Юридична практика
Тема: Податок на прибуток

Податковий облік на підставі документів, підписаних невстановленими особами

Суть справи. При проведенні перевірки органом ДПС установлено, що суб'єкт господарювання протиправно сформував податковий кредит і валові витрати на підставі податкових накладних, підписаних невстановленими особами, за проведеними безтоварними господарськими операціями (відсутні докази зберігання, транспортування товару). Такі обставини стали підставою для прийняття органом ДПС податкових повідомлень-рішень, якими визначено зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток підприємств.

На думку платника податків, податкові повідомлення-рішення прийнято безпідставно, оскільки ТОВ «Н» за результатами придбання паливно-мастильних матеріалів і маркетингових послуг на підставі договорів від ТОВ «Ф» та ТОВ «Л» отримало податкові накладні, які є правовою підставою для формування показників у податковому обліку. Водночас ТОВ «Н» не може нести відповідальність за допущені порушення законодавства з боку його контрагентів.

Рішення суду. Верховний Суд України, підтримуючи позицію органу ДПС, зазначив таке.

ТОВ «Н» звернулося до суду із позовом, у якому просило визнати протиправними податкові повідомлення-рішення про визначення зобов'язання з податку на прибуток підприємств і ПДВ.

Зазначені рішення податковим органом прийнято на підставі актів про результати позапланової та планової перевірок ТОВ «Н», якими виявлено порушення останнім п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток і підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ, що призвело до заниження зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств і ПДВ.

Таке порушення полягало у формуванні валових витрат і податкового кредиту за наслідками операцій з придбання паливно-мастильних матеріалів, маркетингових послуг на підставі договорів з ТОВ «Ф» і ТОВ «Л», які, на думку податкового органу, є нікчемними, та на підставі податкових накладних, підписаних від імені цих товариств неналежними особами.

Під час перевірки встановлено відсутність документів, які б підтверджували реальність поставок зазначених вище матеріалів, зокрема їх транспортування та зберігання. Крім того, як встановлено зустрічними перевірками, зазначені товариства — контрагенти позивача — за своїми юридичними адресами не знаходяться, їх діяльність має ознаки фіктивного підприємництва, податкові декларації вони подавали за підписами осіб, які відмовляються від участі у звітуванні, а директори та засновники цих товариств заперечують свою причетність до їх створення та фінансово-господарської діяльності.

За результатами розгляду спірних відносин у суді касаційної інстанції Вищий адміністративний суд України ухвалою скасував рішення апеляційного суду та залишив у силі постанову суду першої інстанції про скасування податкових повідомлень-рішень органу ДПС.

Орган ДПС, не погодившись із рішенням суду касаційної інстанції, подав заяву про перегляд судових рішень Верховного Суду України, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом підпунктів 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, пунктів 7.4, 7.5 ст. 7 Закону про ПДВ та пунктів 2, 5, 18 Порядку № 165, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий касаційний розгляд.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей при застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, Верховний Суд України виходив із такого.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 цієї статті).

Положеннями пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону встановлено, що податкову накладну видає платник податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, що є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону про ПДВ платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

  • порядковий номер податкової накладної;
  • дату виписування податкової накладної;
  • повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи, або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ;
  • податковий номер платника податку (продавця та покупця);
  • місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ;
  • опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
  • повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;
  • ціну поставки без урахування податку;
  • ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
  • загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За змістом п. 2 Порядку № 165 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначено у п. 2 цього Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у п. 18 Порядку № 165 усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податкупродавця.

Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ «Ф» і ТОВ «Л», податкові накладні яких стали підставою для формування ТОВ «Н» податкового кредиту та валових витрат, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників ПДВ за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів. Отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними уповноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, як і до валових витрат, є безпідставним.

Таким чином, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, про протиправність донарахування суб'єкту господарювання зобов'язань з податку на прибуток і ПДВ, який зроблено з посиланням на те, що сама лише наявність у ТОВ «Н» податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

За таких обставин дії державного податкового органу щодо донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств і ПДВ за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями є обґрунтованими.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд України за результатами розгляду заяви податкового органу задовольнив її, скасував оскаржуване рішення Вищого адміністративного суду України та направив справу на новий касаційний розгляд.


Володимир ВЕРНІЧЕНКО,
заступник директора Департаменту правової
роботи
начальник Юридичного управління ДПС України

Віталій КЕМІНЬ,
головний державний податковий інспектор відділу представництва інтересів
органів ДПС у судах касаційної інстанції та узагальнення судової практики