Інтерв’ю

Лібералізація — це не просто спосіб реагування на виклики, а нагальна потреба

Останнім часом у сфері лібералізації податкової системи зроблено чимало реальних кроків, які дали змогу Україні помітно поліпшити позиції в рейтингу Світового банку щодо простоти ведення бізнесу. Міркуваннями про подальші шляхи вдосконалення податкового законодавства та податкового адміністрування, спостереженнями та прогнозами сьогодні ділиться з читачами «Вісника» керівник податково-юридичної практики «Ернст енд Янг» в Україні Володимир КОТЕНКО.


В. — Пане Володимире, проект ліберальної податкової реформи містить чимало радикальних змін. На Вашу думку як юриста-практика, наскільки швидко вони мають втілюватися, щоб досягти потрібного ефекту?

П. В. — Розмову про реформування варто почати здалеку, зі статистики, що стосується масштабів економіки, яка перебуває у так званій тіні. Обсяги коштів капіталу, операцій, учасники яких не беруть участі у фінансуванні суспільних потреб, просто вражають. Згідно з даними, які публікувалися влітку цього року, поза межами офіційного обороту перебуває 350 млрд. грн. Про що це може свідчити? По-перше, про те, що ті, хто втягується в ці операції, відчувають певний дискомфорт, якщо доводиться вести бізнес інакше. По-друге, про наявність можливостей для них вести операції у тіньовий спосіб. І кожна з цих двох складових у свою чергу потребує з'ясування причин. Що спонукає до перебування в «тіні» — незадовільне податкове законодавство чи практика адміністрування? Можливо, це бажання не піддаватися регуляторним обтяженням або не звітувати в певні інстанції, навіть не в податкові. Можливо, бажання не мати певних обмежень з точки зору валютного регулювання. А можливо, така «утаємниченість» — результат прагнення мати певний додатковий захист, оскільки коли про тебе знають, до тебе можуть звернутися, тобі можуть створити загрози... Очевидно, на думку тих, хто перебуває у «тіні», вони убезпечуються від таких ризиків. І хоч це хибні міркування, проте вони можуть існувати.

Інше питання полягає в тому, чи ті, хто знаходиться в «тіні», не бояться там перебувати? І це, звісно, вже риторичне запитання. Тому що і стимули для перебування в «тіні» є, і ризики, пов'язані з таким перебуванням, ще й досі є помірними. Більше того, ті представники бізнесу, які там перебувають, відчувають, що вони або в змозі «домовитись», або їх не знайдуть, або існують ще якісь причини, які дають їм можливість там почуватися комфортно.

На мою думку, наявність «тіні» значною мірою пояснюється небажанням грати за складними правилами. І в наших руках спростити ці правила. Тому висловлена Мінфіном України і ДПС України ідея необхідності реформування нині, безперечно, на часі. З огляду на практичний досвід роботи, а я займався цими питаннями з 1995 року і бачив різні ситуації, різні закони, різні практики, глибоко переконаний: що складнішою є законодавча система, а значить, система адміністрування (оскільки складний закон потребує складних інструментів його адміністрування), то помітніше зростає навантаження на активний прошарок суспільства, на бізнес, то більшою стає спокуса залишити офіційне середовище і переміщуватись у щось «менш світле».

Втім, мені здається, що ліберальні реформи повинні починатися не лише з податків. Разом з податковими реформами мають відбуватися зміни в регуляторному середовищі. Про це багато говорили. Зараз є люди, які не бояться брати на себе відповідальність приймати рішення та втілювати їх у життя. Ми можемо критично ставитися до цих рішень, до швидкості їх прийняття. Але той факт, що їх почали сміливо приймати, дає досить позитивні відчуття. Має бути динаміка. Звичайно, за потреби «курс руху» можна виправляти. Але ситуація, за якої лише точаться розмови, є вкрай шкідливою. Оскільки загалом заговорити можна будь-що.

Чи варто приймати регуляторні зміни, зокрема податкові, досить швидко? Чи дати певний час на пристосування? З огляду на набутий досвід змін, які вже доводилося переживати, нинішні новації, озвучувані державною податковою службою, навряд чи можуть втілюватися швидко. Тобто якість цих змін буде обернено пропорційною швидкості їх запровадження. Що поміркованіше ми запровадимо ці зміни — скасування одних податків, перенесення акцентів на інші податки тощо, то більше буде часу на роз'яснення наших прагнень суспільству, на запровадження законодавчих актів, підзаконних нормативних актів. Що більше буде часу напрацювати алгоритми роботи самим контролерам, то меншим буде «шок» і для них, і для бізнесу. Мені здається, за швидкістю наразі гнатися не варто, і сподівання на те, що швидке реформування менше часу залишить тим, хто ухиляється, не повинно бути головним мотивом. Оскільки знаємо з досвіду, що ухиляються і призвичаюються до будь-чого і в будь-які терміни. І той самий досвід свідчить, що найбільший тягар непродуманих і стрімких змін, на жаль, покладається на добропорядних і сумлінних платників податків. А ті, хто ухиляється, цього тягаря не відчувають. Як до певної міри не відчувають зараз.

В. — Які реформи є сенс запроваджувати першочергово?

П. В. — З огляду на виклики, спричинені оборотом тіньового капіталу, відповідь достатньо очевидна — спрощення податкової системи, або зменшення регуляторних складнощів, має бути першочерговим. Жорстко запитувати за недотримання правил можна лише за умови, що правила зрозумілі й прості. У бідній країні, де велика кількість людей активного прошарку, навіть здійснюючи активну діяльність, не є суперзабезпеченою, мати складні правила — контрпродуктивно.

Коли аналізуємо структуру існуючої податкової системи, впадає в око те, що в Україні порівняно з багатьма більш-менш розвинутими державами абсолютно недостатнім є податкове навантаження на майно. Йдеться не лише про нерухоме майно. Свідомо чи несвідомо, але реальне оподаткування майна залишилося поза увагою законодавця. Традиційно найбільшими наповнювачами скарбниці були такі податки, як податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, ПДВ, якого намагаються правдами й неправдами уникати, акцизи, а тепер і рентні платежі. У більшості своїй ці податки сплачувалися бізнесом. Роль громадян у сплаті податків була, м'яко кажучи, занизькою (достатньо подивитися на кількість декларацій, які подаються фізичними особами). Запровадження податку на майно досягало б кількох цілей. Перша — збільшення надходжень до бюджету. І хоча з 1 січня 2013 року планується, що запрацює податок на нерухомість (фактично на житлову нерухомість), ставки його настільки неістотні, що навряд чи цей податок у теперішньому вигляді забезпечить істотні надходження. Друга мета, якої б можна було досягти за допомогою змін, пов'язаних з оподаткуванням майна, — забезпечення більшої соціальної справедливості. Якщо донині наголос ставиться на оподаткуванні отриманого доходу, то податок на майно забезпечив би дуже просту річ — на «радар» податківців почали б потрапляти результати використання фактично отриманих доходів. І якщо отримувач доходу знайшов спосіб приховати від оподаткування частину отриманого, то результати споживання доходу (нерухомість, інші помітні предмети) не задекларувати було б набагато складніше. Крім того, можна було б стимулювати податковими інструментами певні бажані для суспільства шляхи споживання доходу. До того ж податок на майно забезпечив би свідомішу участь широких прошарків населення у процесі обчислення і сплати податків. Як на мене, суспільство до цього поки що не готове. До певної міри, зокрема, через недовіру, що ці їх дії повертатимуться чимось еквівалентним. Якби податок на майно був пов'язаний з певною системою пільг або якщо б було реалізовано ідею оподаткування домогосподарств, — це було б стимулом для бажаючих отримати податкові вигоди активно залучатися до участі в процесі визначення податкових зобов'язань (зокрема, шляхом декларування майна, доходів і витрат). У разі участі у таких заходах не обійшлося б і без запровадження модернового адміністрування. Повторю, що зміни мають втілюватися помірковано. Запровадження, приміром, всезагального звітування з «сьогодні на завтра» спричинить «культурний шок». Та й навряд чи загальне податкове звітування є метою саме по собі. Це радше один з інструментів, за допомогою яких можна втілити загалом правильні ідеї щодо підсилення ролі майнових податків, оподаткування домогосподарств тощо, пов'язаних із персональним оподаткуванням.

Навряд чи податки на майно стануть чинником, який дасть змогу різко змінити ситуацію з тіньовою економікою і з наповненням бюджету, але, безперечно, були б корисним інструментом для її виправлення. Принаймні додаткові надходження держава могла б отримати, якби запровадила більші ставки податку на майно, зокрема на нерухоме (враховуючи, звичайно, низку чинників та не забуваючи про соціальну справедливість).

В. — Чи є інші заходи з реформування, які могли б дати більший ефект і мали б такий самий багатосторонній вплив, як і податки на майно? Які законодавчі ініціативи сприяли б формуванню такого рівня податкової системи, за якого б окреслився тісний зв'язок між сплатою податків громадянами й отриманням певних соціальних благ?

П. В. — Звісно, є. Про деякі з них згадав міністр фінансів на сторінках вашого видання. На мою думку, варто говорити про зниження соціального внеску на фонд оплати праці з одночасним запровадженням інших більш розумних граничних величин для справляння податку на доходи фізичних осіб (зокрема, йдеться про трудові доходи — зарплати). Приведення до більш-менш розумних правил справляння податку на доходи фізичних осіб у короткостроковій перспективі дестимулювало б (я переконаний, не всіх, але певну кількість) осіб, які перебувають у «тіні» і отримують зарплату «в конвертах». По-перше, перебування в «тіні» — це ризик. По-друге, якщо б обсяги економії, що досягається завдяки тіньовим схемам, зменшилися, на їх використання йшли б не так охоче. І по-третє, вийшовши з «тіні», до неї, звісно, повернутися можна, але це вже було б не так просто. Тобто зараз те, що пропонувалося концептуально, ідейно є правильним, але ми, здається, знову маємо проблему зі строками запровадження.

Я більш ніж переконаний, що зменшувати удвічі, а то і втричі ставку ЄСВ — це «шок» для бюджету. До речі, мені здається, на часі змінити статус ЄСВ, який мав би стати податком. І це не просто теоретична дискусія щодо кваліфікації платежу. Наразі визнання цього платежу податком дало б змогу змінити систему його адміністрування, доручивши це податковій, чіткіше побачити картину податкового навантаження. І було б дуже корисно порахувати, скільки підприємство, фізична особа несуть на собі податкового навантаження (у відсотках до персональних доходів, до ВВП, до доходу конкретного підприємства тощо).

Я переконаний, що зараз потрібно залишати в руках активного прошарку суспільства більшу суму коштів, не вилучаючи їх як податки, в обмін на розумне розпорядження цими коштами, на здійснення корисних для всього суспільства справ. Наприклад, підприємства повинні мати певні знижки з ЄСВ, якщо створюють певну кількість робочих місць з певним розміром зарплати. Хіба це не стимул для підвищення привабливості легальної зарплати? Цей ланцюжок виведе нас, врешті-решт, на те, чого ми прагнемо, — на відсутність «конвертів», збільшення надходжень податку на доходи громадян тощо. Якби такий крок було зроблено, це стало б промовистим сигналом, зокрема, для тих, хто зараз перебуває в «тіні».

В. — Чи не найбільше критичних зауважень і від експертів, і від представників громадських організацій, і від самих підприємців було висловлено щодо ідеї впровадження податку з обороту. У яких країнах практикувалося справляння одночасно ПДВ та податку з обороту?

П. В. — Податок з обороту не можна виривати з контексту планів щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці та зниження ставки ПДВ. Цей податок планувався як компенсатор для втрат бюджету у зв'язку зі зменшенням ставок ПДВ і ЄСВ. Податкова і не приховувала, що податок з обороту має певні плюси. Зокрема, його досить складно оптимізувати. Відтак, знижуючи ставки ПДВ і навантаження на фонд оплати праці, домагаємося зменшення привабливості тіньових схем. При цьому представники податкової заявили, що почули критику, і запропонували опонентам надати взамін свої конструктивні пропозиції, яких, наскільки мені відомо, наразі не отримали. Тож доходжу висновку, що в короткотерміновій перспективі альтернативного інструменту, подібного за своїм ефектом до того, який може дати податок з обороту, не знайшли.
Лише незначна кількість країн мають одночасно ПДВ і податок з обороту — Аргентина, Бразилія, Тайвань. Втім це саме той випадок, коли, не спробувавши, дуже складно робити певні висновки чи прогнози.

В. — Які прогалини в галузі законодавчого регулювання слід заповнити, аби забезпечити наповнюваність бюджету вже найближчим часом?

П. В. — Є кілька сфер, які наразі являють собою прогалини у сфері законодавчого регулювання. Йдеться насамперед про трансфертне ціноутворення та про відсутність регулювання щодо операцій з контрольованими іноземними корпораціями. Ті, хто зараз маніпулюють звичайними цінами, виводять прибуток за межі країни або, навпаки, завищують витрати, зменшують обсяги податкових зобов'язань в Україні. Внесення змін могло б забезпечити додаткові податкові надходження. Інше питання, чи радикально б це змінило податковий «ландшафт»? Якби такі радикальні зміни було запропоновано раніше, ефект для бюджету був би значним. Однак, незважаючи на це, зміни слід запроваджувати, і без зайвого поспіху готувати нормативні акти.

В. — Зміни до податкового законодавства існували та існуватимуть. Однак пересічні громадяни щоразу чекають на ефект від них у цілком осяжній, а не в далекій перспективі. Чи виправдані ці сподівання?

П. В. — Річ у тім, що всі наші негаразди в податковій галузі пов'язані не лише суто з податками, а й з потребами, які податки мають фінансувати. Визначення бюджету має йти не «від потреб», а від можливостей. Без такого підходу не буде відчуття, що податки справляються відповідно до реального результату платника, а не до зафіксованих потреб бюджету. Податки — явище такою ж мірою фінансове, як і психологічне. Причому останнє навіть більшою мірою. Без отримання психологічної згоди ніхто не змусить грати за правилами. Інакше це потребуватиме створення такого репресивного апарату, коли фактично за кожним платником ходив би власний інспектор. Навряд чи це прогресивний шлях. Тож усі запроваджені зміни мають проіснувати певний час, достатній для подолання суспільної психологічної інерції. Ми не можемо запровадити новації, а потім порахувати, скажімо, через квартал після запровадження, і сказати, що нічого не відбувається, давайте «відмотаємо» назад. Так ніколи й нічого не відбудеться. Прийняття рішень — ось ця ниточка, з якої, на мою думку, слід розпочинати розплутувати клубок проблем.

У процесі розвитку вітчизняної податкової системи вже було багато ідей та експериментів. За моїми особистими спостереженнями, в періоди стабільного законодавства та практики платники податків почуваються комфортніше. Вони сміливіше вкладають кошти в діяльність, якщо розуміють, що законодавство не змінюватиметься непередбачувано. Ми зараз дійшли до тієї точки розвитку, коли лібералізація — це не просто один із можливих способів реагування на виклики, а нагальна потреба, коли кожен платник повинен розуміти, що в обмін на полегшення від нього вимагається прозорість дій. Саме комбінування цих двох умов, переконаний, може дати ефект уже в середньостроковій перспективі.


Розмову вели Петро КРИЧУН
та Інна ГОЛОВКО

«Гарячі лінії»

Дата: 3 жовтня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42