Юридична практика
Тема: ПДВ

Завищення податкового кредиту з ПДВ у результаті недоведеності фактичного придбання товарів (послуг)

Суть справи. Під час проведення перевірки податковим органом установлено завищення податкового кредиту з ПДВ, оскільки у платника податків відсутні виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, необхідні для здійснення господарської операції між ним та замовником.

Платник податків не погоджується з позицією органу ДПС, оскільки вважає, що висновки, викладені в акті перевірки, є неправомірними, а отже, винесене податкове повідомлення-рішеннянезаконним.

Рішення суду. ОАС, оцінюючи наведені сторонами докази, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з такого.

Фізична особа — підприємець (далі — ФОП) звернувся до суду з позовом до ОДПІ про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.03.2012 р.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено на підставі акта невиїзної позапланової документальної перевірки ФОП з питань достовірності декларування ПДВ у межах взаємовідносин з ТОВ «Г» у 2011 р., у результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2011 р.

В обгрунтування позовних вимог ФОП зазначає, що між ним і ТОВ «Г» укладено агентський договір та договір на транспортно-експедиторське обслуговування, про виконання яких свідчать акти виконаних робіт. ФОП вважає, що перевіряючі дійшли безпідставного висновку про завищення фізичною особою податкового кредиту виходячи з того, що у ТОВ «Г» відсутні виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що свідчить про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між ФОП та ТОВ «Г».

Представник ДПС позов не визнав з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву, обгрунтувавши тим, що об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємства-постачальника відсутні, а тому вважає доводи позивача такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, та просить у задоволенні позовних вимог ФОП відмовити в повному обсязі.

Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суд дійшов таких висновків.

Згідно зі ст. 1 Закону про бухоблік первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами першою і другою ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи мають складатися під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть складатися на паперових або машинних носіях і повинні містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, враховуючи наведені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій ФОП з його контрагентом ТОВ «Г» є належні первинні документи, які містять усі необхідні реквізити та відповідають вимогам, установленим чинним законодавством для первинних документів, що фіксують факт здійснення господарської операції.

У судовому засіданні встановлено, що між позивачем та ТОВ «Г» укладено агентський договір від 04.01.2011 р., за умовами якого ТОВ «Г» (агент) зобов'язується протягом дії договору надати ФОП послуги посередницької діяльності за виконання договорів постачання і надання маркетингових послуг.

Крім того, позивачем надано копію договору про транспортно-експедиторське обслуговування, укладеного між ФОП та ТОВ «Г», за умовами якого ТОВ «Г» зобов'язалось виконувати пов'язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції (розроблення маршруту перевезення, відправлення й одержання вантажу, інші операції).

На підтвердження виконання умов укладених договорів надано рахунки-фактури, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, податкові накладні та платіжні доручення.

Суд дійшов висновку, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих податкових накладних, не є безумовною підставою, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, що узгоджується з позицією, викладеною в  листі № 1112/11/13-10.

Відповідно до акта перевірки позивачем включено до податкового кредиту за жовтень 2011 р. суми ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Г».

Як вбачається з акта перевірки та пояснень представника органу ДПС, зазначені податкові накладні виписано при здійсненні господарської операції придбання позивачем у ТОВ «Г» агентських та експедиторських послуг, при цьому документів на підтвердження виконання умов договору надано не було.

Однак, як випливає з матеріалів справи, позивач був платником ПДВ, а тому був зобов'язаний вести податковий облік згідно з вимогами податкового законодавства України.

Підсумовуючи викладене, зобов'язання за вищезазначеними договорами не підтверджено належними первинними документами, які містять усі необхідні реквізити й відповідають вимогам, установленим чинним законодавством для первинних документів, що фіксують факт здійснення господарської операції.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу податковий кредит — сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

  • придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
  • придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внеску до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
  • отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
  • ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями відповідно до п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту за договорами (контрактами), визначеними довгостроковими відповідно до п. 187.9 ст. 187 Податкового кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт, оформлених актами виконаних робіт, за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

  • придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
  • придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.4 ст. 198 Податкового кодексу встановлено: якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом ДПС суми податку, попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими вищезазначеними документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Виходячи зі змісту зазначених норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним таких умов:

  • фактичності придбання такого товару, тобто реальності відповідної господарської операції;
  • наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ;
  • подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

З огляду на викладене суд вважає, що в судовому засіданні не знайшла підтвердження наявність підстав у позивача для віднесення суми ПДВ до податкового кредиту зазначеного періоду, зокрема в частині доведеності фактичного придбання товару/послуг, а тому висновок податкового органу про порушення пунктів 198.1 — 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу, а отже, завищення податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2011 р. є обґрунтованим.

Штрафні санкції, визначені оскаржуваними рішеннями, застосовано відповідно до вимог п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу.

Суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 03.03.2012 р. є правомірним і не підлягає скасуванню.

Враховуючи зазначене, ОАС у задоволенні позову відмовлено.


Мар'яна КУЦ,
начальник відділу експертизи проектів нормативно-

правових актів,
візування роз'яснень Юридичного
управління Департаменту правової роботи ДПС України

Віра СЕМИКОПЕНКО, головний державний податковий інспектор