Юридична практика
Тема: Податок на прибуток

Кошти, внесені фізичною особою з призначенням платежу «внески до статутного фонду», не вважаються фінансовою інвестицією і мають включатися до валового доходу

Суть справи. Під час проведення перевірки податковим органом установлено заниження податку на прибуток дочірнім підприємством «Б» (даліДП «Б»).

ДП «Б» не погоджується з позицією органу ДПС, оскільки вважає, що висновки, викладені в акті перевірки, є неправомірними та такими, які не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства.

Рішення суду. Окружний адміністративний суд (далі — ОАС), відмовляючи в позовних вимогах, зазначив таке.

МДПІ спільно з працівниками ДПС проведено перевірку ДП «Б» та складено акт про результати позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 15.03.2011 р. Перевіркою встановлено порушення ДП «Б» вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону про прибуток. За результатами розгляду акта перевірки МДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення, яким ДП «Б» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток.

В акті перевірки зазначається, що позивачем у порушення вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону про прибуток до складу валових доходів не включено суму коштів, які надійшли на розрахунковий рахунок як безповоротна фінансова допомога.

ДП «Б» вважає, що такий висновок органу ДПС є помилковим і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Останнє обґрунтовано тим, що кошти, які на виконання рішення засновника приватного підприємства «Д» (далі — ПП «Д»), надійшли на розрахунковий рахунок ДП «Б» через фізичну особу, є фінансовою інвестицією ПП «Д» у статутний капітал створеного ним ДП «Б», про що чітко зазначено в платіжних документах на переказ коштів, а саме: у рядку про призначення платежу зазначено «внески до статутного фонду». Ці фінансові надходження належним чином відображено в бухгалтерському обліку позивача. Засновник і керівник ПП «Д» відповідно до вимог статуту підприємства має право вирішувати всі питання діяльності підприємства та виконувати інші дії оперативного керівництва.

ДП «Б» зазначає, що ним правомірно зараховано на поповнення свого статутного фонду кошти, отримані через фізичну особу, оскільки такі дії повністю відповідають вимогам Закону про прибуток, тому що отримані кошти є прямою інвестицією у корпоративні права.

Підстав для державної реєстрації змін до статуту у позивача не було, позаяк на момент внесення та зарахування коштів статутний фонд ДП «Б» засновником не було сформовано в розмірі, визначеному статутом.

У ході проведеної перевірки встановлено, що за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р. на розрахунковий рахунок ДП «Б» надходили кошти з призначенням платежу «внески до статутного фонду». У бухгалтерському обліку ці надходження відображено таким чином: за дебетом субрахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті» і кредитом рахунку 40 «Статутний капітал».

У квитанціях, за якими перераховувались кошти, платниками зазначалися фізичні особи, тобто грошові кошти на розрахунковий рахунок ДП «Б» перераховувалися фізичними особами, а не ПП «Д», який був єдиним засновником ДП «Б».

Тому МДПІ вважає, що операції з перерахування (передачі) фізичними особами суми коштів на розрахунковий рахунок ДП «Б» згідно з нормами пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону про прибуток є нічим іншим, як наданням безповоротної фінансової допомоги.

Також МДПІ зазначила, що статутним документом ДП «Б» чітко встановлено обов'язкові вимоги щодо збільшення його статутного фонду, а саме: за рахунок внесків засновника, яким згідно з даними ЄДР є ПП «Д», за рахунок якого і мав би збільшуватися статутний фонд в обмін на корпоративні права. Водночас оскільки отримані на розрахунковий рахунок ДП «Б» кошти не є коштами ПП «Д», вони не є внеском до статутного фонду ДП «Б» від ПП «Д».

До адміністративного позову ДП «Б» не надано належних та допустимих доказів того, що кошти, які на виконання рішення засновника ПП «Д» надійшли на розрахунковий рахунок ДП «Б», є саме фінансовою інвестицією в статутний капітал ДП «Б».

Актом перевірки встановлено заниження скоригованого валового доходу на суму надходжень коштів на розрахунковий рахунок ДП «Б» від фізичних осіб у вигляді безповоротної фінансової допомоги, чим занижено податок на прибуток, в тому числі за IV квартал 2009 р., I квартал 2010 р., II квартал 2010 р., III квартал 2010 р. та IV квартал 2010 р.

МДПІ вважає, що податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток винесено правомірно, а тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Розглянувши та оцінивши подані сторонами докази, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки:

  • згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону про прибуток, який діяв на час спірних правовідносин, валовий дохід — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами;
  • валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з п. 7.11 ст. 7 Закону про прибуток та у межах таких операцій між платником податку і його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій ст. 3 Закону № 911 (пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону про прибуток);
  • відповідно до пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону про прибуток безповоротна фінансова допомога — це, зокрема, сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод.

З урахуванням вищевикладеного та встановлених обставин справи суд вважає, що кошти на розрахунковий рахунок ДП «Б» вносились не ПП «Д», а фізичними особами, і за своєю суттю вони є безповоротною фінансовою допомогою, оскільки не мали на меті відповідної компенсації чи повернення.

Частиною восьмою ст. 63 Господарського кодексу визначено правовий статус дочірнього підприємства, а саме: дочірнім визначається підприємство, яке перебуває в залежності від іншого підприємства. Залежність відповідно до ст. 126 Господарського кодексу може бути двох видів: проста і вирішальна.

Наказом № 97 визначено, що дочірнє підприємство — це підприємство, єдиним засновником якого є інше підприємство (підприємство, залежне від іншого).

У п. 1.2 розділу першого статуту ДП «Б» зазначено, що єдиним засновником підприємства є ПП «Д». Також п. 4.1 розділу четвертого статуту встановлено, що для забезпечення діяльності підприємства за рахунок внеску засновника утворюється статутний фонд підприємства, п. 4.2 — що засновник має повністю сплатити свій внесок до статутного фонду протягом 25 років з моменту державної реєстрації підприємства, а п. 4.3 — що засновник має право збільшити чи зменшити статутний фонд. Збільшення статутного фонду здійснюється за рахунок додаткових внесків засновника або за рахунок прибутку — за рішенням засновника.

З викладеного вбачається, що нормами закону, а також статутними документами ДП «Б» чітко встановлено обов'язкові вимоги щодо збільшення його статутного фонду, а саме: за рахунок внесків засновника, яким згідно з даними ЄДР є ПП «Д», мав би збільшуватися статутний фонд в обмін на корпоративні права.

Відповідно до п. 2.4 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складено документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст і обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, можна дійти висновку, що кошти, які вносились на розрахунковий рахунок ДП «Б», згідно з відомостями, що ідентифікують особу і зазначені в платіжних документах, вносилися саме фізичними особами, а не юридичною особою ПП «Д». Це також підтверджується фінансовим звітом ПП «Д», що подавався початково 01.10.2010 р., показники якого не підтверджують здійснення підприємством фінансових інвестицій за період, що перевіряється.

Відповідно до пп. 4.2.5 п. 4.2 ст. 4 Закону про прибуток не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, які надходять платнику у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону про прибуток надано визначення терміна «корпоративні права» — це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, створено таку юридичну особу у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

У ході судового розгляду позивачем надано рішення засновника ПП «Д» про поповнення статутного фонду ДП «Б», відповідно до якого:

  • для поповнення статутного фонду ДП «Б» фізичною особою як засновником ПП «Д» та від його імені вноситимуться кошти до статутного фонду ДП «Б»;
  • кошти, що будуть внесені на рахунок ДП «Б», є внеском ПП «Д» до статутного фонду дочірнього підприємства.

Згідно із зазначеними рішеннями засновника ПП «Д» фізична особа повинна вчинити дії від його імені в частині внеску до статутного фонду.

Правове регулювання вчинення дій за дорученням у цивільному законодавстві України здійснюється главою 68 Цивільного кодексу, ст. 1000 якого визначено взаємні права й обов'язки у разі вчинення таких дій, а саме: одна сторона зобов'язується здійснити від імені та за рахунок другої сторони певні юридичні дії.

Виходячи з вищевикладеного суд погоджується із запереченнями МДПІ, що фізична особа вчинила дії щодо поповнення статутного фонду від свого імені, тоді як повинна була вчинити дії від імені ПП «Д», тобто кошти вносилися саме фізичною особою на розрахунковий рахунок позивача і безпідставно останнім не були включені до валових доходів.

У ході судового розгляду судом призначалася судово-економічна експертиза, за висновками якої договорами, первинними бухгалтерськими документами, даними реєстрів бухгалтерського обліку та звітності документально не підтверджується отримання ДП «Б» безповоротної фінансової допомоги від фізичної особи, яка є засновником ПП «Д». Кошти, що надійшли на формування статутного фонду ДП «Б», не є доходом і не підлягають оподаткуванню.

Згідно з частиною п'ятою ст. 82 Кодексу адміністративного судочинства висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгоду суду з ним має бути вмотивовано в постанові або ухвалі.

Аналізуючи встановлені обставини справи, суд не може погодитись із висновком судово-економічної експертизи з викладених вище підстав, а також тому, що за нормами законодавства внесені фізичною особою кошти з призначенням платежу «внески до статутного фонду» не є в даному випадку виключною підставою вважати, що ці кошти вносились від імені ПП «Д» і є фінансовою інвестицією.

У ході судового розгляду МДПІ як суб'єкт владних повноважень довів належним чином правомірність прийнятого ним рішення, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Враховуючи зазначене, ОАС у задоволенні позову ДП «Б» відмовлено повністю.


Мар'яна КУЦ,
начальник відділу експертизи проектів нормативно-правових
актів, візування роз'яснень Юридичного управління
Департаменту правової роботи ДПС України

Віра СЕМИКОПЕНКО,
головний державний податковий інспектор