Інші податки
Тема: Нариси з історії

Фінансова та податкова системи давнього Риму

Історія Давнього Риму відіграє значну роль у всесвітньо-історичному розвитку. Саме Рим дає нам зразок рабовласницького способу виробництва, і на давньоримському матеріалі історики, економісти, філософи аналізують сутність цієї формації в її закінченому вигляді, порівнюючи її з більш пізніми формаціями.


Тривалість і складність римської історії потребує особливої уваги до її періодизації. Загальноприйнятим є поділ історії цієї держави на дві великі епохи: республіка (VI — І ст. до н. е.) та імперія (І — V ст. н. е.).

У період республіки в соціально-економічному житті Риму відбулися глибокі зміни. Патріархальна система рабства в цей період трансформувалась у так зване класичне рабство, тобто рабовласницький лад досяг найбільшої зрілості й завершеності.

При класичному рабстві виробництво було спрямоване на створення додаткової вартості, на розвиток товарно-грошових відносин і на фактичне встановлення ринкових відносин.

При розвинутій системі рабства відбувався перехід від дрібного виробництва до більш великого, централізованого господарства, де набувала застосування складна кооперація праці.

Раби були основними виробниками, і подальший розвиток виробництва вимагав поповнення маси рабів, велику кількість яких давали війни.

Для населення, яке не мало прав римського громадянства, дуже довго зберігало силу боргове рабство, скасоване для римських громадян ще 326 р. до н. е. Користуючись невтручанням римської адміністрації, збирачі податків у провінціях давали в борг жителям гроші під величезні позичкові проценти (до 48%), а коли боржники виявлялися не в змозі сплатити ці борги, їх перетворювали на рабів.

Джерелом поповнення рабів було і піратство, яке у римську епоху досягло нечуваного розмаху. На малозаселених землях східного Середземномор’я, на о. Кіпр пірати створювали цілі держави власним флотом.

Ще одним джерелом рабства було природне відтворення рабів. Син рабині залишався рабом, і кожному власнику було вигідно, щоб у його рабині народжувалося більше дітей, які були б слухняними й покірними, що особливо цінувалося.

Ринки рабів були майже в кожному місті, крім них існували великі работорговельні центри. Так, на о. Делос, куди звозили рабів з усього східного Середземномор’я, за день переходило з рук у руки до 10 тис. рабів. Ціни на них коливалися від 4 до 500 динаріїв. Висококваліфіковані раби цінувалися в декілька разів дорожче від простих. Знаменитий римський натураліст Пліній Старший у своїй «Природній історії» наводить випадок продажу раба-граматика Дафніса за 700 тис. сестерціїв (1 сестерцій дорівнював 1/4 динарія).

Рабська праця застосовувалась у домашньому господарстві, у будівництві гірничодобувних промислів, на різноманітних приватних підприємствах. Існувала величезна кількість рабів-ремісників. Але найбільше рабська праця використовувалась у сільському господарстві, що було пов’язане з аграрним характером країни й утворенням великих сільськогосподарських володінь.

Зворотним боком процесу концентрації землі було обезземелення дрібних власників. Розорені селяни частково перетворювалися на сільськогосподарських наймитів або йшли у міста, насамперед до Рима.

Серед населення Рима й інших міст помітну частку становив так званий люмпен-пролетаріат. Це були неімущі, які номінально володіли правами римського громадянства. Вони брали участь у виборах магістратів, у народних зборах, але не мали жодної власності і, як правило, не працювали, а жили за рахунок подачок багатих людей, підтримуючи їхніх кандидатів під час голосування і надаючи їм різні послуги. У І ст. до н. е. утримання цієї категорії населення взяла на себе держава. За законом Кассія (73 р. до н. е.) кожному люмпен-пролетареві виділялося близько 1,5 кг хліба на день. У 50-ті — 40-ві pоки до н. е. таких нахлібників тільки в Римі було 300 тис. Усіх їх було занесено до особливих списків, і вони одержували безкоштовно пайки з державних складів. Ця декласована, паразитуюча, продажна маса людей, мета життя якої втілювалась у знаменитому гаслі пізньої республіки «Хліба і видовищ!», була серйозною політичною силою. Пізніше ця міська чернь відіграла фатальну роль у виродженні демократії та загибелі республіки.

Іншою, не менш значною, зміною в соціальній структурі римського суспільства було формування вершництва.

Термін «вершники» має довгу історію. Спочатку 18 вершницьких центурій складали римську кінноту. Їх набирали з найбагатших людей першого майнового класу. Поступово вершництво починає перетворюватися з роду військ на новий стан. Вершники перестають служити в кавалерії, а лише поставляють вищих офіцерів для армії. У цей же час було встановлено вершницький ценз, який удесятеро перевищував ценз першого класу (400 тис. сестерціїв).

За законом Клавдія 218 р. до н. е. сенатори повинні займатися лише аграрним господарством, а до сфери впливу вершників перейшли торгівля та фінансова система.

Зростання грошового капіталу в Римі не відповідало загальному рівню економічного розвитку Італії і значною мірою було штучним. Його джерелом слугували контрибуції, військові трофеї та систематичне вижимання останніх коштів з провінцій шляхом відкупної системи.

Що являла собою відкупна система? Коли Рим із міста-держави перетворився на центр світової держави, його державний апарат (до встановлення імперії) продовжував залишатися старим апаратом міста-держави з народними зборами, сенатом та виборними магістратами. У ньому майже не існувало спеціальних органів, які відали б управлінням Італії та провінцій, зокрема фінансових органів. Тому для збирання податків найпростішим рішенням було віддати їх на відкуп публіканам. У Римі здавалося на відкуп не лише збирання податків у провінціях, а й ціла низка інших статей державного господарства.

На основі відкупної системи виросли своєрідні підприємства, які віддалено нагадували акціонерні компанії. Щоб отримати право на відкуп, потрібно було заздалегідь внести уряду велику суму. Іноді це було не під силу окремим багатіям, і тому вони об’єднувались і утворювали компанію. Кожен учасник компанії вносив у справу обумовлену частину капіталу й одержував відповідну кількість часток. Цими «акціями» спекулювали, їх продавали й купували, грали ними на підвищення та зниження. Відкупники у провінціях виступали як лихварі.

При збиранні податків відкупники не тільки компенсували внесену раніше суму, а й мали величезні надлишки. Намісники провінцій, отримуючи великі хабарі, дивилися крізь пальці на зловживання відкупників, виділяли їм на допомогу війська, придушуючи невдоволення провінційних жителів. Відкупна система збирання податків призвела до швидкого руйнування та виснаження провінцій.

Цілі області ставали безлюдними, тому що їхніх жителів продавали у рабство, про що вже говорилося вище. Багато держав настільки заборгували великим лихварям, що іноді змушені були передавати себе у власність Риму. Таким чином, римський грошовий капітал мав яскраво виражений спекулятивний характер.

Громадянські війни в Римі, які тривали ціле століття, знаменували собою кризу та загибель рабовласницької Римської республіки. На зміну їй прийшла імперія.

(Далі буде)

«Гарячі лінії»

Дата: 28 березня, Четвер
Час проведення: з 10:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42