господарської діяльності та передбачено чинним законодавством.
У разі якщо правочин не має відношення до господарської діяльності платника податку або законодавством не передбачено його обов'язкове нотаріальне посвідчення, то законодавчі підстави для формування витрат платником податку відсутні.
