Інші податки
Тема: Нариси з історії

З історії касових апаратів

Чи траплялося з вами таке: вирішивши обміняти або повернути покупку, ви раптом з радістю констатували, що чек, на який при розрахунку не звернули особливої уваги, «завалявся» у пакеті чи коробці й зараз є вагомим документом, що дасть змогу здійснити задумане? Такий приємний дріб'язок, як чек, виданий покупцю, і справді є нібито несуттєвим порівняно з операціями, здійснюваними сучасними касовими апаратами. Адже це тільки на перший погляд здається, що касові апарати є лише інструментом контролю. Насправді ж підключені до загальної інформаційної мережі магазину, вони дають змогу одержувати точні відомості про продажі. А це — можливість будувати правильні маркетингові стратегії для збільшення продажів, і до речі — для зручності покупців. Так касовий апарат перестав бути лише механізмом, породженим недовірою, як його позиціонували на початку ХIX ст.


Слово купця

Майже всю історію людства слово купця було настільки ж твердим і надійним, як і слово царя. Купець сам приймав гроші від покупця, сам віддавав товар. Але на початку ХIX ст. ситуація стала змінюватися. Промислова революція активізувала торгівлю, і хазяї магазинів, не встигаючи обслужити покупців, заходилися масово наймати на роботу продавців. А продавці, які вже тоді не вирізнялися кристальною чесністю, одразу ж почали шахраювати, залишаючи у себе в кишені частину виторгу за товар. Контроль за торговельними операціями став просто необхідним.

Відгородити від спокуси

Першу спробу позбавити продавця спокуси приховати гроші здійснив у 1875 р. американець Девід Браун. Виглядало це досить своєрідно: посередині величезного торговельного залу на підвищенні сидів довірений касир, до якого з усіх відділів магазину було протягнуто мотузки з підвішеними кошиками, що рухалися. Продавець відділу клав у кошик гроші, отримані від покупця, і «плетений гаманець» повз у центр залу до «павука»-касира. Касир приймав гроші, а здачу й чек відправляв у кошику продавцеві. Вперше таку систему було застосовано в меблевому магазині в штаті Массачусетс, а через три роки власник магазину Вільям Лемсон перекупив права на винахід. Лемсон удосконалив систему, замінивши мотузочки металевими рельсиками, а кошики — вагончиками. Ця забавна система прослужила в багатьох солідних американських магазинах понад сто років і стала швидше традицією, аніж необхідністю.

Але ця система була занадто складною, потрібно було щось таке, що могло застосовуватися в кожному магазині. Це «щось» придумали брати Джеймс і Джон Рітті.

Вигадка братів

Як це часто буває, все, або майже все, необхідне для цього, було вже придумано. Зокрема, арифмометр — механічна рахункова машина, винайдена ще в XVII ст. Потрібно було тільки до цифр на його клавішах додати напис «долари». Ця ідея спала на думку Джеймсові Рітті, коли він без настрою гуляв по кораблю, який віз його до Європи. Хвилювання Джеймса були небезпідставні — його бар «Pony House», розташований у людному місці біля вокзалу, приносив не прибуток, а одні лише збитки. У розкраданні грошей Рітті підозрював своїх працівників, але зробити нічого не міг. Гуляючи по палубі, він забрів у машинне відділення, де йому на очі потрапив лічильник оборотів парової машини. «Машина для підрахунку грошей — от що мені потрібно!», — вирішив Рітті. Таку машину вони із братом створили й запатентували в 1879 р.

Непідкупний касир Рітті

Перший зразок касового апарата був примітивним і спрацьовував швидше психологічно — у нього був великий циферблат, подібний до годинникового, на якому велика й мала стрілки показували суму в доларах і центах. Стрілки ніби натякали продавцеві — поклади гроші в ящик!

Згодом з'явився механізм реєстрації операції на паперовій стрічці та ящик із грішми, який відкривався тільки в разі проведення операції по касі. Господар магазину тепер завжди міг перевірити відповідність суми грошей у касі сумам, зазначеним на паперовій стрічці.

Кафе Джеймса Рітті ожило. Увесь виторг пішов через касу прямо в хазяйську кишеню, а народ валом повалив у кафе, де було встановлено дивовижний апарат, який обізвали «непідкупний касир Рітті».

На звук дзвіночка

Брати, побачивши такий успіх і популярність касового апарата, вирішили налагодити його масовий випуск. Справа пішла, але незабаром вони продали це виробництво за 1 тис. дол., чималі на той час гроші, Якобу Екерту. В 1884 р. майстерню викупив Джон Паттерсон, магазини якого касові апарати врятували від банкрутства. Вони відмінно продавалися, і за короткий строк фірма National Cash Register Company стала відомою в усьому світі. Кожний солідний магазин вважав за необхідне мати чудово оздоблений касовий апарат «Національ». Так, до 1911 р. було продано понад мільйон апаратів. Згодом апарати удосконалилися — тепер покупець одержував чек, і щоразу, коли висувався ящик з грішми, дзеленчав дзвіночок. Але конкуренти не дрімали. Як і буває, в кожній успішній справі знаходилися люди, які прагнула зробити щось подібне. Намагаючись обійти патент на касовий апарат, компанія Heintz Cash Register установила на свої апарати замість дзвіночка зозулю, але програли Паттерсону суд, і зозулю заборонили. Конкуренція була серйозною, і Паттерсон так захопився боями з конкурентами, що сам на рік загримів за ґрати — за незаконну монополізацію ринку касових апаратів.

Подвійний контроль

Митарі, звернувши увагу на «непідкупних касирів Рітті», що дають змогу власникам магазинів контролювати своїх продавців, ... вирішили контролювати й самих власників магазинів, направивши проти них їхню ж зброю. З цією метою незабаром апарати знову було вдосконалено, і операції фіксувалися ще на одній стрічці — для митарів, які не довіряли власникам магазинів. У такому вигляді вони дійшли й до наших днів.


Дмитро ЗАБАШТАНСЬКИЙ