Інші податки
Тема: Нариси з історії

Франція Х—ХIV ст. — зразок західноєвропейського феодалізму

Після падіння Західної Римської імперії на її території утворилася низка «варварських» держав. Серед них найбільша — Франкська держава, що займала майже всю колишню римську Галлію. За Верденським договором 843 р. її було поділено на три частини, що поклало початок створенню трьох самостійних держав: Франції, Німеччини, Італії.


У Х cт. Франція вступила в епоху розвинутого феодалізму, який одержав тут найзавершенішу, класичну форму. Тому саме Францію вчені вважають зразком західноєвропейського феодалізму.

Розглянемо деякі аспекти соціально-політичного й економічного становища країни X — XIV cт.

Активно розвивалися знамениті французьке виноградарство і виноробствоНайважливішим процесом в історії Франції цього періоду став невпинний прогрес сільського господарства: значне розширення посівних площ, вдосконалення сільськогосподарських знарядь, поліпшення агротехніки, запровадження трипільної сівозміни. Активно розвивалися знамениті французьке виноградарство і виноробство, завоювавши собі славу в усій Європі. Було виведено нові, високоякісні сорти (поблизу Бордо, у Лангедоці, Бургундії, Анжу, Осерруа тощо). У цих районах виноградники почали витісняти ріллю, і вивезення вина посіло помітне місце в економіці. Виноробство поширилося по всій країні, і вино ввійшло в ужиток усього населення.

У Х — XI ст. у Франції відбувався процес формування феодальних відносин. Номінальне єдине королівство ділилося на численні феодальні володіння. Виникла заснована на поземельних відносинах феодальна ієрархія з характерною для неї системою васалітету. Почало формуватися лицарство, утворювалися духовно-лицарські ордени. Вільні селяни (віллани, лат. villa — садиба, маєток) поступово перетворювалися на кріпосних (сервів — лат. servus — невільник, раб), зросла кількість феодальних повинностей.

Особисті повинності залежних селян відрізнялися великою різноманітністю, однак вважається, що найпоширенішим було поєднання чотирьох сервильних повинностей: шеважу (тобто поголовного обкладання), незначного за розмірами, формар’яжу (тобто податку за шлюб з особою, не підлеглою даному сеньйору), розмір якого був фіксованим, менморту (посмертного податку зі спадщини) — зазвичай це була найкраща худоба; довільної тальї, тобто натуральних грошових податків, які призначалися самим сеньйором. Остання повинність була найтяжчою, а сплата шеважу юридично визначала кріпосну належність селянина.

З усіх видів відробіткової ренти виділялися будівельні та транспортні роботи, особливо необхідні в період швидкого й посиленого будівництва замків і міст.

У цей період у Франції виникало багато великих, середніх і маленьких міст, що значно впливало на життя французького села. Однак на шляху їх економічного розвитку існували певні перешкоди. До XI ст. городяни продовжували залишатися під владою феодальних сеньйорів, на землях яких розташовувалося місто. Слід зазначити, що Франція у цей період зазнала піку феодальної роздробленості, і королівська влада була ще надто слабкою. Феодали обтяжували городян систематичними поборами і всілякими повинностями. Оподатковувалося все: рухоме і нерухоме майно, продовольство і ремісничі вироби, земля і вода. Мешканці міст були зобов’язані скрізь сплачувати своєму феодальному сеньйору дорожнє мито — біля воріт міста, на мостах і навіть при переміщенні з одного кварталу в інший, якщо містом володіло кілька сеньйорів, що бувало нерідко.

На початку XIV ст. Франція переживала період економічного піднесення в усіх галузях господарства. У містах зростала кількість жителів і ремісників. Наприклад, за податковими списками 1328 р. у Парижі та сусідньому з ним містечку Сен-Марселі подимним податком (feuage) було обкладено 61 098 осередків (feux).

У країні міцніли економічні зв’язки і поступово зменшувалась відособленість ізольованих раніше районів. Деякі області Північної Франції почали спеціалізуватися на виробництві певних товарів для продажу (Нормандія — на виробництві сукна, розведенні худоби, видобутку солі і залізної руди; Шампань — на виробництві сукна, полотна і вина; Париж — на виготовленні різноманітних ремісничих виробів тощо).

У сільському господарстві відбувалося інтенсивне освоєння нових земель, вирощувалися нові сільськогосподарські культури (гречка, рис тощо), розвивалися садівництво, пов’язане з культурою цитрусових дерев, і виноградарство в різних частинах країни.

Успішні економічні перетворення позначилися і на політичному житті країни. На початку XIV ст. відбувається посилений процес централізації феодальної держави.

Борючись за об’єднання Франції, королівський уряд мав велику потребу в грошах. Він добував їх різними способами: позичав у міст і перетворював ці позики в постійні податки; дозволяв феодалам відкуповуватися від військової служби; «псував» монету, зменшуючи фактичний вміст у ній золота; робив численні позики в Ордена тамплієрів і навіть оподатковував французьке духівництво без дозволу на те Папи Римського.

Проводячи свою внутрішню політику, король спирався на так званих легістів — королівських чиновників — знавців римського права і французьких законів.

Судовий процес проти Ордена тамплієрів та його знищенняВажливим заходом, проведеним за правління Філіппа IV з допомогою легістів, був судовий процес проти Ордена тамплієрів та його знищення. На початку XIV ст. його було засновано в Єрусалимі французькими лицарями близько 1118 — 1119 рр. для захисту святих місць, і згодом він перетворився на найбільшого феодального власника. Орден володів землями в різних країнах Європи і займався всілякими лихварськими операціями. Прагнення Ордена тамплієрів до політичної самостійності (лицарські ордени підкорялися безпосередньо Папі Римському) викликало велике невдоволення королівської влади. До того ж Філіпп IV хотів позбутися свого величезного боргу тамплієрам. У 1307 р., посилаючись на те, що в Ордені процвітає єресь, лицарів-тамплієрів заарештували, їх справу передали до рук інквізиторів і всіх знищили. Багатюща скарбниця Ордена перейшла до Філіппа IV.

Ліквідація Ордена тамплієрів за наказом короля свідчила про великі успіхи в справі централізації Франції, подальше зміцнення королівської влади і остаточну поразку реакційних планів римської церкви, яка намагалася зберегти феодальну роздробленість в Європі.

Значною подією внутрішньополітичної історії Франції на початку XIV ст. було скликання Генеральних штатів, які складалися з представників трьох станів. Генеральними вони називалися тому, що у Франції існували ще й місцеві збори станів — штати, які скликалися окремо в південних і північних областях країни. Потребуючи підтримки у боротьбі з папством, Філіпп IV у 1302 р. скликав нараду представників французького духовенства (перший стан), феодалів (другий стан) і міст — їхню міську верхівку (третій стан).

Кожний із трьох станів, що засідали в Генеральних штатах, був особливою палатою і вирішував справи окремо. Спільні збори станів відбувалися тільки в момент вироблення загальної відповіді королю. Основною ж їхньою функцією була видача дозволів французькому королю на збір нових податків. Поступово скликання Генеральних штатів увійшло в практику управління державою, і Франція набула форми феодальної монархії зі становим представництвом.

Протягом усього періоду створення королівського апарату Генеральні та провінційні штати здійснювали важливу функцію добування коштів для державних потреб. Вони значною мірою сприяли створенню державної фінансової системи і перетворенню епізодичних субсидій на регулярні податки, що стягувалися по всій країні.

«Гарячі лінії»

Дата: 28 березня, Четвер
Час проведення: з 10:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42