ЗЕД
Тема: ЗЕД. Валютне регулювання

Контроль за валютними операціями

Контроль за валютними операціями, який насамперед полягає в налагодженні постійно діючого контролю за діяльністю суб'єктів ЗЕД, рухом валютних потоків та забезпеченням оперативного реагування на виявлені факти порушень, покладено на органи ДПС.

У випадку встановлення фактів недотримання суб'єктами ЗЕД вимог валютного законодавства, зокрема порушення порядку та строків розрахунків валютними цінностями, порядку та строків декларування суб'єктами ЗЕД наявності валютних цінностей, що знаходяться за межами України, органи ДПС повинні вжити до порушників валютного законодавства відповідних заходів.

Слід зазначити, що повернення в Україну валютних цінностей та майна, які незаконно знаходяться за її межами, зокрема зменшення обсягів простроченої дебіторської заборгованості від здійснених суб'єктами господарювання зовнішньоекономічних операцій, є ключовим моментом у роботі податкових органів, а для суб'єкта ЗЕД відсутність у нього простроченої дебіторської заборгованості від здійснених операцій у зовнішньоекономічній сфері є критерієм сумлінності в частині дотримання ним вимог валютного законодавства.

У зв'язку з цим податкові органи та резиденти України повинні вживати дієвих заходів для повернення в Україну валютних цінностей і майна.

Наприклад, за наявності у суб'єкта ЗЕД простроченої дебіторської заборгованості податкові органи досліджують вжиті суб'єктом заходи щодо її погашення.

Систематично здійснюють аналіз причин, що призводять до виникнення заборгованості за розрахунками згідно з зовнішньоекономічними договорами (контрактами), вивчають шляхи та механізми незаконного вивезення валютних цінностей за кордон і вносять пропозиції щодо запобігання відтоку валютних цінностей за межі України.

Органи ДПС також проводять аналіз зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються суб'єктами господарювання через офшорні зони, з метою виявлення та припинення діяльності з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та у разі виявлення фірм-нерезидентів, які мають ознаки сумнівних, надають дані до бази даних «Сумнівні фірми-нерезиденти».

Крім того, на сьогодні при здійсненні всіх заходів можливим є зменшення суми простроченої дебіторської заборгованості українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за таких умов:

  • погашення заборгованості у сфері ЗЕД внаслідок надходження від нерезидента України товару, коштів, виконання робіт чи послуг, заліку зустрічних однорідних вимог;
  • отримання від українських органів державної реєстрації інформації про припинення діяльності юридичної особи (підприємця — фізичної особи);
  • наявності рішення судових органів про відсутність в українського суб'єкта господарювання суми простроченої заборгованості від здійснених ним зовнішньоекономічних операцій, яку було встановлено актом перевірки;
  • задоволення скарги на користь платника податків за результатами адміністративного оскарження рішень контролюючого органу в частині нарахування органами ДПС пені за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД;
  • неможливості виконання рішення суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торговельно-промисловій палаті України на території іноземної держави про стягнення з нерезидента заборгованості, що документально підтверджується уповноваженим органом країни нерезидента (розташування сторони договору), у зв'язку з:
  • ліквідацією (зняття з обліку, виключення з реєстру) іноземного суб'єкта господарювання (юридичної чи фізичної особи);
  • банкрутством іноземного суб'єкта та відсутністю коштів на рахунках або майна та доходів у цього нерезидента, які може бути стягнуто на користь українського суб'єкта ЗЕД в установленому законодавством порядку;
  • закінченням строку позовної давності за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) з дотриманням вимог міжнародного законодавства.

Строк позовної давності за валютними операціями

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 цього Кодексу загальний строк позовної давності становить три роки.

Водночас ст. 8 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів установлено, що для країн-учасниць, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (якщо укладені ними контракти не суперечать вимогам Конвенції), строк позовної давності становить чотири роки.

Відповідно до ст. 9 Конституції вищезазначена Конвенція є частиною національного законодавства України.

Таким чином, якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, які передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Тобто до договорів міжнародної купівлі-продажу, укладених підприємствами після набрання чинності Конвенцією про позовну давність, застосовується 4-річний строк позовної давності, встановлений ст. 8 цієї Конвенції.

Крім того, відповідно до ст. 9 Конвенції про позовну давність початок перебігу строку позовної давності не відкладається через те, що:

  • одна сторона може бути зобов'язана надіслати іншій стороні повідомлення;
  • в арбітражній угоді міститься умова, згідно з якою до ухвалення арбітражного рішення не виникає ніякого права на вимогу.

Згідно зі ст. 10 Конвенції про позовну давність вважається, що право на позов, що випливає з порушення договору, виникає в той день, коли відбулося таке порушення.

У разі виявлення покупцем дефекту або іншої невідповідності товару умовам договору право на позов виникає від дня фактичної передачі товару покупцеві або його відмови прийняти товар.

Право на позов, що грунтується на обмані, вчиненому до, під час укладення виникає від дня, коли обман було або могло бути розумно розкрито (пункти 1 — 3 ст. 10 Конвенції про позовну давність).

Крім того, ст. 11 Конвенції про позовну давність визначено, що якщо продавець дав на товар пряму гарантію, строк дії якої обмежено певним періодом часу або в іншій спосіб, перебіг строку позовної давності за вимогами, що випливають з такої гарантії, починається від дня, коли покупець сповіщає продавця про факт, який став підставою для такої вимоги, але не пізніше закінчення строку дії гарантії.

При припиненні договору до настання строку його виконання за заявою однієї з договірних сторін (за наявності обставин, передбачених правом, застосовуваним до договору) перебіг строку позовної давності, що грунтується на цій обставині, починається від дня подання заяви іншій стороні. Якщо про припинення договору не заявлено до настання строку його виконання, перебіг строку позовної давності починається від дня настання строку виконання договору.

Строк позовної давності, що випливає з порушення однією договірною стороною умов про постачання або оплату товару частинами, починається щодо кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Якщо згідно з застосовуваним до договору правом одна зі сторін може заявити про припинення договору внаслідок такого порушення і заявляє про це, перебіг строку позовної давності щодо всіх відповідних частин починається від дня подання заяви іншій стороні (ст. 12 Конвенції про позовну давність).

Водночас незалежно від положень вищезазначеної Конвенції строк позовної давності у будь-якому випадку минає не пізніше ніж через десять років від дня, коли цей строк розпочався.

Перелік країн, які є учасниками Конвенції про позовну давність, наведено у листі № 72/19-612/1-3811.

Таким чином, вищезазначені обставини необхідно враховувати при визначенні закінчення строку позовної давності.