Бухоблік
Тема: Податок на прибуток

Страхування основних засобів: податкові витрати

Під час експлуатації основні засоби кожне підприємство може зіткнутися з ризиком їх пошкодження чи навіть знищення. Тому з року в рік зростає попит на страхові продукти, адже страхування є гарантією відновлення порушених майнових інтересів при настанні страхового випадку і звільняє суб'єкта підприємницької діяльності від витрат на відшкодування збитків. Страхування основних засобів є одним із видів майнового страхування.

Господарським кодексом наведено визначення терміна «майно підприємства» — це виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Майнове страхуванняце галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном юридичних або фізичних осіб, що здійснюються на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником.

Суб'єкт господарювання може застрахувати такі основні засоби:

  • будівлі та споруди в цілому (усі їх конструктивні елементи), а також окремі приміщення;
  • комунікації та інженерні системи;
  • виробниче обладнання, виробничі машини та устаткування, верстати;
  • торговельне обладнання;
  • комп'ютери та оргтехніка, засоби зв'язку;
  • будь-які меблі та офісне обладнання;
  • інше майно, належним чином зазначене в договорі страхування.

Договір майнового страхування регулюється Цивільним кодексом, Законом про страхування, а також іншими законодавчими актами. Страхування майна підприємств, у тому числі основних засобів, відповідно до Закону про страхування є добровільним видом страхування.

Облік страхових внесків

Підпунктом 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу встановлено, що будь-які витрати зі страхування майна платника податку включаються в податковому обліку до витрат такого страхувальника без обмеження. При цьому страхові платежі (внески, премії) належать до витрат подвійного призначення, тому обов'язково повинна виконуватися умова щодо взаємозв'язку застрахованих ризиків із господарською діяльністю підприємства.

Цією самою нормою обумовлено, що страховий платіж повинен бути в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору. Методику визначення звичайної ціни страхових тарифів за видами страхування розроблено та затверджено розпорядженням Держфінпослуг України. Відповідно до Методики № 3259 за добровільними видами страхування застосовуються страхові тарифи, розмір яких обчислюється страховиком актуарно (математично) і є складовою частиною правил страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і реєструються в Держфінпослуг України.

Крім того, пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу передбачено, що до витрат платника податку належать витрати на страхування не тільки майна платника податку, а й об'єктів фінансового, а також оперативного лізингу, якщо це передбачено договором оренди.

Тобто право на включення страхових платежів до складу витрат у податковому обліку отримали також орендарі за договорами оперативної оренди та лізингодавці за договорами фінансового лізингу. І немає значення, кому належить орендоване майно — орендарю (лізингоотримувачу) чи орендодавцю (лізингодавцю), якщо умову страхування майна орендарем передбачено договором оренди.

Також додамо, що зазначені витрати у вигляді страхування орендованого майна відносяться до витрат подвійного призначення, тобто таких, які в рахунок зменшення податкової бази приймаються лише якщо вони пов'язані безпосередньо з господарською діяльністю підприємства.

Закон про страхування містить застереження, яке полягає в тому, що коли майно застраховано у кількох страховиків і загальна сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, яке виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Зауважимо, що в цілях оподаткування підприємство-страхувальник може включити до витрат страхові платежі зі страхування майна одним чи кількома страховиками на страхову суму, що не перевищує вартості цього майна.

Включення до витрат підприємства страхових платежів зі страхування одного й того самого об'єкта майнового страхування кількома страховиками на страхову суму, що перевищує вартість цього об'єкта, є неправомірним.

Витрати на страхування, визначено в пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу, належать до витрат подвійного призначення. При визначенні об'єкта оподаткування витрати на страхування враховуються у складі інших витрат. Згідно з п. 138.5 ст. 138 цього Кодексу такі витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені відповідно до правил бухгалтерського обліку. У свою чергу, у бухгалтерському обліку страхувальника витрати на страхування об'єктів страхування визнаються шляхом системного розподілу вартості цієї операції між відповідними звітними періодами незалежно від здійснення попередньої оплати.

Наприклад, якщо страхуються основні засоби загальновиробничого призначення (виробничі приміщення, обладнання тощо), то страховий платіж відноситься до складу загальновиробничих витрат (пп. «г» пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу), якщо страхується майно загальногосподарського використання (автомобіль, що використовується в адміністративних цілях) — страхові платежі включаються до адміністративних витрат (пп. «в» пп. 138.10.2 п. 138.10 цієї статті), у випадку страхування основних засобів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, страховий платіж відноситься до витрат на збут (пп. «д» пп. 138.10.3 вищезазначеного пункту).

Відображення суми страхових платежів за договорами страхування орендованих основних засобів, як і у випадку страхування власного майна платника податку, залежить від того, з якою метою використовуються орендовані основні засоби — для загальновиробничих потреб, адміністративних чи з метою збуту продукції, залежно від чого такі витрати відображаються у відповідних рядках додатків до податкових декларацій з податку на прибуток.

Визначення вартості застрахованих основних засобів

Важливий крок у страхуванні — це визначення страхової суми. Відповідно до ст. 9 Закону про страхування страхова сумаце грошова сума, в межах якої страховик згідно з умовами  страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

У Податковому кодексі питання визначення вартості застрахованого майна не обумовлено. Проте є спеціальний Закон про страхування, ст. 9 якого передбачено, що страхова сума при страхуванні майна встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

Таким чином, страхова вартість об'єкта страхуванняце дійсна (реальна) вартість об'єкта, в обсязі якої йому може бути завдано шкоди. На практиці страхова вартість найчастіше розраховується як вартість придбання майна за вирахуванням фактичного зносу.

Страхова сума може встановлюватися або у розмірі 100% вартості основних фондів, або у розмірі визначеної частки їх вартості. У випадку коли майно прийняте на страхування з умовою, що страхова сума становить певну частку від дійсної вартості основних фондів, всі об'єкти вважаються застрахованими у тій самій частці.

Статтею 41 Закону про страхування передбачено, що не допускається, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України.

Таким чином, за договорами добровільного страхування основних засобів оцінка вартості застрахованих об'єктів в цілях оподаткування може здійснюватися виходячи з вартості майна, визначеної договором страхування.

Інша річ, коли йдеться про укладення договору обов'язкового страхування основних засобів. Проаналізуємо це на прикладі страхування об'єкта іпотеки.

На законодавчому рівні іпотечне страхування є страхуванням предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування і є обов'язковим відповідно до п. 35 ст. 7 Закону про страхування та ст. 8 Закону про іпотеку. Цей вид страхування використовується у випадку наявності відповідних боргових зобов'язань, виконання яких забезпечено іпотекою, наприклад кредит, позика, купівля-продаж, лізинг тощо.

Методикою № 3259 передбачено, що за обов'язковими видами страхування застосовуються страхові тарифи в межах максимальних розмірів страхових тарифів або відповідно до методики актуарних розрахунків, встановлених Кабінетом Міністрів України, для відповідного виду обов'язкового страхування.

Отже, якщо йдеться про обов'язкові види страхування, розмір страхового тарифу, затверджений Кабінетом Міністрів України, і є звичайною ціною страхового тарифу.

На підставі ст. 8 Закону про іпотеку вартість заставного майна в договорі страхування визначається договором іпотеки майна. При цьому згідно зі ст. 5 цього Закону вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

В Україні механізм регулювання питань з іпотечного страхування на підзаконному рівні тривалий час був відсутній, і лише з появою Порядку № 358 страховий ринок отримав правила обов'язкового страхування предмета іпотеки, якими встановлено форму типового договору, визначено страхові ризики, розміри страхових сум та порядок виплати страхового відшкодування, а також методику актуарних розрахунків страхових тарифів тощо.

Страхова сума за договором обов'язкового страхування іпотеки визначається в розмірі повної вартості майна, що є предметом іпотеки, але не менше ніж вартість, зазначена в іпотечному договорі, а повна вартість застрахованого майна визначається виходячи з його дійсної вартості (пункти 19, 20 Порядку № 358).

Дійсна вартість застрахованого майна визначається суб'єктом оціночної діяльності відповідно до низки нормативно-правових актів (п. 21 Порядку № 358).  

Платник податків для визначення вартості заставленого майна у разі укладення договору обов'язкового страхування предмета іпотеки має виходити з вартості майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності. Крім того, для визначення суми страхового внеску в межах звичайної ціни страхового тарифу застосовуються страхові тарифи, методику актуарних розрахунків яких наведено в додатку до Порядку № 358.

Облік страхового відшкодування і застрахованих збитків

Однією з найскладніших і найвідповідальніших операцій страхових компаній є визначення розміру збитку та розміру виплати страхового відшкодування при настанні страхових випадків з основними засобами на підприємстві.

Страхове відшкодування — це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник (ст. 9 Закону про страхування).

Відповідно до ст. 25 Закону про страхування здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Підпунктом 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу встановлено, що під час виплати страхового відшкодування на користь платника податкустрахувальника застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника за податковий період їх отримання.

Таким чином, датою отримання доходу у вигляді страхового відшкодування в контексті положень Податкового кодексу визнається дата отримання суми страхового відшкодування. Виплати страхового відшкодування провадяться, як правило, на рахунок, вказаний у заяві про страхову виплату. Якщо страхувальник зазначив у заяві рахунок суб'єкта господарювання, який здійснюватиме відновлення пошкодженого об'єкта, то виплату буде проведено на рахунок цього суб'єкта.

Питання відображення в податковому обліку зруйнованих, викрадених чи тих, що підлягають ліквідації, основних засобів (їх частини) як об'єктів страхування регулюється п. 146.16 ст. 146 Податкового кодексу, згідно з яким платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об'єкта основних засобів.

Тож незалежно від об'єкта страхування, яким може бути будь-яке майно, порядок відображення сум отриманого страхового відшкодування та застрахованих збитків у податковому обліку страхувальника є однаковим.

Тому слід керуватися лише нормою пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу, а саме: у звітному податковому періоді, коли настав страховий випадок, застраховані збитки належать до витрат, а отримане страхове відшкодування — до доходів у звітному періоді його отримання.

Положення п. 146.16 ст. 146 та п. 140.16 ст. 140 Податкового кодексу не можуть застосовуватися одночасно у випадку зруйнування (пошкодження, викрадення) основного засобу (або його частини), якщо його застраховано. Адже у протилежному випадку такі дії призведуть до подвоєння податкових витрат, оскільки під час страхового випадку витрати буде сформовано у розмірі застрахованих збитків, а також у розмірі залишкової вартості пошкодженого об'єкта.

Стосовно того, що ж є датою визнання витрат платника податку в сумі застрахованих збитків, чинне законодавство не містить поняття застрахованих збитків. Документом про визнання страховиком факту настання страхового випадку і розміру заподіяної шкоди, що слугує підставою для виплати страхового відшкодування, є страховий акт або аварійний сертифікат. Отже, застраховані збитки, понесені страхувальником, відносяться до складу його витрат у податковому періоді, у якому було складено страховий акт (аварійний сертифікат).

Водночас якщо платник податку — страхувальник здійснює відновлення пошкодженого основного засобу за власні кошти, то витрати, пов'язані з ремонтом такого основного засобу, відображаються у податковому обліку відповідно до норм п. 144.1 ст. 144 та п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу, а саме: сума витрат на ремонт у межах 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного періоду включається до податкових витрат, а у разі перевищення цього ліміту — збільшує первісну вартість ремонтованого основного засобу.

Франшиза може встановлюватися у відсотках до страхової суми або в абсолютному розмірі. Розрізняють умовну франшизу, коли страховик звільняється від відповідальності за збиток, що не перевищує суми франшизи, і повинен відшкодувати збиток повністю, якщо його сума більше за франшизу, та безумовну франшизу — коли збиток відшкодовується за виключенням франшизи.

Як правило, сума застрахованих збитків дорівнює сумі страхового відшкодування, наведеній у розрахунку до страхового акта, що визначається як різниця між сумою матеріального збитку і франшизою.

Облік операцій зі страхування майна застави

Різновидом страхування майна на підприємстві, у тому числі й основних засобів, є страхування майна застави як необхідна умова банків, які приймають це майно у вигляді гарантії повернення кредиту підприємством-позичальником. Зазвичай вся вартість страхування заставного майна повністю перекладається на позичальника.

Згідно зі статтями 8, 10 Закону № 2654 ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму, але не більшу за його ринкову вартість.

Якщо платник податку отримує фінансовий кредит для використання його у власній господарській діяльності, то витрати у вигляді страхових платежів за договором страхування власного заставленого майна він може віднести до податкових витрат без будь-яких обмежень (пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу).

Якщо витрати зі страхування несе заставодержатель, то витрати, понесені ним на страхування заставленого майна, не можуть враховуватися при визначенні об'єкта оподаткування, оскільки укладення договору застави не передбачає переходу права власності на об'єкт застави, а є способом забезпечення зобов'язань перед кредитором (заставодержателем).

Крім того, у випадку коли об'єктом застави виступає майно (основні засоби) поручителя, який поручається за підприємство-позичальника, яке отримало в банку кредит, то понесені таким поручителем витрати на страхування власного майна від ризику його випадкової загибелі на користь банку (вигодонабувача) також не включаються до складу його податкових витрат.

«Гарячі лінії»

Дата: 21 лютого, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42