Юридична практика

Включення до складу валового доходу безнадійної кредиторської заборгованості

Суть справи. На підставі договору від 27.04.2004 р. ТОВ «Т — Г» було поставлено бітум платнику податків на загальну суму 3 455 792,38 грн. (у тому числі ПДВ). За отриманий товар цим платником не було перераховано кошти ТОВ «Т — Г». У зв’язку з ліквідацією ТОВ «Т — Г» майнові права на кредиторську заборгованість перейшли до КБ ТОВ «М».

Постановою Господарського суду м. Києва підприємство-скаржник визнано банкрутом і відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, в рамках якої було проведено його перевірку.

Перевіркою суб’єкта підприємницької діяльності встановлено, що платник податків не включив до складу валового доходу в І кварталі 2010 р. кредиторську заборгованість (за отримані товари) на загальну суму 3 455 792,38 грн. (у тому числі ПДВ) у зв’язку з ліквідацією підприємства-кредитора.  Станом на 16.04.2010 р. зазначена кредиторська заборгованість обліковується на рахунку 6851 «Розрахунки з іншими кредиторами».

За наслідками перевірки і розгляду первинної та повторної скарг ДПІ було складено податкові повідомлення-рішення, якими підприємству визначено податок на прибуток і штрафну санкцію з податку на прибуток відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону про погашення зобов’язань.

У рішенні ДПА, прийнятому за розглядом повторної скарги, зазначено, що за невиконання, неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) передбачено застосування штрафних санкцій відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону про погашення зобов’язань, і враховуючи вищевикладене, у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується лише штраф за порушення строків сплати узгоджених сум податкових зобов’язань, передбачений вищезазначеним підпунктом.

Як свідчать обставини справи, платник податків у повторній скарзі зазначає, що ухвалою Господарського суду м. Києва (яку змінено постановою Київського апеляційного господарського суду, залишеною в силі постановою Вищого господарського суду України та ухвалою Верховного Суду України) затверджено реєстр кредиторів платника, вимоги яких підлягають задоволенню. Відповідно до вищезазначених рішень судів ТОВ «Т — Г» було виключено з реєстру вимог кредиторів платника, оскільки право вимоги перейшло до КБ ТОВ «М», а КБ ТОВ «М» відмовлено у включенні до реєстру вимог кредиторів у зв’язку з порушенням останнім граничного строку для заявлення вимог кредиторів. Строк позовної давності за заборгованістю платника перед КБ ТОВ «М» розпочався 12.04.2007 р., коли було винесено ухвалу Верховного Суду України про затвердження реєстру вимог кредиторів платника і вимоги КБ ТОВ «М» стали безспірними.

Згідно з висновком ДПА з порушених у скарзі питань ухвалою Верховного Суду України, так само як і попередніми судовими рішеннями у справі, визначено лише неможливість включення КБ ТОВ «М» до реєстру конкурсних кредиторів у зв’язку з порушенням граничного строку заявлення кредиторських вимог. Тобто ухвалою Верховного Суду України жодним чином не визначено фактичну спорідненість КБ ТОВ «М» із заборгованістю, що виникла у платника податків перед ТОВ «Т — Г» і яка в подальшому перейшла до КБ ТОВ «М» з правом вимоги коштів за договором від 27.04.2004 р., оскільки її вже було визначено в межах іншого судового провадження (постановою Київського апеляційного господарського суду визначено, що згідно з рішенням Господарського суду м. Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, задоволено позов КБ ТОВ «М» до ТОВ «Т—Г» про звернення стягнення на заставлені майнові вимоги до платника податків за договором поставки від 27.04.2004 р.).

Згідно з висновком ДПА з порушених у скарзі питань строк позовної давності відносно кредиторської заборгованості перед КБ ТОВ «М» за договором від 27.04.2004 р. має розпочатися не пізніше дати постанови Київського апеляційного господарського суду, яка відповідно до закону набрала чинності з моменту проголошення і не була скасована судом касаційної інстанції, і якою задоволено позов ТОВ КБ «М», що безперечно свідчить про безспірність вимог ТОВ КБ «М» до платника податків.

У поданій скарзі платник податків не погоджується з прийнятим податковим повідомленням-рішенням про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток, оскільки вважає, що зазначена кредиторська заборгованість не може бути кваліфікована як безнадійна і податок на прибуток перевіркою визначено всупереч вимогам чинного законодавства України.

Витяг з рішення. Відповідно до ст. 609 Цивільного кодексу зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 2 ст. 14 Закону про банкрутство вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Пунктом 1.23 ст. 1 Закону про прибуток визначено, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) — це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 цього Закону валовий дохід — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону про прибуток валовий дохід включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді (пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 цього Закону).

Згідно з пп. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону про погашення зобов’язань обов’язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених пп. 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених п. 4.3 цієї статті.

Відповідно до п. 4 ст. 12 Закону про банкрутство мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів).

За невиконання, неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) передбачено застосування штрафних санкцій відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону про погашення зобов’язань.

Згідно з пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього Закону та пп. 6.1.3 п. 6.1 Інструкції про застосування штрафних санкцій у разі коли за даними документальних перевірок результати діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях, і контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше 50% такої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

За результатами розгляду скарги податкове повідомлення-рішення ДПІ з урахуванням рішення ДПА залишено без змін, а скарга — без задоволення.


Єгор ПРИТУЛА, директор Департаменту апеляцій ДПА України

Сергій КОНОВАЛОВ, заступник директора Департаменту

Юлія ДУБІНКІНА, головний державний ревізор-інспектор
відділу з оподаткування прямими і непрямими податками

«Гарячі лінії»

Дата: 3 жовтня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42