Новини

Податок на прибуток підприємств

У Податковому кодексі податок на прибуток підприємств зазнав революційних змін, пов'язаних із необхідністю усунення економічно необгрунтованих розбіжностей між правилами податкового обліку і положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку щодо визнання і оцінки доходів та витрат.

Відразу слід звернути увагу на те, що нові правила оподаткування податком на прибуток, встановлені в розділі ІІІ Податкового кодексу, набирають чинності з 01.04.2011 р., а до цієї дати чинним є Закон про прибуток, і вся звітність з податку на прибуток за 2010 р. та І квартал 2011 р. подаватиметься за «старими» формами.

Щодо визначення податку на прибуток підприємств у переліку загальнодержавних податків та зборів, що міститься у розділі І Податкового кодексу, потрібно зазначити, що на відміну від Закону про систему оподаткування дивіденди, які сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, у Кодексі не прирівнюються до податку на прибуток.

У Податковому кодексі передбачено наскрізну нумерацію тексту, і розділ ІІІ «Податок на прибуток підприємств» починається зі ст. 133 та закінчується ст. 161.

Об'єкт оподаткування

Відповідно до статей 135 — 137 Податкового кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду;

дохід (прибуток) нерезидента з джерелом походження з України, що підлягає оподаткуванню згідно з п. 160.1 ст. 160 розділу ІІІ Податкового кодексу.

Отже, у порівнянні з нормами Закону про прибуток при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток застосовуватимуться не терміни «валовий дохід» та «валові витрати», а просто «дохід» та «витрати», як у бухгалтерському обліку, а також «собівартість».

Визначення цих термінів наведено у ст. 14 розділу І, а саме:

доходи — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (фактично термін збігається з визначенням валового доходу в Законі про прибуток);

витрати — це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Цей термін відрізняється від терміна «валові витрати», оскільки запроваджує «бухгалтерські» критерії визнання витрат «вибуття активів або збільшення зобов'язань»;

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг — це витрати, прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням розділу ІІІ Податкового кодексу.

На відміну від п. 1.43 ст. 1 Закону про прибуток у розділі І Податкового кодексу зазначено, що інші терміни для цілей розділу III «Податок на прибуток підприємств» використовуються у значеннях, визначених не тільки національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а й Законом про бухгалтерський облік та міжнародними положеннями (стандартами) фінансової звітності.

Також на відміну від чинного законодавства суму амортизаційних відрахувань окремо не виділено у визначенні об'єкта, оскільки така сума входитиме до складу собівартості та інших витрат.

Слід зазначити, що відповідно до розділу ІІ Податкового кодексу для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів і витрат з урахуванням положень цього Кодексу.

Щодо визначення терміна «господарська діяльність», наведеного у розділі І Податкового кодексу, то, як і у чинному законодавстві, таку діяльність має бути спрямовано на отримання саме доходу, а не прибутку.

Гармонізація бухгалтерського та податкового обліку

Відповідно до розділу ІІ Кодексу платник податку у складі фінансової звітності зазначає тимчасові та постійні податкові різниці за формою, встановленою Мінфіном України.

При цьому платник податку на прибуток подає до податкового органу разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

Малі підприємства, віднесені до таких відповідно до Господарського кодексу, подають разом з річною податковою декларацією річну фінансову звітність.

Окрему норму щодо податкових різниць містить також розділ ХХ «Перехідні положення». Так, підрозділом 4 цього розділу передбачено, що методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом про бухгалтерський облік, публікується до 01.04.2011 р. та набирає чинності з 01.01.2012 р. Суб'єкти господарювання — платники податку на прибуток подають фінансову звітність з урахуванням податкових різниць починаючи зі звітних періодів 2012 р.

Розділ І Податкового кодексу визначає, зокрема, такі терміни:

податкова різниця — різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов'язань за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності та доходами і витратами, визначеними згідно з розділом ІІІ Податкового кодексу;

тимчасова податкова різниця — податкова різниця, яка виникає у звітному періоді й анулюється в наступних звітних податкових періодах;

постійна податкова різниця — податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та не анулюється в наступних звітних податкових періодах.

Доходи

Визнання доходів і витрат з метою визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток здійснюється за методом нарахувань та зіставлень, передбаченим відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Так, доходи та витрати враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати коштів.

Таким чином, на відміну від Закону про прибуток попередня (авансова) оплата товарів (робіт, послуг) не визнається витратами (доходами) і не впливає на податкові зобов'язання платника (пп. 136.1.1 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу).

Доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, містяться в ст. 135 Податкового кодексу та класифікуються за такими групами:

дохід від операційної діяльності, що включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг і дохід банківських установ (п. 135.4 ст. 135);

інші доходи, що включають, як і за чинним законодавством, зокрема, доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, від володіння борговими вимогами, доходи від операцій оренди/лізингу, доходи за операціями в іноземній валюті, доходи від торгівлі цінними паперами та деривативами, суми штрафів, неустойки чи пені, суми безповоротної фінансової допомоги, безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (п. 135.5 ст. 135).

Новацією Податкового кодексу є те, що сума поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника платника податку та повернутої не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання, не включається до складу оподатковуваного доходу (абзац четвертий пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135).

Як і чинний Закон про прибуток, Податковий кодекс містить перелік доходів, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування (ст. 136). Це, зокрема, прямі інвестиції або реінвестиції в корпоративні права платника, компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою майна платника податку, емісійний дохід, міжнародна технічна допомога та інше.

Дохід від реалізації товару визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Водночас у Податковому кодексі на відміну від чинного законодавства вилучено норму стосовно того, що датою отримання доходу в разі продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед таким бюджетом. Такі доходи визнаватимуться у загальному порядку.

На відміну від чинного законодавства Податковим кодексом установлено, що вартість безоплатно отриманих платником товарів (робіт, послуг) визначається з метою включення до доходу на рівні не нижче за звичайну ціну.

Також визначено особливості відображення в обліку виконання довгострокових договорів. Якщо платник податку виробляє товари, виконує роботи, надає послуги з довготривалим (понад один рік) технологічним циклом виробництва та якщо такими договорами не передбачено поетапного їх здавання, доходи нараховуються платником податку самостійно відповідно до ступеня завершеності виробництва (операції з надання послуг), який визначається за питомою вагою витрат, здійснених у звітному податковому періоді, у загальній очікуваній сумі таких витрат та/або за питомою вагою обсягу послуг, наданих у звітному податковому періоді, у загальному обсязі послуг, які має  бути надано.

Після переходу покупцю права власності на товари (роботи, послуги) з довготривалим технологічним циклом виробництва виконавець здійснює коригування фактично отриманого доходу, пов'язаного з виготовленням таких товарів (робіт, послуг), нарахованого в попередні періоди протягом терміну їх виготовлення.

Пунктом 137.2 ст. 137 Податкового кодексу встановлено порядок визнання доходів у разі отримання коштів цільового фінансування з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів. На відміну від чинного порядку, встановленого Законом про прибуток, відповідно до якого фінансування визнається валовим доходом у момент його фактичного отримання, Податковим кодексом установлено, що доходом у разі отримання коштів цільового фінансування з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів визнається:

сума коштів, яка дорівнює частині амортизації об'єкта інвестування, пропорційній частці отриманого платником податку з бюджету цільового фінансування капітальних інвестицій у загальній вартості таких інвестицій в об'єкт;

цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов витрачання таких коштів на виконання в майбутньому певних заходів — з моменту його фактичного отримання;

інше цільове фінансування — протягом тих періодів, у яких здійснювались витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування.

Нормами Податкового кодексу на відміну від чинного законодавства визначено, що:

у разі продажу товарів за договором комісії (агентським договором) платником податку — комітентом датою отримання доходу від такого продажу вважається дата продажу товарів, що належать комітенту, зазначена у звіті комісіонера (агента);

датою отримання доходів від продажу іноземної валюти є дата переходу права власності на іноземну валюту.

Датою отримання доходів платника податку від проведення кредитно-депозитних операцій є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів)), визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку.

На відміну від чинного законодавства Податковим кодексом установлено, що датою отримання інших доходів, окремо не визначених розділом ІІІ цього Кодексу, є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до п. 7 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу ХХ Податкового кодексу дохід не визначається щодо товарів (результатів робіт, послуг), відвантажених (наданих) після 01.04.2011 р. у частині вартості таких товарів (результатів робіт, послуг), оплаченій у вигляді авансів (передоплати) до такої дати, у тому числі в період перебування на спрощеній системі оподаткування.

Витрати

З метою достовірного визначення розміру витрат і дати їх виникнення платники податку визначатимуть собівартість товарів (робіт, послуг), до складу якої включатиметься вартість запасів. Тобто на відміну від чинного законодавства не тільки витрати на придбання запасів зменшуватимуть об'єкт оподаткування лише в момент визнання відповідних доходів, а й інші витрати, що включатимуться до собівартості.

Склад витрат і порядок їх визнання, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, наведено в ст. 138 Податкового кодексу. Зазначені витрати класифікуються за такими групами:

витрати операційної діяльності, що включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг і витрати банківських установ;

інші витрати, що включають, зокрема:

загальновиробничі витрати (витрати на управління виробництвом, амортизація основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення, витрати на вдосконалення технології та організації виробництва, на охорону праці тощо);

адміністративні витрати (проведення річних зборів, представницькі витрати, відрядження й утримання апарату управління підприємством, консультаційні, інформаційні послуги, оплата послуг зв'язку тощо);

витрати на збут (пакувальні матеріали, оплата праці та комісійні винагороди продавцям, реклама і дослідження ринку (маркетинг), передпродажна підготовка товарів), транспортування, страхування товарів, транспортно-експедиційні послуги, гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування тощо);

інші операційні витрати (витрати за операціями в іноземній валюті, податки і збори, інформаційне забезпечення, проценти (за користування отриманими кредитами, за випущеними облігаціями, за фінансовою орендою) тощо);

інші витрати звичайної діяльності (добровільно перераховані (передані) активи, безнадійна заборгованість, утримання й експлуатація фондів природоохоронного призначення, придбання ліцензій та спеціальних дозволів тощо).

На відміну від чинного законодавства у розділі І Податкового кодексу наводиться визначення терміна «маркетингові послуги (маркетинг)» — це послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчення ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управління руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та поширення інформації про продукцію (роботи, послуги).

Собівартість товарів (робіт, послуг) складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів (робіт, послуг), а саме:

прямих матеріальних витрат (сировина, матеріали та напівфабрикати, що утворюють основу виготовленого товару (роботи, послуги));

прямих витрат на оплату праці (заробітна плата й інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (робіт, послуг));

амортизації виробничих основних засобів і нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів (робіт, послуг);

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з їх виробництвом (наданням);

інших прямих витрат (внески на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв).

Витрати, що формують собівартість товарів (робіт, послуг), визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів (робіт, послуг).

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, з урахуванням окремих особливостей. Так, нараховані податки і збори включаються до витрат того звітного періоду, за який проводиться таке нарахування.

На відміну від чинного законодавства Податковий кодекс окремо визначає витрати банківських установ.

Новацією Кодексу є окрема норма стосовно того, що платник податку має право на врахування в податковому обліку витрат, підтверджених документами,  складеними нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Як і чинне законодавство, Податковий кодекс містить перелік витрат, що не враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток (ст. 139), зокрема: витрати, не пов'язані з господарською діяльністю (прийоми, презентації, свята, розваги); платежі за договорами комісії, агентськими договорами й іншими аналогічними договорами; погашення отриманих позик, кредитів; дивіденди; штрафи, неустойки чи пені.

Перехід на метод нарахувань та зіставлень при визнанні доходів і витрат у податковому обліку дасть змогу значно скоротити тимчасові різниці між податковим та бухгалтерським обліком. Водночас Податковим кодексом передбачається перегляд цілого ряду постійних різниць, що існують нині між податковим та бухгалтерським обліком.

Так, скасовується обмеження з урахування витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів при визначенні об'єкта оподаткування, витрат на гарантійний ремонт і заміну бракованого товару, умови  щодо яких оприлюднено продавцем товару, а також витрат на навчання.

Передбачено зняти існуюче обмеження (5% від суми валових витрат за звітний податковий період) щодо витрат зі страхування, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування.

Чинне обмеження на добровільне перерахування коштів до бюджетів або неприбуткових установ у межах від 2 до 5% оподатковуваного прибутку попереднього року замінюється на розмір, що не перевищує 4% цього прибутку.

Важливим у Податковому кодексі є те, що сума добових визначається — в разі відрядження в межах України та країн, в'їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в'їзд), — згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами. За чинним законодавством підставою для визнання витрат на таке відрядження були відмітки відряджуючої та приймаючої сторін на посвідченні про відрядження. Податковим кодексом не передбачається наявність відміток відряджуючої та приймаючої сторін на посвідченні про відрядження як обов'язкового елемента для врахування витрат на таке відрядження.

Новацією Податкового кодексу є також те, що витрати на відрядження можуть підтверджуватися, зокрема, електронними квитками.

Водночас Податковим кодексом на відміну від чинного законодавства передбачається не визнавати в податковому обліку витрати, понесені у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи — підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку з придбанням робіт, послуг у фізичної особи — платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації).

Окремо слід звернути увагу на встановлені Податковим кодексом обмеження з урахування роялті у складі витрат.

На відміну від чинного законодавства Податковим кодексом також установлено, що в податковому обліку не враховуються витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів) в обсязі, що перевищує 4% доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному.

При цьому до складу витрат не включаються у повному обсязі витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами у випадку, якщо особа, на користь якої здійснюються відповідні платежі, є нерезидентом, що має офшорний статус.

Новацією Податкового кодексу є і те, що в податковому обліку не враховуються витрати, понесені (нараховані) у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу (крім витрат, нарахованих на користь постійних представництв нерезидентів) у обсязі, що перевищує 5% митної вартості обладнання, імпортованого згідно з відповідним контрактом.

При цьому витрати, нараховані у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу, не включаються до складу витрат, якщо виконується будь-яка з умов: особа, на користь якої нараховується плата за послуги інжинірингу, є нерезидентом, що має офшорний статус; особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги.

Новим у Податковому кодексі є положення про те, що в разі визнання правочину недійсним з будь-яких підстав проводиться відповідний перерахунок доходів і витрат (балансової вартості основних фондів), що раніше були відображені за таким правочином.

На відміну від чинного законодавства Податковим кодексом визначено, що фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку, крім вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів) і витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, у разі реалізації такої продукції.

При цьому передбачено, що норми втрат/витрат установлюються Кабінетом Міністрів України. Але у разі їх невстановлення платник податку має право самостійно визначити такі норми у власному наказі за умови обгрунтування їх розміру. Самостійно встановлені платником податку норми діють до встановлення відповідних норм Кабінетом Міністрів України.

Також до витрат не включається сума фактичних втрат товарів, крім втрат у межах норм природного убутку чи технічних (виробничих) втрат та витрат із розбалансування природного газу в газорозподільних мережах, що не перевищують розмір, визначений Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним центральним органом виконавчої влади чи іншим органом, визначеним законодавством України.

Податковим кодексом дозволено враховувати в податковому обліку витрати на навчання та/або професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації фізичних осіб у закордонних навчальних закладах, якщо наявність сертифіката про освіту в таких закладах є обов'язковою для виконання певних умов ведення господарської діяльності.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до п. 7 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу ХХ Податкового кодексу витрати не визнаються щодо товарів (результатів робіт, послуг), отриманих (наданих) після 01.04.2011 р., у частині вартості таких товарів (робіт, послуг), оплаченої у вигляді авансів (передоплати) до такої дати, у разі якщо такі аванси були враховані платником податку у складі валових витрат на дату їх оплати, а також у період перебування на спрощеній системі оподаткування.

Для платників податку на прибуток, що перейшли зі спрощеної системи оподаткування на загальну, одночасно з визнанням доходів від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) на загальній системі оподаткування до складу витрат включається собівартість таких товарів, робіт, послуг, що склалася в період перебування такого платника на спрощеній системі оподаткування, пропорційно сумі визнаних доходів.

Відповідно до Податкового кодексу комісійні доходи (витрати) та інші платежі, пов'язані зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), які були включені до об'єкта оподаткування у звітних податкових періодах до 01.04.2011 р., не враховуються при визначенні доходів і витрат.

Крім того, згідно з п. 13 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу тимчасово, до 01.01.2014 р., датою збільшення доходів підприємств житлово-комунального господарства від надання житлово-комунальних послуг є дата надходження коштів від споживача на банківський рахунок або в касу платника податку.

При цьому підприємства житлово-комунального господарства у складі собівартості реалізації житлово-комунальних послуг визнають витрати на придбання товарів, робіт, послуг у сумі фактично сплачених за них коштів. Решта витрат визнається у загальному порядку відповідно до норм розділу ІІІ Податкового кодексу.

На відміну від чинного законодавства Податковим кодексом передбачено, що платники податку — ліцензіати з виробництва електричної та/або теплової енергії, які використовують для виробництва електричної та/або теплової енергії вугілля та/або мазут, до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг протягом року до прямих матеріальних витрат замість вартості витраченого в технологічному процесі вугілля та/або мазуту включають суму резерву запасу палива (вугілля та/або мазуту), який створюється для безперебійного постачання електричної енергії споживачам (пп. 138.8.3 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу).

Сума резерву запасу палива визначається платником самостійно щомісяця на основі середньомісячної вартості придбаного палива (вугілля, мазуту) за попередній рік, але не меншої за фактичну вартість придбаного протягом поточного місяця палива (вугілля, мазуту). У кінці звітного року створений резерв коригується на вартість витраченого в технологічному процесі палива (вугілля, мазуту), а саме:

якщо фактична вартість витраченого в технологічному процесі палива (вугілля, мазуту) протягом звітного року більша, ніж сума нарахованого за звітний рік резерву, то собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг збільшується на суму різниці між вартістю витраченого в технологічному процесі палива та сумою нарахованого резерву за результатами звітного року;

якщо фактична вартість витраченого в технологічному процесі палива (вугілля, мазуту) протягом звітного року є меншою, ніж сума нарахованого за звітний рік резерву, то собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг зменшується на суму різниці між вартістю витраченого в технологічному процесі палива та сумою нарахованого резерву за результатами звітного року.

Крім того, Податковий кодекс передбачає, що платники податків — ліцензіати з передачі та/або постачання електричної та/або теплової енергії у звітному податковому періоді до собівартості реалізації електричної та/або теплової енергії, надання послуг з передачі та/або постачання електричної та/або теплової енергії також включають фактично понесені в такому звітному періоді витрати з придбання електричної та/або теплової енергії.

Амортизація

Відразу слід звернути увагу на визначення терміна «основні засоби» (замість «основні фонди» за чинним законодавством), наведене в розділі І Податкового кодексу. Як і за чинним законодавством, цим визначенням передбачено два основні критерії визначення основних засобів — це вартість і строк корисного використання. І тоді як строк корисного використання не змінився — один рік, вартість збільшилася з 1000 до 2500 грн.

Звертаємо увагу, що в 2011 р. відповідно до п. 14 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу норматив для основних засобів установлено в розмірі 1000 грн.

Податковим кодексом передбачається наближення правил визначення амортизаційних відрахувань у податковому обліку до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що полягає в такому.

На відміну від чинного законодавства облік балансової вартості основних засобів кожної із груп ведеться за кожним з об'єктів, що входить до складу окремої групи, включаючи вартість поліпшення основних засобів, отриманих безоплатно або в оперативний лізинг (оренду), та в цілому по групі як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи.

Відповідно до норм пп. 145.1.2 п. 145.1 ст. 145 Податкового кодексу амортизація нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, установленого платником податку, але не менше мінімально допустимого строку, помісячно починаючи з місяця, наступного за місяцем введення об'єкта основних засобів в експлуатацію.

З метою нарахування амортизації нематеріальних активів у Податковому кодексі запроваджено класифікацію таких активів (6 груп) і встановлено строки нарахування амортизації для кожної з цих груп.

Визначення амортизаційних відрахувань пропонується здійснювати за такими методами:

прямолінійним, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, що амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;

зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише під час нарахування амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);

кумулятивним, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму кількості років його корисного використання;

виробничим, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

При цьому в розділі І Податкового кодексу на відміну від чинного законодавства наведено визначення терміна «вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, яка амортизується» — це первісна або переоцінена вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості (як у бухгалтерському обліку).

Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватись у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50% його вартості, яка амортизується, та решта 50% вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта — 100% його вартості.

Нарахування амортизації для оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику для нарахування амортизації з метою складання фінансової звітності.

Тобто в податковому та бухгалтерському обліку застосовуватимуться однакові методи нарахування амортизації.

Метод амортизації об'єкта основних засобів може переглядатись у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання та має відповідати змінам методу в обліковій політиці. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Податковий кодекс також передбачає здійснення переоцінки основних засобів, яка є аналогом визначеної чинним Законом про прибуток індексації балансової вартості основних фондів.

При цьому, як і в чинному законодавстві, будь-яка інша переоцінка (дооцінка, уцінка) балансової вартості основних засобів, здійснена відповідно до правил бухгалтерського обліку, не відображається в податковому обліку.

Дозволено відносити витрати на поточний або капітальний ремонт основних засобів до складу витрат у податковому обліку (як і в чинному законодавстві). Тобто ліміт на таке віднесення (10%) розраховується від сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів станом на початок звітного року.

Вартість гудвіла, як зазначено в Податковому кодексі та в Законі про прибуток, не підлягає амортизації і не враховується під час визначення витрат платника податку, щодо активів якого виник такий гудвіл.

Не змінено порядок податкового обліку операцій із землею.

Окремої уваги потребує п. 6 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу, що встановлює особливості переходу на нові правила амортизації з 01.04.2011 р.

Так, для визначення переліку об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за новими групами з метою нарахування амортизації застосовуються дані інвентаризації, проведеної станом на 01.04.2011 р.

Вартість, яка амортизується, за кожним об'єктом основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкцію тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку станом на 01.04.2011 р.

Звертаємо увагу, що вищезазначені правила поширюються також на платників податку в разі їх переходу зі спрощеної системи оподаткування на загальну. Тобто платники єдиного податку матимуть можливість відображати в податковому обліку амортизацію, нараховану на основні засоби, придбані або виготовлені у період перебування на спрощеній системі.

Податковим кодексом обмежено можливість урахування дооцінки, оскільки до переоціненої вартості основних засобів не включається сума дооцінки основних засобів, проведена після 01.01.2010 р.

Якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку є меншою, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку станом на 01.04.2011 р., то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об'єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Строк корисного використання об'єктів основних засобів, інших необоротних і нематеріальних активів для нарахування амортизації з 01.04.2011 р. визначається платником податку самостійно з урахуванням дати введення їх в експлуатацію, але не менше за мінімально допустимі строки корисного використання (п. 145.1 ст. 145 Податкового кодексу).

При цьому первісна вартість основних засобів не збільшується на вартість придбання або поліпшення після 01.04.2011 р. у частині витрат, віднесених на збільшення балансової вартості об'єктів до такої дати.

Ставка податку

Податковим кодексом передбачено поступове зниження ставки податку на прибуток до 16% (починаючи з 01.04.2011 р. застосовується ставка 23%; з 01.01.2012 р. — 21%; з 01.01.2013 р. — 19%; з 01.01.2014 р. — 16%).

Слід зазначити, що прибуток за підсумками діяльності в І кварталі 2011 р. оподатковується за ставкою 25%.

Звітні періоди в 2011 році

Базовим податковим періодом для обчислення та сплати податку залишається календарний квартал. При цьому ведення податкового обліку здійснюється наростаючим підсумком з початку року.

Окремо слід звернути увагу на те, що відповідно до розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу з 01.04.2011 р. платники податку на прибуток підприємств складають наростаючим підсумком та подають декларацію з податку на прибуток за такі звітні податкові періоди: ІІ квартал, ІІ і ІІІ квартали та ІІ — IV квартали 2011 р. Тобто в 2011 р. таких звітних періодів з податку на прибуток, як півріччя, три квартали та рік, не буде.

Збитки

У Податковому кодексі збережено чинний порядок перенесення від'ємного значення об'єкта оподаткування на майбутні періоди. При цьому збитки переносяться на майбутні періоди без будь-яких обмежень до повного їх погашення (ст. 150 Податкового кодексу).

Як і зараз, орган державної податкової служби не може відмовити у прийнятті податкової декларації з причин наявності у такій декларації збитку.

У разі коли збиток як результат розрахунку об'єкта оподаткування декларується платником податку протягом чотирьох послідовних податкових періодів, орган державної податкової служби має право провести позапланову перевірку правильності визначення об'єкта оподаткування.

Водночас новацією Податкового кодексу є те, що збиток, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується в загальній сумі збитків і відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності (п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу).

Відповідно до п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ перенесення збитків у 2011 р. здійснюється з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування у платника податку з числа резидентів за підсумками І кварталу 2011 р. є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат ІІ календарного кварталу 2011 р.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками ІІ кварталу, ІІ і ІІІ кварталів, ІІ — IV кварталів 2011 р. здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за І квартал 2011 р., у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Консолідація

Порядок нарахування податку на прибуток за наявності відокремлених підрозділів у складі платника податку — юридичної особи (консолідована сплата) практично не змінено порівняно з чинним законодавством.

У Податковому кодексі збережено також норму стосовно того, що відповідальність за своєчасне та повне внесення сум податку до бюджету територіальної громади за місцезнаходженням відокремлених підрозділів несе платник податку, у складі якого знаходяться такі відокремлені підрозділи.

Дивіденди

Порядок оподаткування дивідендів і механізм справляння авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів установлено п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу. Новацією є те, що авансовий внесок не справлятиметься при виплаті дивідендів:

фізичним особам;

суб'єктами господарювання, які перебувають на спрощеній системі оподаткування;

платниками фіксованого сільськогосподарського податку;

управителем фонду операцій з нерухомістю власникам сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу такого фонду.

Крім того, авансовий внесок з податку на прибуток при виплаті дивідендів сплачується за місцезнаходженням юридичної особи та її відокремлених підрозділів пропорційно питомій вазі суми витрат відокремлених підрозділів у загальній сумі таких витрат платника податку, визначених в останній податковій звітності, поданій таким платником податку.

Страховики

Особливостям оподаткування страховиків присвячено ст. 156 Податкового кодексу. Зауважимо, що відповідно до п. 8 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» з 2012 р. передбачається застосування загальних правил визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток страхових організацій. За результатами 2011 р. такі організації розраховуватимуть податок на прибуток за загальними правилами, але не сплачуватимуть суму обчисленого за такими правилами податку. Нарахування і сплата податку страховиками протягом року після 01.04.2011 р. відбуватимуться фактично за старими правилами, проте з урахуванням того, що витрати на перестрахування ризиків не зменшуватимуть об'єкт оподаткування.

Реорганізація юридичних осіб

На відміну від чинного законодавства нормами п. 153.15 ст. 153 Податкового кодексу детально виписано особливості податкового обліку під час реорганізації юридичних осіб.

У разі коли дата збільшення витрат, здійснених (нарахованих) юридичною особою, що припиняється, не настала до моменту затвердження передавального акта, такі витрати враховуються в податковому обліку правонаступника. Такий правонаступник набуває право на збільшення витрат в загальному порядку, визначеному розділом ІІІ Податкового кодексу. Це правило застосовується також:

до суми витрат, що обліковуються відповідно до цього розділу в особливому порядку (витрат на придбання цінних паперів, деривативів тощо), та не врахованих у зменшення доходів платника податку до моменту затвердження передавального акта;

до суми доходу, отриманого (нарахованого) платником податку, що припиняється, та не включеного до доходу до моменту затвердження передавального акта.

Від'ємне значення об'єкта оподаткування звітного періоду, що обліковувалось у платника податку, який припиняється, включається до складу витрат платника податку — правонаступника. Зазначене положення також застосовується до суми збитків, що обліковуються в особливому порядку відповідно до цього розділу у платника податку, який припиняється (збитки за операціями з цінними паперами, деривативами, правами вимоги тощо).

Сумнівна заборгованість

Статтею 159 Податкового кодексу внесено зміни до правил регулювання в податковому обліку сумнівної заборгованості, які спрямовано на зниження бюджетних ризиків та збереження основних прав платників на коригування податкових зобов'язань у зв'язку з несвоєчасними розрахунками покупців. На відміну від чинного законодавства:

затримка в оплаті на період більше ніж 90 календарних днів з граничного строку оплати, що передбачено договором, не вважається підставою для зменшення оподатковуваного прибутку;

платник податку — продавець, який зменшив суму доходу звітного періоду на сумнівну заборгованість, зобов'язаний одночасно зменшити суму витрат цього звітного періоду на собівартість товарів, робіт, послуг, за якими виникла така заборгованість.

Щодо «старої» заборгованості, яка виникла у зв'язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт, наданих послуг, за якою заходи щодо стягнення здійснювалися до 01.04.2011 р., то з метою оподаткування відображення в обліку продавця та покупця такої заборгованості здійснюється до повного погашення чи визнання такої заборгованості безнадійною в окремому порядку, що визначено п. 5 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу.

Цінні папери

Як і в чинній редакції Закону про прибуток, фінансовий результат за операціями з цінними паперами та деривативами визначається за окремим видом цінних паперів (п. 153.8 ст. 158 Податкового кодексу).

При цьому п. 4 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу встановлено, що операції з цінними паперами та деривативами, придбаними до 01.04.2011 р., відображаються в обліку при визначенні податку на прибуток підприємств за правилами, які діяли на момент придбання таких цінних паперів, тобто відповідно до Закону про прибуток.

Іноземна валюта

Податковий облік операцій в іноземній валюті максимально наближено до правил бухгалтерського обліку.

Так, згідно з пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Новацією Податкового кодексу є також те, що в разі придбання іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від'ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти (за офіційним курсом) (пп. 153.1.4 п. 153.1 ст. 153).

Звичайна ціна

У розділі І Податкового кодексу вдосконалено підходи до визначення звичайної ціни. Передбачено конкретні методи визначення звичайних цін, які застосовуються в міжнародній практиці, а саме:

порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу);

ціни перепродажу;

«витрати плюс»;

розподілення прибутку;

чистого прибутку.

За методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності — однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Згідно з методом ціни перепродажу застосовується договірна ціна товарів (робіт, послуг), визначена під час подальшого продажу таких товарів (робіт, послуг) покупцем третій особі за вирахуванням відповідної націнки та витрат, пов'язаних із збутом.

За методом «витрати плюс» застосовується ціна, що складається із собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки, звичайної для певного виду діяльності за порівнянних умов.

Відповідно до методу розподілення прибутку визначається прибуток від операції, який повинен бути розподіленим між її учасниками. Такий прибуток розподіляється на економічно обгрунтованій основі, що наближує цей розподіл до розподілу прибутку, який отримали б учасники операцій, якби були непов'язаними особами.

Метод чистого прибутку грунтується на порівнянні показників рентабельності операції, які розраховуються на підставі відповідної бази (такої як витрати, обсяг реалізації, активи), з аналогічними показниками рентабельності операцій між непов'язаними особами у порівнянних економічних умовах.

Порядок застосування методів порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу), ціни перепродажу, «витрати плюс», розподілення прибутку та чистого прибутку для визначення звичайної ціни встановлюватиметься Кабінетом Міністрів України.

На відміну від чинного законодавства встановлено перелік офіційних джерел інформації для визначення звичайних цін:

статистичні дані державних органів і установ;

ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування;

довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних;

звіти й довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном;

інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Дещо змінено визначення терміна «звичайна процентна ставка за депозит (вклад)» — це процентна ставка, що встановлюється за кожним видом депозиту (вкладу) для всіх вкладників на умовах, визначених внутрішніми правилами фінансової установи, та офіційно оприлюднена на дату підписання депозитного договору.

Наведено новий термін «звичайна ставка процента за кредит (позику)» — це розмір доходу фінансової установи у вигляді процентної ставки за кредит (позику), що встановлюється залежно від виду кредиту (позики) в межах мінімального та максимального розмірів процентної ставки і тарифу за такі послуги за таким видом кредиту (позики) всім позичальникам на стандартних умовах, визначених внутрішніми правилами фінансової установи.

Як і зараз, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби. Водночас для обгрунтування відповідності ціни господарської операції рівню звичайної ціни платник податків зобов'язаний за запитом органу державної податкової служби обгрунтувати рівень договірних цін.

Для товарів (супутніх послуг), раніше ввезених на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту, звичайною ціною продажу (поставки) на митній території України вважається ринкова ціна, але не нижча за митну вартість товарів (супутніх послуг), з якої були сплачені податки та збори під час їх митного оформлення.

Новацією є також те, що в разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20% таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

На відміну від чинного законодавства передбачено, що великий платник податків має право звернутися до центрального органу державної податкової служби із заявою про укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування.

Договір про ціноутворення для цілей оподаткування є договором між зазначеним платником податків та центральним органом державної податкової служби про порядок визначення цін (методів) відповідно до п. 39.16 ст. 39 та застосування цієї статті для цілей оподаткування протягом строку дії такого договору. Порядок укладення та виконання таких договорів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Управління майном

Новацією Кодексу є визначення особливостей оподаткування діяльності, що здійснюється за договорами управління майном.

Так, відповідно до пп. 153.13.1 п. 153.13 ст. 153 Податкового кодексу платник податку, який отримав майно на підставі договору управління (управитель), веде окремо від власного податковий облік доходів і витрат у розрізі кожного договору управління. Прибуток від кожного такого договору оподатковується на загальних підставах, і податок сплачується до бюджету управителем майна. При цьому виплата доходу установнику управління здійснюється лише після оподаткування прибутку. Сума винагороди за управління майном включається до складу доходу управителя майна від його власної діяльності.

Форма звітності про результати діяльності, яка здійснюється за договорами управління майном, встановлюється центральним податковим органом.

Оренда

Відображення в обліку операцій фінансового та оперативного лізингу здійснюється відповідно до п. 153.7 ст. 153 Податкового кодексу. Зазначимо, що правила оподаткування цих операцій фактично не змінено.

Водночас згідно з п. 9 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу передбачено особливості відображення в обліку з податку на прибуток підприємств операцій лізингу за договорами оренди житла з викупом, укладеними після 01.04.2011 р., але не пізніше 31.12.2020 р. Відповідно до цього пункту:

підприємство-орендодавець збільшує суму доходів на суму нарахованого фізичній особі орендного платежу (з урахуванням частини орендного платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта оренди);

підприємство-орендодавець збільшує суму витрат звітного періоду на частину собівартості об'єкта оренди, яка так відноситься до загальної собівартості цього об'єкта, як сума нарахованого у цьому періоді фізичній особі орендного платежу (у частині орендного платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта оренди) до загальної суми орендних платежів (у частині орендних платежів, що надаються в рахунок компенсації частини вартості об'єкта оренди), що будуть нараховані за весь період оренди;

передача житла фізичній особі в оренду з викупом не змінює податкових зобов'язань підприємства-орендодавця;

передача житла у власність фізичній особі після закінчення строку дії договору оренди житла з викупом або достроково за умови повної сплати орендних платежів (з урахуванням частини орендного платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта оренди) не змінює податкових зобов'язань підприємства-орендодавця.

Визначення терміна «оренда житла з викупом» наведено в розділі І Податкового кодексу: це господарська операція юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оренди житла з викупом передання другій стороні — фізичній особі (особі-орендарю) майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, та/або житло за плату на довготривалий (до 30 років) строк, після закінчення якого або достроково, за умови повної сплати орендних платежів та відсутності інших обтяжень та обмежень на таке житло, житло переходить у власність орендаря. Оренда житла з викупом може передбачати відступлення права вимоги на платежі за договором оренди житла з викупом.

Пільги щодо оподаткування

Статтею 157 Податкового кодексу передбачено збереження цілого ряду пільгових режимів оподаткування, серед яких — звільнення від оподаткування прибутку:

підприємств та організацій, заснованих громадськими організаціями інвалідів;

отриманого від продажу на митній території України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва;

Чорнобильської АЕС;

отриманого за рахунок міжнародної технічної допомоги, яка надається на безоплатній та безповоротній основі або за рахунок коштів, що передбачаються в державному бюджеті як внесок України до Чорнобильського фонду «Укриття» для реалізації міжнародної програми — Плану здійснення заходів на об'єкті «Укриття»;

державних підприємств «Міжнародний дитячий центр «Артек» і «Український дитячий центр «Молода гвардія» від провадження діяльності з оздоровлення та відпочинку дітей.

Як і у чинній редакції Закону про прибуток, Податковим кодексом визначено особливості пільгового оподаткування прибутку підприємств, отриманого у зв'язку із впровадженням енергозберігаючих технологій та реалізацією енергоефективних проектів.

Збережено норму щодо особливостей оподаткування неприбуткових установ та організацій, виробників сільськогосподарської продукції, а також норму стосовно того, що суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані/передані на користь резидентів для цільового використання з метою виробництва національних фільмів (у тому числі анімаційних) та аудіовізуальних творів, включаються до складу витрат у розмірі, що не перевищує 10% оподатковуваного прибутку за попередній податковий рік.

Податковим кодексом також установлено, що:

будь-які витрати зі страхування ризиків, пов'язаних з виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше ніж 10% вартості виробництва національного фільму), включаються до складу витрат;

не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

Податкові канікули

Відповідно до п. 154.6 ст. 154 Податкового кодексу на період з 01.04.2011 р. до 01.01.2016 р. застосовується ставка 0% для платників податку на прибуток, у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує 3 млн. грн. та розмір нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір яких установлено законом, та які відповідають одному з таких критеріїв:

утворені в установленому законом порядку після 01.04.2011 р.;

діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення минуло менше ніж три роки) щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує 3 млн. грн., та в яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб;

які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до набрання чинності Податковим кодексом та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до 1 млн. грн. та середньооблікова кількість працівників становила до 50 осіб.

При цьому якщо платники податку, які застосовують нульову ставку податку, у будь-якому звітному періоді досягли показників щодо отриманого доходу, середньооблікової чисельності або середньої заробітної плати працівників, з яких хоча б один не відповідає встановленим критеріям, то такі платники податку зобов'язані оподаткувати прибуток, отриманий у такому звітному періоді, за основною ставкою податку.

Платники податку, що перебувають на канікулах і одночасно здійснюють нарахування та виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), зобов'язані нарахувати і внести до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток та сплатити податок на прибуток за основною ставкою за звітний податковий період, у якому здійснювались нарахування та виплата дивідендів (п. 154.6 ст. 154 Податкового кодексу).

Платники податку на прибуток підприємств, які перебувають на канікулах, подають органам державної податкової служби декларації з податку на прибуток підприємств за спрощеною формою, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів і витрат з метою обрахунку об'єкта оподаткування за методикою, затвердженою Мінфіном України.

Водночас для платників, що перебувають на канікулах, Податковим кодексом установлено:

суми коштів, не перераховані до бюджету при застосуванні ставки податку 0%, спрямовуються на переоснащення матеріально-технічної бази, на повернення кредитів, використаних на зазначені цілі, і сплату процентів за ними та/або поповнення власних обігових коштів;

суми коштів, не перераховані до бюджету при застосуванні ставки податку 0%, визнаються доходами одночасно з визнанням витрат, здійснених за рахунок цих коштів, у розмірі таких витрат.

У разі якщо суми коштів, не перераховані до бюджету при застосуванні ставки податку 0%, використано не за цільовим призначенням або не використано платником податку протягом річного звітного періоду, залишок невикористаних коштів або сума коштів, використана не за цільовим призначенням, зараховується до бюджету в І кварталі наступного звітного року.

Новим є те, що відповідно до п. 154.7 ст. 154 Податкового кодексу звільняється від оподаткування прибуток дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів недержавної форми власності, отриманий від надання освітніх послуг.

Крім того, п. 154.8 ст. 154 Податкового кодексу визначено, що звільняється від оподаткування прибуток підприємств енергетичної галузі в межах витрат, передбачених інвестиційними програмами, схваленими Національною комісією регулювання електроенергетики України, на капітальні вкладення з будівництва (реконструкції, модернізації) міждержавних, магістральних та розподільчих (локальних) електричних мереж, та/або сум, спрямованих на повернення кредитів, які використані для фінансування вищезазначених цілей.

Підрозділом 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу також передбачено велику кількість пільг для платників податку на прибуток.

Водночас згідно з Податковим кодексом пільги щодо податку на прибуток підприємств, установлені підрозділом 4 розділу ХХ, застосовуються з урахуванням такого:

суми коштів, вивільнені від оподаткування, спрямовуються підприємствами — платниками податку на збільшення обсягів виробництва (надання послуг), переоснащення матеріально-технічної бази, впровадження новітніх технологій, пов'язаних з основною діяльністю такого платника податку, та/або повернення кредитів, використаних на зазначені цілі, і сплату процентів за ними;

з метою оподаткування суми вивільнених від оподаткування коштів визнаються доходами одночасно з визнанням витрат, понесених за рахунок цих коштів, у розмірі таких витрат;

порядок цільового використання вивільнених від оподаткування коштів установлюється Кабінетом Міністрів України;

у разі порушення вимог щодо цільового використання вивільнених від оподаткування коштів платник податку зобов'язаний збільшити податкові зобов'язання з податку на прибуток за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, а також сплатити пеню, нараховану відповідно до цього Кодексу.

І, нарешті, звертаємо увагу на те, що згідно з п. 6 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ Кодексу не застосовуються фінансові санкції до платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за наслідками діяльності у ІІ і ІІІ кварталах 2011 р.

«Гарячі лінії»

Дата: 1 серпня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42