Новини

Плата за землю для юридичних осіб

Відповідно до ст. 9 розділу I Податкового кодексу плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, які є обов'язковими до сплати на усій території України, і в повному обсязі зараховується до місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки.

Особливості справляння плати за землю визначено розділом XIII вищезазначеного Кодексу, який набрав чинності з 01.01.2011 р.

Згідно з пп. 14.1.147 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу плата за землю об'єднує два обов'язкові платежі — земельний податок та орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Земельний податок — це обов'язковий платіж, який справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також з постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності (далі — орендна плата) — обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Платники

Платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), а також землекористувачі, а орендної плати — орендарі земельних ділянок.

Власники земельних ділянок — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули право власності на землю в Україні, а також територіальні громади і держава щодо земель комунальної та державної власності (пп. 14.1.34 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надано у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп.14.1.73 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Право власності на землю — це право володіння, користування і розпорядження земельними ділянками.

Право користування землею — це право володіння і користування земельною ділянкою. Право користування землею включає право постійного користування земельною ділянкою та право оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є власники земельних ділянок, ділянок, розташованих у межах населених пунктів, — відповідні сільські, селищні та міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади.

Відмінність землекористувача від власника земельної ділянки полягає у самій сутності права власності як такого. Власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому земельною ділянкою, а землекористувач — лише володіти та користуватися. Розпорядження притаманне тільки власнику земельної ділянки.

Отже, власники земельних ділянок та землекористувачі, яким земельні ділянки надано у постійне користування, є платниками земельного податку, а орендарі земельних ділянок державної та комунальної власності платниками орендної плати за землю.

Об'єкт оподаткування

Об'єктом оподаткування плати за землю є земельна ділянка (частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами), а також земельна частка (пай), що перебуває у власності чи користуванні, у тому числі на умовах оренди.

База оподаткування

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, а в разі, якщо таку оцінку не проведено, — площа земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який здійснює управління у сфері оцінки земель, щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за попередній рік за індексом споживчих цін і до 15 січня поточного року інформує про таку індексацію як власників і землекористувачів, так і центральний орган державної податкової служби.

Ставки

Податковим кодексом збережено важливий концептуальний принцип щодо встановлення ставок земельного податку у відсот-ках від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка є капіталізованим рентним доходом із земельної ділянки і таким чином забезпечує рентну суть плати за землю. Ставки земельного податку — це законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки (пп. 14.1.240 п.14.1 ст.14 Кодексу).

Для сільськогосподарських угідь ставки земельного податку не змінилися і, як і раніше, встановлено у відсотках від нормативної грошової оцінки окремого виду сільськогосподарських угідь: для ріллі, сіножатей, пасовищ — 0,1%, для багаторічних насаджень — 0,03% (ст. 272 Податкового кодексу).

Визначено єдину ставку для земельних ділянок, грошову оцінку яких проведено, незалежно від їх місцезнаход-ження (в межах чи за межами населених пунктів) — 1% від нормативної грошової оцінки, за винятком:

  • сільськогосподарських угідь;
  • земельних ділянок, наданих на землях лісогосподарського призначення незалежно від їх місцезнаходження (ст. 273 Податкового кодексу);
  • земельних ділянок, визначених ст. 276 цього Кодексу, для яких встановлено особливості застосування ставок податку;
  • земельних ділянок, наданих підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони за межами населених пунктів, для яких ставку податку встановлено ст. 278 Податкового кодексу у відсотках.

Розмір ставок земельного податку для земельних ділянок у межах населених пунктів, де не проведено нормативну грошову оцінку, в абсолютних величинах не змінився. Якщо раніше у такому випадку коефіцієнт індексації ставок податку щороку встановлювався Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік і у 2010 році становив 3,2, то у Податковому кодексі збільшилася величина ставок податку на такий коефіцієнт.

При цьому Прикінцевими положеннями вищезазначеного Кодексу встановлено норму щодо щорічного внесення до 1 червня Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України проекту закону про внесення змін до Кодексу щодо ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням відповідних індексів. Це стосується і податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Диференціація та затвердження ставок земельного податку відповідними сільськими, селищними та міськими радами за земельні ділянки в межах населених пунктів, де не проведено нормативну грошову оцінку, до 01.01.2011 р. передбачались не більше як удвічі, а з 01.01.2011 р. — не більше трикратного розміру.

За окремо встановленими ставками оподатковуються земельні ділянки садівницьких товариств залежно від місця розташування земельних ділянок, тобто в межах та за межами населених пунктів.

За ставкою 25% обчисленого земельного податку оподатковуються земельні ділянки, надані залізницям, — під смугою відведення залізниць та гірничодобувним підприємствам — для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин; для розміщення об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії.

Ставка земельного податку для земельних ділянок, переданих у власність та наданих у користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, які розташовані за межами населених пунктів і щодо яких не проведено нормативну грошову оцінку, становить 5% від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по АР Крим та областях.

Відбулися зміни в оподаткуванні земельних ділянок, наданих підприємствам промисловості за межами населених пунктів. Якщо за земельні ділянки, надані промисловим підприємствам за межами населених пунктів, податок розраховувався за ставкою 5% від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, то з 01.01.2011 р. за земельні ділянки, надані для таких підприємств і зайняті землями тимчасової консервації (деградовані землі), ставка зменшилася і становить лише 0,03%.

Як і раніше, за землі сільськогосподарських угідь, що перебувають у тимчасовій консервації, земельний податок не сплачується.

Слід зазначити, що Податковим кодексом запроваджується окремий порядок оподаткування земельних ділянок при здійсненні операцій з нерухомим майном.

Так, з 01.01.2011 р. суб'єкти господарювання, які отримали право власності на будівлю, споруду (їх частину), а також на нежитлові приміщення (їх частини) у багатоквартирному житловому будинку, сплачують земельний податок з урахуванням прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Крім того, у разі надання в оренду окремих будівель (споруд) або їх частин власниками землі та землекористувачами, в тому числі тими, які оподатковуються за окремими ставками, земельний податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Скасовано норму щодо окремого порядку оподаткування земельних ділянок, придбаних на підставі цивільно-правових угод, згідно з якою податок розраховувався від ціни придбання земельної ділянки, якщо вона була вищою від нормативної грошової оцінки такої ділянки. Відповідно до Податкового кодексу оподаткування земельних ділянок здійснюється на загальних підставах.

Пільги щодо сплати земельного податку

Податковий кодекс містить нові ознаки пільгового оподаткування земельним податком.

Згідно з частиною другою ст. 30 цього Кодексу підставою для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Крім передбачених ст. 282 Кодексу податкових пільг щодо сплати земельного податку для юридичних осіб, слід врахувати пільги, визначені Перехідними положеннями.

Так, звільнено від земельного податку, зокрема, таких юридичних осіб:

  • дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форм власності і джерел фінансування;
  • дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України незалежно від їх підпорядкованості, у тому числі дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, які перебувають на балансі підприємств, установ та організацій;
  • релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, за земельні ділянки, надані для будівництва й обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
  • благодійні організації, діяльність яких не передбачає одержання прибутків;
  • спеціалізовані санаторії України для реабілітації, лікування та оздоровлення хворих, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
  • громадські організації інвалідів України, підприємства та організації, засновані громадськими організаціями інвалідів та спілками громадських організацій інвалідів і є їх повною власністю за умови дотримання відповідних умов, визначених пп. 282.1.7 п. 282.1 ст. 282 Податкового кодексу.

Деталізовано земельні ділянки дорожніх господарств автомобільних доріг загального користування, за які не сплачується земельний податок.

Особливістю застосування пільгового оподаткування є те, що Верховна Рада АР Крим, міські, селищні та сільські ради можуть установлювати пільги щодо земельного податку, який сплачується на відповідній території у вигляді часткового звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Встановлено, що органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки дані щодо наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам. Нові зміни у частині зазначеної інформації подаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися такі зміни.

Відповідно до ст. 59 Закону про місцеве самоврядування рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо радою не встановлено пізніший строк введення цих рішень у дію.

Отже, органи місцевого самоврядування надають пільги щодо земельного податку шляхом прийняття відповідних рішень і повідомляють про це в установлений строк органи державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки.

Згідно зі ст. 284 Податкового кодексу в разі виникнення права на пільгу у платника протягом року він звільняється від сплати податку, починаючи з місяця, що настає за місяцем, в якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право.

Кодексом встановлено: якщо платник земельного податку користується пільгами щодо цього податку, надає в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, то земельний податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

Тут доцільно нагадати, що згідно з частиною першою ст. 792 Цивільного кодексу за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом із насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відповідно до положень ст. 796 Цивільного кодексу одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою (ст. 797 Цивільного кодексу).

Право на податкову пільгу щодо земельного податку не може бути передано іншому суб'єкту.

Тому згідно зі ст. 284 Податкового кодексу у випадку, якщо платники земельного податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

Виняток установлено для бюджетних установ у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у користування (оренду) іншим бюджетним установам.

Відповідно до п. 12 ст. 2 Бюджетного кодексу (в редакції від 08.07.2010 р.) бюджетні установи — органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності

Податковим кодексом регламентуються відносини щодо справляння орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності як однієї із форм плати за землю.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки на підставі укладеного договору оренди на земельну ділянку. Обов'язковою умовою оренди є платність, тобто розмір орендної плати, який установлюється у договорі оренди. Однак Податковий кодекс чітко встановлює граничні розміри цієї плати, визначивши, що річна сума платежу не може бути меншою:

  • для земель сільськогосподарського призначення — від розміру земельного податку, встановленого цим Кодексом;
  • для інших категорій земель — від трикратного розміру земельного податку, встановленого цим Кодексом.

Крім того, річна сума платежу не може бути більшою для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, — 3% нормативної грошової оцінки, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, — 12% нормативної грошової оцінки.

Річна орендна плата може бути більшою, ніж зазначено вище, лише в разі визначення орендаря на конкурсних умовах.

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, зобов'язані до 1 лютого подавати до органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки перелік орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік. У разі укладення договорів оренди (внесення змін до існуючих договорів та їх розірвання) протягом року вони повинні інформувати про це до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зміни.

Звітність

Порядок подання звітності щодо плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) суб'єктами господарювання залишився незмінним, за винятком такого.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку і до 1 лютого поточного року подають до відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за встановленою формою з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. При цьому подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Податковим кодексом передбачено норму щодо можливості подання платниками плати за землю податкової декларації щомісяця, але це не звільняє їх від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року. Такі декларації подаються протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Платник самостійно обирає, яку звітність щодо плати за землю подавати до податкових органів: на відповідний рік — до 1 лютого поточного року чи щомісяця — протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. Зауважимо, що платникам доцільно подавати одну річну декларацію, адже об'єкт оподаткування, як правило, протягом року не змінюється. Однак вибір залишається за платником.

Як установлено Податковим кодексом, у разі подання платником першої декларації разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Така довідка подається також у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Податковим кодексом запроваджено нову норму щодо надання відповідними органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки інформації, необхідної для обчислення і справляння плати за землю, оскільки підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який у свою чергу ведеться уповноваженим органом виконавчої влади із земельних ресурсів.

Строки сплати плати за землю

Щодо термінів сплати плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) податкове зобов'язання, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Таким самим чином сплачується податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки.

Податковий кодекс визначає й інші особливості в оподаткуванні земель, зокрема, лісогосподарського призначення, несільськогосподарських угідь, зайнятих господарськими будівлями (спорудами),  які висвітлюватимуться у наступних номерах «Вісника».