Новини

Зміни у законодавстві у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України

У зв'язку з прийняттям Податкового кодексу Україниз  01.01.2011 р. набирають чинності норми Закону № 2756-VI, яким внесено зміни до багатьох законодавчих актів України. Зміни до деяких з них розглянемо детальніше.

У ЦКУ змінено визначення терміна «місцезнаходження юридичної особи», зокрема, відтепер згідно зі ст. 93 цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи — фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводяться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Крім того, ЦКУ доповнено новими положеннями, які визначають недійсність угод, укладених з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, та її правові наслідки.

Так, частиною першою ст. 203 ЦКУ встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Назву ст. 228 також викладено у новій редакції: «Стаття 228. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства». Крім того, її доповнено частиною третьою, згідно з якою у разі недотримання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнано недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що заздалегідь суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу в обох сторін (у разі виконання правочину обома сторонами) в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне  з неї першій стороні на відшкодування одержаного. За наявності умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Зазначимо, що запроваджені публічно-правові санкції раніше були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР. А на цей час такі санкції містить ГКУ.

Змінами встановлено, що правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються нормативно-правовими актами (частина третья ст. 234 ЦКУ).

Відтепер за змістом ст. 657 цього Кодексу договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

ГКУ доповнено ст. 551 «Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання», згідно з якою наводиться перелік ознак фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою — підприємцем, у тому числі визнання реєстраційних документів недійсними. Такими ознаками є:

  • зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;
  • не зареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством;
  • зареєстровано (перереєстровано) в органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;
  • зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди її засновників та призначених у законному порядку керівників.

Частиною сьомою ст. 59 ГКУ передбачено, що суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Відтепер такий запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу та подання головою ліквідаційної комісії або уповноваженою ним особою -документів для проведення державної -реєстрації припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особоюпідприємцем у порядку, визначеному Законом про держреєстрацію.

Відповідно до змін достовірність і повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені в установленому законодавством порядку з обов'язковою перевіркою органом державної податкової служби, у якому перебуває на обліку суб'єкт господарювання (частина п'ята ст. 60 ГКУ).

Відтепер майновий стан засновників-громадян щодо їх спроможності здійснити внески до статутного фонду господарського товариства має бути підтверджений довідкою органу державної податкової служби про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), завіреною відповідним податковим органом (частина третя ст. 86 ГКУ).

Довідка про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) видається за зверненням платника податку органом державної податкової служби, до якого було подано податкову декларацію, за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби (п. 179.12 ст. 179 Податкового кодексу).

Крім того, ст. 250 «Строки застосування адміністративно-господарських санкцій» цього Кодексу доповнено частиною другою, якою встановлено, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначено Податковим кодексом та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Внесено зміни й до ККУ в частині звільнення особи від кримінальної відповідальності при порушенні податкового законодавства. Так, згідно з частиною четвертою ст. 212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)» особа, яка вчинила діяння, передбачені частинами першою, другою, або діяння, передбачені частиною третьою (якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах) цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Тобто змінами вилучено одну з умов щодо звільнення від кримінальної відповідальності лише при вчиненні злочину вперше та передбачено можливість звільнення від кримінальної відповідальності осіб, що вчинили злочин, передбачений частиною третьою ст. 212 цього Кодексу.

Деяких змін зазнав і КПКУ, відповідно до яких податкова міліція є органом дізнання у справах, що належать згідно із законом до її компетенції (п. 11 ст. 101 Кодексу).

Крім того, як відтепер зазначено у ст. 112 КПКУ у справах про злочини, передбачені ст. 219 «Доведення до банкрутства» цього Кодексу, досудове слідство провадиться слідчими податкової міліції. Раніше ці справи були у підслідності слідчих органів внутрішніх справ й ставилися до підслідності слідчих податкової міліції як додаткові.

Також змінено частину четверту ст. 178 цього Кодексу, яка відтепер передбачає, що примусова виїмка оригіналів первинних фінансово-господарських та/або бухгалтерських документів здійснюється лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку, встановленого частиною п'ятою ст. 177 Кодексу.

У Законі про інформацію визначено поняття податкової інформації, якою є сукупність відомостей і даних, створених або отриманих суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідних для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій. Захист податкової інформації гарантується державою. Система податкової інформації, її джерела та режим визначаються Податковим кодексом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 251 цього Закону).

Змінами також доповнено перелік обмежень щодо доступу до інформації. Так, новою редакцією абзацу восьмого ст. 37 вищезазначеного Закону встановлено, що не підлягають обов'язковому поданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять, зокрема, інформацію фінансових установ, підготовлену для контролюючих органів, крім випадків, коли така інформація вимагається за письмовим запитом контролюючого органу для здійснення податкового, митного, бюджетного та валютного контролю.

Змінами до Закону про держстатистику передбачено, що заборона стосовно поширення статистичної інформації не поширюється, зокрема, на інформацію щодо загальних сум заборгованості з виплати (нарахування) заробітної плати підприємств, установ і організацій (зміни в абзаці третьому частини другої ст. 22 цього Закону).

У Законі про судоустрій подовжено термін звітування до Державної судової адміністрації України. Так, відповідно до п. 7 частини четвертої ст. 54 цього Закону на всіх суддів покладається обов'язок подавати щороку не пізніше 1 травня (раніше передбачалось не пізніше 1 квітня) до Державної судової адміністрації України для оприлюднення на офіційному веб-сайті судової влади, ведення якого забезпечує Державна судова адміністрація України, копію декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації), поданої до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою.

Також внесено зміни до Закону про бухоблік, якими передбачено, що підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані як платники податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису (ст. 3 Закону про бухоблік).

Виходячи з норм Податкового кодексу (п. 44.2) зазначене поширюватиметься на платників податку на прибуток, що оподатковуються за ставкою нуль відсотків та відповідають критеріям, визначеним п. 154.6 ст. 154 цього Кодексу. Зазначимо, що відповідно до розділу XIX «Прикінцеві положення» зазначеного Кодексу, ця норма набирає чинності з 1 квітня 2011 р. Водночас згідно з частиною другою ст. 6 Закону про бухоблік регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Мінфіном України, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Крім того, юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним п. 154.6 ст. 154 Податкового кодексу, зобов'язані складати та подавати до відповідних органів фінансову звітність, передбачену для суб'єктів малого підприємництва, один раз на рік (ст. 11 Закону про бухоблік).

Зокрема, такими є платники податку на прибуток, у яких розміри доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищують 3 млн. грн. та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, не менше, ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом (п. 154.6 ст. 154 Податкового кодексу).

Також встановлено, що підприємство самостійно визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством) (ст. 8 Закону про бухоблік).

Згідно з новою редакцією частини дев'ятої ст. 9 Закону про бухоблік копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються у порядку, встановленому законодавством.

Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінально-процесуальним законом.

Стаття 212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)» ККУ є однією з найпоширеніших статей, за якою платника податків може бути притягнуто до кримінальної відповідальності. Ця стаття передбачає відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) у значних, великих чи особливо великих розмірах (які відповідно в 1000, 3000, 5000 і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (далі — нмдг)).

Так, у 2011 р. розміри сум податків, за приховування яких платників притягують до кримінальної відповідальності, становлять:

за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) у значних розмірах, тобто від 470 500 грн. (в 1000 і більше разів перевищують установлений законодавством нмдг*) передбачається покарання у вигляді штрафу від 300 до 500 нмдг (від 5100 до 8500 грн.) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (частина перша ст. 212 ККУ);

за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) за попередньою змовою групою осіб або у великих розмірах, тобто від 1 411 500 грн. (в 3000 і більше разів перевищують установлений законодавством нмдг), — штраф від 500 до 2000 нмдг (від 8500 грн. до 34 000 грн.) або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (частина друга ст. 212 ККУ);

за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) особою, раніше судимою за цей злочин, або в особливо великих розмірах, тобто від 2 352 500 грн. (в 5000 і більше разів перевищують установлений законодавством нмдг), — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна (частина третя ст. 212 ККУ).
_____________
*Відповідно до п. 5 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу, якщо норми законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей застосування норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень сума нмдг встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

«Гарячі лінії»

Дата: 28 березня, Четвер
Час проведення: з 10:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42