Юридична практика
Тема: Плата за землю

Платник єдиного податку не сплачує земельний податок за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності

Суть справи. Під час проведення перевірки податковим органом установлено заниження податкового зобов'язання із земельного податку товариством з обмеженою відповідальністю «М» (даліТОВ «М»).

ТОВ «М» не погоджується з позицією органу ДПС, оскільки вважає що, висновки, викладені в акті перевірки, є неправомірними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Рішення суду. Окружний адміністративний суд (далі — ОАС), відмовляючи в позові, встановив таке.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу органи ДПС мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Судом установлено, що в період з 06.05.2011 р. по 13.05.2011 р. на підставі наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки згідно з пп. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78 та ст. 79 Податкового кодексу посадовими особами ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «М» щодо дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати земельного податку за період з 11.12.2008 р. по 31.03.2011 р.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт, відповідно до висновку якого перевіркою встановлено, що в порушення статей 7 та  14 Закону № 2535 позивачем занижено земельний податок за 2009 р. У порушення статей 274 та  285 Податкового кодексу позивачем занижено земельний податок за січень 2011 р., лютий 2011 р. та березень 2011 р. У порушення ст. 14 Закону № 2535, абзацу «а» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та абзацу першого пп. 17.1.1, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 установлено невчасне подання податкового розрахунку земельного податку за 2008 р., а за 2010 р. та за 2009 р. позивачем розрахунок земельного податку не подавався.

Платником плати за землю відповідно до ст. 269 Податкового кодексу є власник земельної ділянки, земельної частки (паю), а також землекористувач.

При цьому згідно з п. 287.1 ст. 287 цього Кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю із дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Судом установлено, що ТОВ «М» 03.12.2008 р. зареєстровано як юридичну особу, що перебуває на обліку як платник податків у ДПІ. На 2009 р. ТОВ «М» було видано свідоцтво про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва — юридичною особою.

Судом також установлено, що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 6 га, з яких згідно з якісною характеристикою земель під будівлями, лісами та іншими угіддями — 6 га. Право приватної власності ТОВ «М» на зазначену земельну ділянку посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого цільове призначення (використання) цієї земельної ділянки — для будівництва та експлуатації будинків відпочинку.

Зазначену земельну ділянку придбано позивачем за договором купівлі-продажу земельної ділянки, укладеним 11.12.2008 р. між ТОВ «Ф» та ТОВ «М».

Згідно з довідкою із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України позивачем обрано такі види діяльності за КВЕД: 70.12.0 — купівля та продаж власного нерухомого майна; 70.20.0 — здавання в оренду власного нерухомого майна; 51.90.0 — інші види оптової торгівлі; 45.21.1 — будівництво будівель відповідно до ДК 009:2005.

Судом установлено, що в ході проведення перевірки ДПІ платнику було вручено лист з проханням про надання інформації з документальним підтвердженням цільового використання земельних ділянок, а саме: інформації щодо оформлення позивачем дозвільних документів на виконання будівельних робіт, ліцензій на будівництво, укладання договорів з виконавцями проектних, підрядних та інших робіт (послуг), пов'язаних з будівництвом об'єкта за період з 11.12.2008 р. по 06.05.2011 р., а також інформації щодо надання ТОВ «М» зазначених земельних ділянок в оренду за зазначений період.

У відповідь на цей лист ТОВ «М» листом повідомило, що у період з 11.12.2008 р. по 06.05.2011 р. ТОВ «М» не провадило жодної діяльності, а також не передавало земельних ділянок в оренду.

Таким чином, зазначеним листом позивачем було підтверджено відсутність фінансово-господарської діяльності та використання земельних ділянок для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до абзацу п'ятого частини першої ст. 6 Указу про спрощену систему було звільнено від сплати низки податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі плати (податку) за землю, суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок.

Пунктом 6 постанови № 507 визначено, що суб'єкт малого підприємництва звільняється від сплати податку на землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.

Отже, законодавством було встановлено дві обов'язкові умови, за яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником плати (податку) за землю:

  • перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, про що отримано свідоцтво про сплату єдиного податку;
  • земельні ділянки, які є об'єктом плати за землю, використовуються для провадження підприємницької діяльності.

Також абзацом «г» пп. 1 п. 1 підрозділу 8 розділу ХХ Податкового кодексу визначено, що з 01.01.2011 р. до внесення змін до розділу ХІV цього Кодексу в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ про спрощену систему та абзаци 6 — 28 п. 1 ст. 14 розділу ІV Декрету про прибутковий податок застосовуються з урахуванням таких, зокрема, особливостей: платники єдиного податку не є платниками земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Аналогічне визначення містить ДК 002:2004.

Таким чином, з аналізу вищевикладених норм законодавства вбачається, що платник єдиного податку, який є власником землі або землекористувачем (не орендарем земельної ділянки), не сплачує земельний податок до бюджету лише за ті земельні ділянки, які використовуються ним у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, зокрема із самого листа ТОВ «М», наданого у відповідь на лист податкового органу, підприємство у період з 11.12.2008 р. по 06.05.2011 р., тобто з моменту придбання земельної ділянки, діяльності, спрямованої на використання земельної ділянки за цільовим призначенням, не здійснювало, доходу не отримувало, єдиного податку не сплачувало, що, зокрема, підтверджується наданою листом ДПІ інформацією щодо показників податкової звітності ТОВ «М» за 2008 — 2010 рр. та І квартал 2011 р.

При цьому суд зазначає, що надані позивачем у підтвердження провадження ним протягом 2009 р. підприємницької діяльності копії листів управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя, копія договору-дозволу на встановлення огородження та складування матеріалів, копія дозволу на виконання будівельних робіт не беруться судом до уваги, оскільки, як установлено судом, під час проведення перевірки на прохання податкового органу надати інформацію з документальним підтвердженням цільового використання земельних ділянок, а саме: інформацію щодо оформлення позивачем дозвільних документів на виконання будівельних робіт, ліцензій на будівництво, укладання договорів з виконавцями проектних, підрядних та інших робіт (послуг), пов'язаних з будівництвом об'єкта, позивачем ні вищезазначених, ні будь-яких інших документів або інформації надано не було.

Натомість, як уже зазначалося судом, у відповідь на лист відповідача позивач повідомив, що у період з 11.12.2008 р. по 06.05.2011 р. ТОВ «М» не провадило жодної діяльності, а також не передавало земельних ділянок в оренду.

Отже, на підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що позивач як платник єдиного податку та власник земельної ділянки, що є об'єктом плати за землю, у період, що перевірявся, не використовував зазначену земельну ділянку у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, тому його не може бути звільнено від сплати земельного податку.

Судом установлено, що позивачем сума земельного податку за 2009 р. не обчислювалася й податкова декларація за 2009 р. до податкового органу не подавалася, що не заперечував у судовому засіданні представник позивача та підтверджується розрахунком.

На підставі викладеного суд дійшов аналогічного за актом перевірки висновку щодо порушення позивачем статей 7 та  14 Закону № 2535 в результаті необчислення та несплати позивачем земельного податку за 2009 р. Отже, нарахування йому податковим органом земельного податку за 2009 р. є правомірним і не суперечить вимогам чинного законодавства.

Як вбачається із розрахунку, податкові зобов'язання із земельного податку за січень 2011 р., лютий 2011 р. та березень 2011 р., визначені у податковій декларації від 18.02.2011 р., позивачем не було сплачено, що підтверджується обліковою карткою й не заперечувалося представником позивача у судовому засіданні.

На підставі викладеного суд дійшов аналогічного за актом перевірки висновку щодо порушення позивачем статей 274 та  285 Податкового кодексу в результаті необчислення та несплати позивачем земельного податку за період січень — березень 2011 р. Отже, нарахування йому податковим органом земельного податку за січень 2011 р., лютий 2011 р. та березень 2011 р. є правомірним і не суперечить вимогам чинного законодавства.

Також судом установлено, що у період, що перевірявся, в порушення ст. 14 Закону № 2535, абзацу «а» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та абзацу першого пп. 17.1.1, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 позивачем було несвоєчасно подано до податкового органу розрахунок земельного податку за 2008 р. (подано 29.03.2011 р.) та за 2010 р. (подано 29.03.2011 р.), а за 2009 р., як уже встановлено судом, розрахунок земельного податку позивачем взагалі не подавався, що було підтверджено представником позивача в судовому засіданні, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що нарахування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій за вищезазначені порушення є правомірним.

З огляду на викладене суд вважає, що суму грошового зобов'язання із земельного податку, від сплати якого позивача не звільнено через непоширення на нього дії Указу про спрощену систему, оскільки позивачем не дотримано однієї з умов, за яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником плати (податку) за землю, а саме земельна ділянка, яка є об'єктом плати за землю, у період, що перевірявся, не використовувалась позивачем для провадження підприємницької діяльності, відповідачем визначено правомірно.

Враховуючи зазначене, ОАС у задоволенні позову відмовлено повністю.


Мар'яна КУЦ,
начальник відділу експертизи проектів нормативно-правових
актів, візування роз'яснень Юридичного управління
Департаменту правової роботи ДПС України

Віра СЕМИКОПЕНКО,
головний державний податковий інспектор

«Гарячі лінії»

Дата: 1 серпня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42