Інші податки
Тема: Міжнародний досвід

Конституційний обов’язок громадян щодо сплати податків: досвід України і зарубіжних держав

Конституція як основоположне джерело податкового права містить правові принципи, що визначають нормативне регулювання центральних і місцевих податків і є базовими для процесуального податкового законодавства; встановлює правові основи податкової діяльності держави та компетенцію центральних і місцевих органів у сфері податкових відносин. У податковому праві головне місце займають принципи-норми, закріплені в Конституції, законах, у деяких нормативних актах виключно податкового характеру. Принципи відіграють роль орієнтирів у формуванні податкового права. Вони є основними й обґрунтовано виділяються з усієї системи правових принципів з погляду не тільки форми нормативного вираження, а й змісту цих принципів, які впливають на розвиток фінансового права в цілому.


Принципи податкового права

У системі податкового права України принцип верховенства права — основоположний для податкової системи — забезпечує дію податкового права по всій території держави.

Принципи податкового права:

  • загальність оподаткування — кожна особа зобов'язана сплачувати податки, встановлені Податковим кодексом України, законами з питань митної справи, податків та зборів. Цей принцип знаходить своє вираження у ст. 67 розділу другого Конституції України: «Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Законом»;
  • принцип справедливого оподаткування означає єдині правові умови справляння податків та єдині вимоги до податкових законів. Оподаткування для кожного виду податку повинно бути однаковим по всій території держави. На основі цього принципу формується єдина податкова система держави;
  • податок може встановлюватися, змінюватися чи скасовуватися тільки шляхом прийняття закону. Цей принцип прямо пов'язаний з принципом недоторканості приватної власності і принципом свободи особи, оскільки оподаткування — це відчуження приватної власності особи, яке в демократичному суспільстві може здійснюватися лише за згодою особи, вираженої у даному випадку через представництво її інтересів у парламенті.

У Конституції України прямо вказано на законодавчу форму встановлення податку, зокрема в п. 1 частини другої ст. 92 визначено, що тільки законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

У тісному зв'язку з принципом законодавчої форми встановлення чи зміни податку знаходиться інший правовий принцип: право делегувати певні законодавчі повноваження виконавчій владі. Оскільки делегування повноважень законодавчої влади здійснюється шляхом прийняття парламентом закону, то це правило не повинно сприйматись як порушення даного принципу податкового права, якщо, звичайно, Конституція України не містить прямої заборони на делегування повноважень у податковій сфері.

Конституція України такої прямої заборони не містить, як це передбачено, наприклад, у частині першій глави VII Конституції Швеції чи частині четвертій ст. 78 Конституції Греції.

Конституційні обов'язки

Конституційні обов'язки — такий самий необхідний і важливий елемент конституційного статусу особи, як і основні права та свободи.

Одним із конституційних обов'язків громадян України є обов'язок кожного сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, установлених законом, а також щороку подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом (ст. 67 Конституції України).

Стабільність бюджетної системи нашої держави забезпечують саме платники податків, і більшість із них усвідомлює важливість декларування доходів як виконання свого обов'язку щодо сплати податків перед державою та суспільством.

Наповнення держбюджету, реалізація завдань та функцій держави безпосередньо залежать від ефективного виконання усіма суб'єктами податкового права податкового обов'язку. Роль органів ДПС України в даному процесі є ключовою, оскільки на них нормами чинного законодавства покладено обов'язок здійснювати контроль за своєчасністю та повнотою сплати податків, зборів (інших обов'язкових платежів).

Реалізацію зазначеного контролю спрямовано насамперед на створення для платника податків умов для добровільного виконання конституційного обов'язку щодо сплати відповідних сум до бюджету і зменшення випадків застосування заходів примусу. Тому одне з головних завдань податківців у процесі декларування — оперативне надання громадянам комплексу інформаційних і консультаційних послуг.

Через податки — до ефективного ведення господарства в країні

У Податковому кодексі України визначено принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, напрями їх зарахування й використання, перелік платників податків та об'єктів оподаткування, відповідальність за порушення податкового законодавства тощо.

Податкова система — це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету та державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також відповідальність, які є невід'ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства.

На сьогодні в Податковому кодексі поняття податкового законодавства відображено таким чином: відповідно до ст. 3 податкове законодавство України складається з Конституції України, Податкового кодексу України, Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Податкового кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради АР Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими Податковим кодексом.

Проблеми розвитку податкового законодавства

Податки — це одна з форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Тому теоретики й практики працюють над тим, аби створити таку податкову систему, яка б забезпечила оптимальне конкурентне середовище для бізнесу та одночасно була ефективним фіскальним інструментом.

Таке широке розуміння податкового законодавства не повною мірою відповідає вимогам Конституції України, згідно з якими «винятково законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори». Сьогодні законодавець не дотримується цієї вимоги і, наприклад, відносить регулювання окремих елементів загальнодержавних зборів (ставок, строків сплати, пільг) до компетенції Кабінету Міністрів України.

Важливою проблемою розвитку податкового законодавства є приведення його у відповідність із Конституцією України. Суперечливе законодавство спричиняє ускладнення податкових процедур і правил, призводить до порушення балансу прав і відповідальності між платниками податків і податковими органами. Громіздкість (понад 1030 нормативно-правових актів) та строкатість податкового законодавства — закони, укази Президента, декрети та постанови Кабінету Міністрів України, численні положення, інструкції, листи, роз'яснення — зумовлюють неузгодженість та суперечливість окремих документів.

Виступаючи формою реалізації податково-правових норм, податкове законодавство містить досить широке коло нормативних актів, що регулюють відносини оподаткування. Основу податкового законодавства становлять закони й найважливіші підзаконні акти (у більшості випадків — прирівняні до законів. Такими свого часу були декрети Кабінету Міністрів України 1992 — 1993 рр.). Інакше кажучи, це нормативні акти, що встановлюють основні права й обов'язки учасників податкових відносин, цілісний правовий механізм справляння окремого податку чи збору. Ситуація змінилася з прийняттям Податкового кодексу України. Цей кодифікований акт складається з норм, які охоплюють регулювання всіх найважливіших відносин у сфері оподаткування.

Зауважимо, в Конституції України не використовується термін «юридична особа». Заслуговує на критику і та обставина, що в Конституції України відсутня норма, яка проголошує рівність прав і обов'язків фізичних і юридичних осіб. Для порівняння: у ст. 45 Конституції Грузії визначено: «Зазначені у Конституції основні права і свободи людини з урахуванням їх змісту поширюються також на юридичних осіб». Проте це не означає, що дія основних принципів оподаткування поширюється тільки на фізичних осіб — платників податків. Аналіз норм Конституції України дає право дійти висновку: конституційні права людини і громадянина, закріплені у ст. 67 Основного Закону держави, поширюються на юридичних осіб настільки, наскільки це право за юридичною природою може бути до них застосоване.

З огляду на досвід країн із розвинутою економікою, які також здебільшого шляхом спроб і помилок впроваджували податкове законодавство на своїх територіях, наша держава, зокрема, вимагає нетрадиційного підходу до кодифікації наявної податкової системи. Результатом такого підходу може бути, з одного боку, стабілізація основ оподаткування, закладення підвалин цілісної податкової бази, з іншого — створення сприятливих умов для вдосконалення механізму нарахування й адміністрування податків.

 

Іноземні системи оподаткування

Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн є їх структура співвідношення прямих та непрямих податків.

Так, у США, Японії, Канаді, Великій Британії переважають прямі податки, у Франції — непрямі (56,6% — податки на споживання, акцизи, внески підприємців до фонду соціального страхування). Німеччина, Італія мають досить урівноважену структуру податків (частка непрямих податків у Німеччині — 42,2%, в Італії — 48,9%).

Іноземні системи прямого оподаткування доходів фізичних осіб мають уже досить апробовану часом практику становлення та розвитку на базі глибокого усвідомлення кожним платником податку свого конституційного обов'язку — сплати податків.

Сутність категорії «податок» має неоднозначне трактування в різних країнах: в Німеччині — це підтримка, яку громадяни надають державі; у Великобританії — це обов'язок перед державою; у США податок розуміють як таксу; у Франції — як обов'язкову плату.

В іноземних державах надано досить широкі права у сфері податкової юрисдикції органам місцевого самоврядування. У таких країнах Європи, як Болгарія, Кіпр, Естонія, Греція, Латвія, Норвегія, Румунія, особистий прибутковий податок належить до місцевих податків, а в Бельгії, Данії, Фінляндії, Швеції та Швейцарії органи місцевого самоврядування самостійно визначають ставки — за якими оподатковуватимуться доходи громадян.

Досить цікавою є практика справляння податків в Китайській Народній Республіці. Держава надає право податковим агентам компенсувати витрати на забезпечення сплати податку в розмірі 2% від суми утриманого податку. В Австралії податкові зобов'язання та сума податку, що підлягає поверненню, визначаються за допомогою інформаційних технологій. Пересічний платник податку може скористатися через мережу Інтернет так званим tax calculator — податковим калькулятором, роботу якого побудовано за принципом алгоритму. Після введення суми отриманого доходу та параметрів, що є характерними для платника податку (пільги, знижки, витрати), програма самостійно обчислює необхідні фіскальні показники.

Податки на спадщину як одна зі складових прибуткового оподаткування у розвинутих країнах світу не відіграють значної ролі, якщо розглядати їх з точки зору ефективного фіскального інструменту. У деяких країнах, таких як Італія, Люксембург, Австралія, Канада і Нова Зеландія, спадок узагалі не розглядається як об'єкт, з якого сплачується податок.

В усьому світі у системі податкових відносин важливе місце посідає показник «граничний дохід» — мінімальний розмір отриманого доходу, з якого починає сплачуватися податок. У розвинутих країнах система прибуткового оподаткування будується таким чином, що показник «граничний дохід» залежить від кількості дітей, сімейного стану платника та способу оподаткування — за єдиною чи роздільною системою.

У таких країнах, як Ірландія, Корея, Мексика, Туреччина, середньозважена величина граничного доходу (неоподатковуваного мінімуму), з якого починає сплачуватися податок на доходи фізичних осіб, становить 30% від середньої заробітної плати у виробничому секторі.

Іноземні системи оподаткування спрямовано на формування кінцевого доходу домогосподарств таким чином, щоб кожна фізична особа мала в користуванні після оподаткування дохід, достатній для фінансування всіх необхідних витрат на задоволення своїх потреб.

Одна з найрозвинутіших систем індивідуального прибуткового податку із широкою системою податкових вирахувань діє в Нідерландах. У цій країні існує п'ять видів податкових відрахувань, що залежать від віку, кількості дітей, доходу батьків і відрізняються сумою, на яку дозволено зменшувати оподатковуваний дохід.

Отже, реалізація на практиці іноземного досвіду має на меті сприяти якнайшвидшому переходу до нової сталої та дієвої системи оподаткування, яка ґрунтуватиметься на всебічному поєднанні найкращих передових методів та запозичених позитивних елементів з досвіду податкових систем зарубіжних країн, що приведе до посилення соціальної складової системи оподаткування.

«Гарячі лінії»

Дата: 21 лютого, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42