Аналітика

Ми не прагнемо бути першими, але не допустимо, щоб нас хтось випередив

Голова правління ВАТ «Первухінський цукровий завод» Володимир КуценкоПервухінський (колись Гутянський) цукровий завод було побудовано за часів царської Росії у 1869 р. у с. Гути Богодухівського повіту Харківської губернії. У 1881 р. на ньому працювало 400 робітників, які переробляли за добу близько 100 т цукрових буряків. На той час це був дуже хороший показник. Власником заводу був барон Леопольд Кеніг, який вважався одним із найуспішніших цукрозаводчиків півдня Росії. За радянської доби Первухінський цукровий завод пережив декілька реконструкцій, унаслідок яких зросли його виробничі потужності. Пострадянська економічна криза, що охопила економіку колишніх республік Радянського Союзу, ледве не призвела до повної зупинки та банкрутства підприємства. Виробництву вдалося уникнути долі інших цукрових заводів завдяки тому, що з 2001 р. підприємство почало отримувати фінансову допомогу від корпорації «Бісквіт-Шоколад». Гість «Вісника» — голова правління ВАТ «Первухінський цукровий завод» Володимир КУЦЕНКО.{h}Біографічна довідка
Володимир Куценко народився в 1931 р. Закінчив Харківський інститут інженерів транспорту. Трудову діяльність розпочав у 1955 р. помічником машиніста тепловоза в депо Оренбурзької залізниці. З 1958 р. працює на Харківщині, де доля дарувала йому цікаву роботу. З 1968 по 1998 р. він обіймав посади: головного інженера, начальника Харківського механічного заводу, президента корпорації «Укрспеціндустрія» Міністерства оборони СРСР і Міноборони України, генерального директора виробничого об’єднання «Красный Октябрь». У 1998 р. очолив виробничу фірму «Харнеткам». З 2002 р. — на Первухінському цукровому заводі, де за рішенням загальних зборів акціонерів у 2004 р. його обрали головою правління ВАТ «Первухінський цукровий завод». Завдяки енергії та наполегливості, практичному досвіду та цілеспрямованості нового керівника завод за короткий строк став високорентабельним підприємством.
Професіонала і талановитого виробничника було відзначено різноманітними нагородами та знаками громадського визнання: двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденами «Знак Пошани», «Зірка економіки України» ІІІ та ІІ ступеня, срібною медаллю ВДНГ СРСР «За достигнутые успехи в развитии народного хозяйства СССР», іншими медалями, а також грамотами Мінагрополітики України. Йому присуджено почесні звання: заслужений машинобудівник України, а у 2009 р. — особистість року.
{/h}


— Володимире Вікторовичу, на Первухінський цукрозавод Ви прийшли у 2002 р. після 30-річної роботи на підприємствах міністерств оборони СРСР та України. Озброєний мудрістю та знаннями, маючи великий досвід керівника радянської школи, Ви швидко оволоділи майстерністю сучасного менеджера, котрий добре розуміється на новій економічній політиці. Неважко перед 80-річним ювілеєм?

— Неважко, бо людина, яка все життя звикла напружено працювати (за 56 років трудового стажу я лише тричі мав змогу використати повну відпустку), до будь-яких нових призначень готова. Крім того, не соромлюся наголошувати, що найкращу школу керівника пройшов за радянської доби. Після такого гарту пропозиція очолити Первухінський цукровий завод була для мене цікавою. Її прийняв не вагаючись, бо не міг допустити, щоб підприємство зі славною історією та працьовитим колективом на початку 2000 р., як і десятки інших в нашій державі цукрозаводів, «порізали» на металобрухт.

До речі, на кінець 1980-х в Україні працювало 192 цукрових заводи. Вони постійно були забезпечені сировиною і виробляли цукор у кількості, яка не лише у повному обсязі задовольняла потреби населення та кондитерських підприємств колишнього Радянського Союзу, а й дозволила продавати цукор у значних обсягах до Китаю, Індії та країн Європи. Сьогодні  у нашій державі працює лише 73 цукрозаводи, з них 7 — у Харківській області. Такий стан речей не може задовольнити цукроварів. Особливо на Слобожанщині, яка є одним із найкращих бурякосійних та бурякопереробних регіонів в Україні. І замість того, щоб розвивати цукроваріння в нашому та інших регіонах, держава … закуповує цукор за кордоном. До чого це може призвести, ми вже знаємо: люди старшого покоління ще добре пам’ятають, як наприкінці 1980-х років — початку 1990-х у вільному продажу цукру не було. Продавали його населенню за талонами і по 1 кг. Але при цьому гутянські цукровари продовжували відвантажувати тисячі бартерних тонн цукру, не отримуючи зарплатні. Якби не підсобні господарства робітників і дароване їм Богом терпіння та небажання кинути підприємство напризволяще, на Харківщині давно б уже забули про Первухінський цукрозавод…

— Виходячи із сьогоднішніх виробничих показників підприємства, навіть не віриться, що таке могло бути і що завод перебував на межі банкрутства.

— Хочеться вірити, що цей страшний сон для наших цукроварів не повториться. Реанімувала ж підприємство, вдихнула в нього нове життя корпорація «Бісквіт-шоколад», президентом якої є Герой України Алла Коваленко. Вона надала цукроварні довгострокову позику. А ще почала скуповувати весь цукор для виготовлення солодкої продукції. За останні 5 років корпорація інвестувала в розвиток цукрового заводу близько 30 млн. грн. За цей час було автоматизовано й комп’ютеризовано основні станції технологічного процесу. Завдяки цьому завод міг переробляти майже 3 тис. т цукрових буряків за добу.

Продуктивна робота підприємства допомогла нарешті зайнятися й вирішенням такого болючого питання, як зниження енерговитрат. Як відомо, цукрозаводи використовують щодоби дуже багато газу — близько 115 тис. м3. Оскільки вартість голубого палива з року в рік зростає, підприємства мають мінімізувати свої витрати за рахунок упровадження нової техніки. Інакше не вижити. Нам у цьому дуже допомогла компанія «Теплоком», яка з квітня по листопад 2007 р. успішно реалізувала проект реконструкції продуктового відділення цукрового заводу. Все це сприяло значному зниженню витрат газу, електроенергії, збільшенню виходу цукру, зменшенню кількості води на пробілюванні, відтоках, витратах пару, поліпшило якість цукру. Тож сьогодні Первухінський цукрозавод — це сучасне підприємство, яке використовує передові технології цукроваріння.

До речі, гутяни у порятунку, що надійшов від корпорації «Бісквіт-шоколад», вбачають щось символічне: історія Харківської бісквітної фабрики веде свій відлік від 1896 р., коли купець другої гільдії Георгій Борман відкрив у місті шоколадну фабрику. На той час цукрозаводчик Леопольд Кеніг вже 15 років відвантажував із Гут цукор-пісок. Цілком ймовірно, що у вишуканих солодощах торгової марки «Жорж Борман» була і продукція гутянських цукроварів. Нині одним із компонентів виробів «бісквітки», які дивують поціновувачів харківської солодкої продукції в багатьох країнах світу, стовідсотково, є первухінський цукор.

Крім того, корпорація сьогодні не лише використовує цукор Первухінського заводу, а й допомагає йому сировиною: вона фінансово забезпечує вирощування цукрових буряків на полях сільгосппідприємств — ЗАТ «Агрофірма імені Г. С. Сковороди», СТОВ «Братеницьке», ПОСП «Гарант», ТОВ «Кириківське». Постачали нинішнього року нам сировину і сільгоспвиробники з сусідніх областей: Сумської, Полтавської, Донецької та Дніпропетровської.

У 2010 р. підприємство виробило 10 700 т цукру, або кожен сьомий кілограм у Харківській області. І це, до речі, за умов дуже несприятливого для цукроварів сільськогосподарського року, коли влітку на поверхні землі температура сягала позначки +65оС, а вологи в ній не було на півтора метри вглибину. Через це селяни зібрали на 50% цукрових буряків менше, ніж у 2009 р.

— За всіма цими показниками криється, безперечно, копітка та сумлінна праця гутянських цукроварів. У Богодухівському районі нам розповідали про те, з якою повагою ставляться до рядових працівників на підприємстві.

— Так, турбота про людей закладалася в Гутах разом із цукроварнею. У 1883 р., наприклад, на кошти цукрозаводчика Леопольда Кеніга в селі було побудовано двокласне училище, розраховане на 100 учнів. Навчальний заклад (як і школи у сусідніх смт Шарівці та с. Кленовому) пан Кеніг і його нащадки утримували за власний рахунок до 1917 р.

Належно оцінювалася й праця гутянських цукроварів і буряківників. Ще за часів Леопольда Кеніга окремі робітники отримували листи подяки від адміністрації заводу. Це було своєрідним визнанням їх фахової майстерності, сумлінності й особистого внеску робітника до загальної справи цукроваріння. Саме люди творили і здобували славу підприємству. І сьогодні у Гутах шанують виробників, особливо робітничі династії. Працівник підприємства у п’ятому поколінні Максим Мірошниченко може по праву пишатися тим, що його батьки Олександр і Любов Мірошниченки присвятили своє трудове життя цукровому заводу. Тут працювала бабуся Максима Ольга Федорівна, варив цукор його прадід, кучером у барона Кеніга служив прапрадід.

До революції працював конюхом у Гутянській економії Архип Солоха. На заводі трудилися його донька Катерина, зять Іван Гащенко, котрі передали естафету синові Миколі та невістці Світлані. І ось уже четверте покоління Архипа Самійловича — Андрій та Наталія Гащенки — примножують здобутки цукроварні. Працьовиту династію цукроварів започаткував і Дасій Бережний. Батьковою стежиною пішли двоє його синів і донька. Любов до професії прищепили своїм синам Ігорю та Альберту Людмила Дасівна та її чоловік Віктор Четвертіков. Бухгалтер заводу з багаторічним стажем Галина Матвеєва передала естафету дочці Тетяні та зятеві Олександру Шило, які залучили до роботи на підприємстві доньку Олену.

Та найчисельнішою на Первухінському цукровому заводі є робітнича династія Хвостішків. П’ять поколінь представників цієї родини ведуть відлік трудового стажу від початку минулого століття: спочатку за відстійниками заводу наглядав Іван Мойсеєнко. Його дружина Марфа працювала на цукроварні. Три доньки продовжили справу батьків пізніше. У третьому поколінні робітничої династії на заводі працювало 14 представників, у четвертому — вже 17. Сьогодні на підприємстві трудяться вже нащадки п’ятого покоління — слюсар Ігор Соболєв і медсестра Юлія Косенко.

Багате та яскраве минуле підприємства спонукало мене до створення музею історії цукрозаводу і селища. Цей задум було здійснено у 2009 р., коли відзначали 140-річний ювілей Первухінського цукрового заводу.

Ось так працює й живе сьогодні наше підприємство. І мені дуже приємно, що до його історії і я вписую сторінки.


Розмову вів Олександр КРЮЧКОВ

У 2009 р. відзначали 140-річний ювілей Первухінського  цукрового заводу