Юридична практика
Тема: Адміністрування податків, Податок на прибуток, ПДВ

Відображення в податковому обліку валових витрат і податкового кредиту на підставі попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що не посвідчені нотаріально

Суть справи. Перевіркою суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи (далі — платник податків) установлено, що платником податків протягом перевіреного періоду укладались попередні договори купівлі-продажу нерухомого майна, у яких він виступає і покупцем, і продавцем. Як зазначено в акті перевірки, ці договори не були посвідчені нотаріально та зареєстровані в державному реєстрі.

У результаті перевірки зроблено висновок, що платником податків порушено вимоги п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону про прибуток та п. 4.2 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ (які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин), унаслідок чого занижено валові витрати і включено до складу податкового кредиту ПДВ за вищезазначеними договорами купівлі-продажу нерухомого майна.

У поданій скарзі платник податків не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, оскільки вважає, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна не є необхідною умовою для включення витрат за ними до складу валових витрат і ПДВ — до складу податкового кредиту у податковому обліку.

Витяг з рішення. Відповідно до ст. 635 Цивільного кодексу попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, установлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форму основного договору не встановлено, — у письмовій формі.

Частиною першою ст. 182 Господарського кодексу визначено, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

За нормами частини першої ст. 639 Цивільного кодексу договір може бути укладено у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом.

Статтею 657 цього Кодексу визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з частиною першою ст. 640 Цивільного кодексу договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Водночас за нормами частини другої цієї статті якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 54 Закону про нотаріат нотаріуси й посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством установлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди.

Згідно з положеннями ст. 209 Цивільного кодексу правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, установлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим ст. 203 цього Кодексу.

Зазначеною статтею передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства; правочин має бути спрямовано на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Відповідно до частини першої ст. 220 Цивільного кодексу в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частинами першою та другою ст. 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, які пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону про прибуток надано визначення валового доходу — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Датою збільшення валового доходу згідно з пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 цього Закону вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 передбачено, що у разі коли за даними документальних перевірок результати діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, і контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше 50% такої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

У разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі 50% від суми недоплати, але не менше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати незалежно від кількості податкових періодів, що минули. Заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом (пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181).

Водночас відповідно до ст. 212 Кримінального кодексу під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів та інших платежів, які в 3000 разів і більше перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

За результатами розгляду скарги податкові повідомлення-рішення ДПІ залишено без змін, а скаргу — без задоволення.


Єгор ПРИТУЛА,
директор Департаменту апеляцій ДПА України

Сергій КОНОВАЛОВ,
заступник директора Департаменту

Ілона ВІЗЬОНОК,
головний державний податковий ревізор-
інспектор сектору моніторингу та методології
з питань розгляду скарг платників податків

«Гарячі лінії»

Дата: 12 грудня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42