Нотаріальне посвідчення правочину передбачено ст. 209 Цивільного кодексу. Так, правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, установлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчено.
Отже, нотаріальне посвідчення правочину може відбуватись як у випадках, коли таке посвідчення прямо встановлено законом, так і за домовленістю сторін. Зважаючи на це, до складу витрат можна відносити суми витрат, понесених платником податку за нотаріальне посвідчення правочину, який здійснено у зв'язку з веденням господарської діяльності та передбачено чинним законодавством.
У разі якщо правочин не має відношення до господарської діяльності платника податку або законодавством не передбачено його обов'язкове нотаріальне посвідчення, то законодавчі підстави для формування витрат платником податку відсутні.
Долучайся до спільноти у Фейсбуці