Статті

Ковток свіжого повітря

Дозволити собі таку розкіш може дедалі менше українців. Причому незалежно від того, живуть вони у мегаполісі, де повітря забруднене викидами відходів пального з десятків тисяч автомобілів та безлічі промислових підприємств, чи у маленькому населеному пункті.
День у день з'являються телесюжети й повідомлення у пресі, з яких дізнаємося, як жителі навіть невеличких містечок і селищ стають заручниками атрибутів цивілізації у вигляді нових виробничих споруд, кар'єрів відкритого видобутку різного роду копалин, що несподівано і подеколи без будь-яких дозволів на проведення діяльності з'являються поблизу їхніх помешкань, завдаючи фізичної та моральної шкоди. А інколи змушують назавжди покидати домівки і шукати краї, де повітря свіжіше, а вода прозоріша.За результатами досліджень науковців Єльського університету за таким показником, як кількість років життя, втрачених від шкоди, заподіяної екологічною ситуацією, Україна посідає 92-ге місце у переліку 163 країн світу.Як убезпечити громадян від шкідливого впливу виробництв і зберегти довкілля, яким чином стимулювати суб'єктів господарювання до екологічної культури? У більшості розвинутих держав цьому сприяють податкові надходження від ресурсних та екологічних платежів.


Ініціативи й тенденції

Одним із фіскальних чинників, що обмежував шкідливий вплив на довкілля в Україні, тривалий час був збір за забруднення навколишнього середовища. А згодом, із прийняттям Податкового кодексу, цей збір трансформувався в екологічний податок. Новації економічної конституції супроводжувалися істотним підвищенням ставок оподаткування: за викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами — в 3,6 раза, за використання пального — в середньому в 3,9 раза, за викиди забруднюючих речовин — в 4,8 раза, за розміщення відходів — у 8,1 раза. Однак на практиці, приміром, ставка податку на діоксид вуглецю становить лише 0,2 грн. (менше 2 євроцентів) за 1 т викидів. Втім ці обсяги несумірні з глибиною екологічних проблем, які нині переживає Україна.

 За новими нормами, визначеними в Податковому кодексі, платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, а також фізичні особи, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива. Нині такі платники не відповідають за здійснення розрахунку та сплату екологічного податку, а також не звітують до податкової інспекції. За них це робитимуть податкові агенти — ті, хто здійснює оптову торгівлю пальним і торгівлю в роздріб (окрім тих, хто реалізує пальне, придбане в оптовиків). Ці законодавчі зміни фактично є найсуттєвішими і, безперечно, доволі важливими, проте вони не коригують ситуацію і безпосередньо не стимулюють виробника до екологічно безпечної діяльності.

Законотворці нібито прагнуть розширювати базу оподаткування. На початку жовтня поточного року у Верховній Раді України було зареєстровано законопроект, за яким має запроваджуватися збір за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів. Документ встановлює відповідні вимоги для виробників автомобілів в Україні, які зобов'язують їх обмежити використання небезпечних речовин, зокрема і задля спрощення їх утилізації, а також використовувати у виробництві матеріали, що надходять від утилізації транспортного засобу. До того ж матеріали та елементи виготовлених транспортних засобів (за невеликим винятком) не повинні містити свинець, його сполуки, ртуть, сполуки кадмію та шестивалентний хром. Автори законопроекту вважають, що ці та деякі інші нововведення в цілому відповідають тенденціям, поширеним у промислово розвинутих країнах.

Оскільки подібні ініціативи не відзначаються системністю, то й не впливають на екологічну ситуацію кардинально. Більше того, на численних Інтернет-форумах новація депутатів викликала невдоволення власників автомобілів, які здебільшого нарікають на порушення принципу справедливості. Мовляв, знову держава заглядає в кишені пересічних громадян, тоді як калитки можновладців залишаться недоторканними. Адже перелік видів транспортних засобів, які не підпадають під оподаткування податком за утилізацію, як свідчать відгуки, підпорядковано переважно інтересам політиків, дипломатів тощо.

Природний ресурс — у плюс

Оподаткування господарської діяльності, пов'язаної з експлуатацією природних ресурсів, викликає невдоволення і керівництва країни.

На думку Президента України, наразі ресурсні та екологічні платежі в країні занижено. Зі слів Віктора Януковича, їхній потенціал і досі сповна не використовується. В Україні надходження від ресурсних та екологічних платежів ледь перевищують 1% ВВП, тоді як у країнах Євросоюзу вони становлять близько 4% ВВП, а в деяких державах сягають 15%.

Глава держави звернув увагу на те, що в нашій країні рентні платежі справляються за видобуті в Україні нафту, газ і газоконденсат, і запропонував доповнити цей перелік рентою з видобутку залізорудної сировини, марганцевої та уранової руд, жирних сортів коксівного вугілля, руди кольорових металів, що має збільшити обсяги доходів бюджету і забезпечити еквівалентну плату за масштабну експлуатацію її надр.

У Брюсселі вважають, що українські виробники мають конкурентну перевагу перед європейськими компаніями за рахунок низьких витрат на екологію.

Нові екологічні податки останнім часом запроваджують дедалі більше країн.

Приміром, іспанський уряд запровадив податок на купівлю автомобілів, у яких кількість вуглецю, що виділяється, сягає 120 — 160 г за 1 км. Ставка цього податку становить 4,75% від вартості транспортного засобу. Якщо викиди вуглецю більші, то ставка зростає і становить від 9,75 до 14,75% від вартості автомобіля. Таким чином, влада спонукає власників автотранспорту переходити на пальне рослинного походження, яке менше шкодить атмосфері.

У Великій Британії запроваджено податок на кар'єрні розробки, аби зменшити забруднення повітря при видобутку корисних копалин відкритим способом. Податком за забруднення повітря оподатковується видобуток у промислових цілях піску, гравію, каменю. Ставка цього податку становить 1,6 фунта за 1 т. Ці податкові кошти спрямовують на фінансування заходів із захисту довкілля. Податки на забруднення повітря запроваджено у Польщі, Чехії, Латвії, Литві.

У Словенії сплачується податок на викиди вуглецю. Стимулює виробників скорочувати рівень забруднення довкілля і практика одиничних платежів, які справляються у разі, якщо викиди в атмосферу перевищують допустимий рівень, і застосовуються в Японії і Латвії. Усі ці заходи стимулюють виробників скорочувати рівень забруднення довкілля й модернізувати застарілі технології. Відтак ЄС наполягає і на впровадженні Україною високих екологічних стандартів.

Без терміну давності

Не така вже й далека історія свідчить про те, що урядовці більшості благополучних держав діяли доволі радикально, коли йшлося про екологічну безпеку. У 70-х роках минулого століття прикладом одного з найжорсткіших законодавчих актів стосовно порушників і забруднювачів довкілля став так званий американський закон про Суперфонд з офіційною назвою «Про дії щодо навколишнього середовища, компенсації і відповідальності», який встановлював матеріальну та фінансову відповідальність за завдання збитків природному середовищу. Насамперед документ мав на меті ліквідувати велику кількість звалищ і деградованих земель. А особливість полягала в тому, що застосування його до порушників не мало терміну давності. Незалежно від того, коли було заподіяно шкоду довкіллю, до прийняття закону чи після нього, порушник мав відшкодувати заподіяні збитки. Тоді позови про компенсацію збитків, завданих довкіллю, сягали багатомільярдних сум. Причому до забруднювачів застосовувалася солідарна відповідальність. Будь-яка особа, яка скинула бодай на один процент відходів на звалище, повинна була стовідсотково компенсувати всі витрати.

Представники влади Нью-Йорка свого часу зобов’язали деякі фірми оплатити вартість очистки міського звалища, хоча вони ніколи не поставляли туди відходи. Рішення було прийнято лише на тій підставі, що перевізник відходів, який дав хабара високопосадовцю, отримав дозвіл на транспортування відходів на звалище.

Коли знання не рятують

Сьогодні немає країни, яка б не потерпала від екологічних негараздів. У найближчому майбутньому навіть планується створити Зелену Конституцію планети. У цьому сенсі Україна, як і решта держав світу, бере на себе певні зобов'язання. Зі слів міністра екології та природних ресурсів України Едуарда Ставицького, відомство працює над створенням на електронному носії бази так званих екологічних паспортів спершу підприємств першої — другої груп забруднення, потім третьої — четвертої. На думку посадовця, це спростить відносини бізнесу й контролюючих органів. Дані постійно доопрацьовуватимуться. А посадовці сподіваються, що діяльність будь-якої виробничої структури буде як на долоні, і кожен громадянин знатиме, що відбувається в його рідній місцевості.

 Однак лише володіти знаннями замало. За даними деяких обласних ДПС, обсяги надходжень від екологічного податку в Україні поступово зростають. Але сама по собі статистика жодним чином не впливає на стан довкілля, який у багатьох регіонах, і зокрема східних, викликає серйозне занепокоєння. Важливо скоригувати ситуацію, щоб громадяни якомога швидше відчули практичну віддачу від екологічного податку. У жителів міст із вкрай неблагополучною ситуацією, скажімо, таких як Маріуполь, часу на очікування фактично немає.

Лише починаючи з 2013 р. частина надходжень від екологічного податку повертатиметься підприємствам на здійснення природоохоронних заходів. Крім того, експерти з природоохоронних питань не виключають, що за рахунок коштів, які надходитимуть від екологічного податку, представники місцевої влади «лататимуть» діри, пов'язані з такими задавненими «хворобами», як система водозабезпечення, теплопостачання та іншими комунальними лихами. Найнебезпечніше те, що підприємства-забруднювачі є водночас і головними бюджетоформуючими у регіоні, і головними працедавцями. Тому вже зараз у місцевих громадах лунають пропозиції переглянути ті обсяги коштів, які повертатимуться виробникам для модернізації та переоснащення виробництва, і закликають встановити жорсткий контроль за їх використанням.

Починати ніколи не пізно

Країни Єврозони тривалий час ідуть шляхом проведення так званої еколого-трудової податкової реформи, суть якої полягає в тому, що додаткові надходження від запровадження нових чи підвищення існуючих податків на забруднення і використання ресурсів та енергоносіїв використовуються для зменшення оподаткування праці. І практика свідчить, що ці інструменти екологічної та економічної політики є доволі ефективними.

Першою спеціальний податок на зміну клімату (на CO2), на комерційне та промислове використання природного газу, вугілля, зрідженого нафтового газу, а також електроенергію запровадила Велика Британія. За рахунок отриманих доходів свого часу було профінансовано 0,3 — 0,5% зниження ставки податку працедавцями до фонду соціального страхування, а також заходи щодо енергозбереження та розвитку відновлюваних джерел енергії. Скасували оподаткування електроенергії, яка виробляється з відновлюваних джерел, та пального, яке використовується для виробництва тепла та електроенергії.

А Партія зелених Німеччини ще в 1999 р. реалізувала еколого-трудову податкову реформу, результативність якої становила 1% всіх податкових надходжень країни. Зростання ставки податку на бензин, нафтопродукти для опалення та природний газ, а також новий податок на електроенергію фактично фінансувало скорочення внесків працедавців та найманих працівників до фонду соціального страхування на 0,8% (по 0,4% для кожної сторони).

Тож починати ніколи не пізно. Саме напрацювання України щодо зменшення навантаження на оподаткування праці за рахунок екологічних та ресурсних платежів стимулювали б виробників до природозбереження і водночас посприяли б легалізації ринку праці. І це саме той випадок, коли, усупереч прислів'ю, погоня за двома зайцями може бути цілком доцільною та виправданою.


Інна ГОЛОВКО

«Гарячі лінії»

Дата: 21 лютого, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42