Статті

По статках і податки

Чи бути прогресивній ставці оподаткування доходів фізичних осіб?

Сьогодні, у контексті залучення громадськості до формування Програми лібералізації державної податкової політики на 2013 — 2014 рр., дедалі частіше звучать заклики щодо втілення в життя різноманітних податкових реформ. Причому перелік таких ініціатив вирізняється радикальністювід накладення мораторію на внесення змін до Податкового кодексу України (який, нагадаємо, після набрання чинності зазнав уже близько 30 поправок) до запровадження прогресивної шкали оподаткування доходів громадян, відповідно до якої ставка податку залежатиме від розміру отриманих доходів зі встановленням верхньої граничної межі для багатих на рівні 60%.


Ставка плюс «бонус»

Ідея запровадження так званих надподатків, що справлятимуться з наддоходів, не є новою для вітчизняної економіки. Більше того, Україна вже має досвід існування подібної системи оподаткування, щоправда, за максимальною ставкою 40%.

На території Російської імперії диференціацію ставок податку на доходи фізичних осіб уперше було запроваджено в 1916 р. Верхня межа становила 12,5%, але за декілька років сягнула 30%, що пояснюється нестабільністю тогочасних політико-економічних процесів. У незалежній Україні до 2004 р. податок на доходи фізичних осіб справлявся відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» і передбачав такі ставки: місячний сукупний дохід у розмірі до 17 грн. вважався неоподатковуваним мінімумом; дохід від 18 до 85 грн. оподатковувався за ставкою 10% від суми доходу, що перевищувала розмір одного неоподатковуваного мінімуму; від 86 до 170 грн. — 6 грн. 80 коп. + 15% від суми, що перевищувала 85 грн.; від 171 до 1020 грн. — 19 грн. 55 коп. + 20% від суми, що перевищувала 170 грн.; від 1021 до 1700 грн. — 189 грн. 55 коп. + 30% від суми, що перевищувала 1020 грн.; понад 1700 грн. — 393 грн. 55 коп. + 40% від суми, що перевищувала 1700 грн.

Зазначені ставки оподаткування громадян навряд чи можна було вважати ефективними з точки зору надходжень до держбюджету. Чимало працівників приватних підприємств, намагаючись отримати більші доходи, охоче погоджувалися на використання суб'єктами підприємницької діяльності різноманітних «сірих» і «чорних» зарплатних схем. Інакше кажучи, громадяни отримували зарплати «в конвертах» і як бонус — соціальну незахищеність.

Із думками про справедливість

З 1 січня 2004 р. оподаткування доходів фізичних осіб за прогресивною шкалою було змінено на оподаткування за єдиною фіксованою ставкою в розмірі 13%, а з 1 січня 2007 р. — 15% відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб». Таке нововведення значною мірою сприяло детінізації економіки в частині легалізації зарплат, хоча повністю подолати це явище неможливо, адже відсутність економічних злочинів — прерогатива ідеального суспільства в ідеальній державі, яких не існує в принципі. Відповідно зросла податкова культура самих платників податків — фізичних осіб: під час співбесіди з потенційним роботодавцем одними з ключових питань, що цікавлять претендента на ту чи іншу посаду, стали не лише сума, а й прозорість виплати заробітної плати.

Деяку диференціацію ставок податку на доходи фізичних осіб закладено в Податковому кодексі. Згідно зі ст. 167 15% бази оподаткування залишаються основною ставкою, але тільки до сум, що не перевищують 10 розмірів мінімальних зарплат (у період з 1 по 31 грудня 2012 р. це — 11 340 грн.). Якщо ж за календарний місяць отримано більше, із суми такого перевищення потрібно сплатити 17%.

Чи сприяла поява зазначеної норми встановленню соціальної справедливості? Навряд чи, і це очевидно як для сильних світу цього, так і для пересічних співвітчизників. Улітку поточного року Президент України Віктор Янукович наголосив: «На основі фундаментальних прогнозних розрахунків слід розширити шкалу прогресивного податку. Зокрема, доцільно збільшити кількість ступенів цієї шкали, підвищивши ставку для найзаможніших громадян. А головне — потрібно ввести знижену ставку для людей з низьким рівнем доходів». Щодо планки для багатіїв, то, на переконання Миколи Азарова, вона має сягати 30-35%.

Курс на вдосконалення

Концептуальними змінами податкової системи, розробленими ДПС України в липні 2012 р., передбачалося розширити шкалу оподаткування доходів — до 10, 15 та 20% залежно від суми доходу замість чинних 15 і 17%. У відповідь на це представники Федерації профспілок України пропонували взагалі скасувати податок на доходи фізичних осіб і запровадити для всіх універсальну ставку податкового зобов'язання в розмірі 19%.

Нині, займаючись підготовкою Програми лібералізації державної податкової політики на 2013 — 2014 роки, податківці активізували діалог з громадськістю, створивши спеціальну електронну скриньку (taxservice@sts.gov.ua), через яку кожен може висловити своє бачення подальшого вдосконалення податкового законодавства та поліпшення роботи органів ДПС. Не дивно, що серед надісланих до податкової і розміщених на її офіційному веб-сайті пропозицій є й такі, що стосуються перегляду ставок податку на доходи фізичних осіб. Так, користувач, який називає себе Павлом Корчагіним, зазначає: «Пропоную зменшити ставку податку на доходи фізичних осіб із зарплати з 15 до 10%». Погоджується з ним громадянин під ніком «asw_od», на думку якого, розмір податку варто зменшити до 11%. А от інший дописувач, Олександр Михайлович, акцентує увагу на доцільності справляння надподатків із наддоходів. «Потрібно запровадити прогресивний прибутковий податок (до 60%), якщо ми хочемо побудувати соціальне, справедливе суспільство», — вважає він.

Сценарій — антикризовий

Щодо світової практики, то чимало країн використовують саме прогресивний метод оподаткування доходів фізичних осіб. У Японії максимальна ставка цього податку становить 50, Німеччині — 45, Італії — 43, Франції — 40, США — 35%. Проте в тих самих Штатах нижня гранична межа оподаткування доходів фізичних осіб — 0%. Як наслідок, торжествує справедливість: 5% найбагатших людей сплачують близько 60% цього податку, тоді як 50% найбідніших мешканців країни — 3,3%.

Прогресивна шкала застосовується і в скандинавських країнах, податкові системи яких вважаються класичним прикладом для держав з високорозвинутою ринковою економікою. Водночас для більшості держав пострадянського простору характерна фіксована ставка податку на доходи фізичних осіб. У 1994 р. уперше її було запроваджено в країнах Прибалтики, а згодом — у Росії, Словаччині, Грузії та Румунії.

Для більш повної картини щодо досягнення соціальної справедливості шляхом запровадження прогресивного оподаткування доходів громадян слід урахувати розмір неоподатковуваного мінімуму в цих країнах: у США щорічний неоподатковуваний дохід становить 5 тис. дол., а в Німеччині — 7,6 тис. євро, або понад 600 євро на місяць. Натомість в Україні розмір неоподатковуваного мінімуму залишається без змін — 17 грн.

Сценарій, за яким запровадження прогресивного податку з доходів громадян неможливо уникнути, — подолання економічної кризи. Саме на такий крок у 30-х роках минулого століття пішов президент США Франклін Рузвельт, причому максимальна ставка податку сягала 80%.

Через кризу в низці країн тривають дискусії і вживаються реальні заходи щодо оподаткування доходів громадян за прогресивною шкалою. Приміром, влада Франції заявила про намір підвищити до 75% ставку податку для осіб зі щорічними доходами понад 1 млн. євро. А для ізраїльтян із рівнем сумарного річного доходу понад 8881 шекель уже наступного року ставка прибуткового податку збільшиться на 1%. Хто ж заробляє більше ніж 67 тис. шекелів на рік, додатково віддаватиме державі 2%.То чи бути «прогресу»?..

Думки українських експертів з приводу прогресивного оподаткування доходів фізичних осіб розділилися: одні вважають такий крок ефективним з точки зору соціальної справедливості, відповідно до якої більша частина надходжень цього податку повинна забезпечуватися заможними громадянами. Інші, навпаки, стверджують, що для України оптимальною є фіксована ставка податку, аргументуючи це тим, що запровадження прогресивної шкали, а тим більше з великою різницею в градації, матиме негативний вплив як на дохідну частину держбюджету, так і на рівень доходів громадян. У першому випадку це передусім збільшення ступеня тінізації підприємницької діяльності, у другому — сумнозвісна «конвертизація». Якщо ж зважити на те, що до хорошого швидко звикаєш, то навіть встановлення досить високого початкового рівня доходів, до яких може застосовуватися прогресивна ставка оподаткування, видається малоефективним.

Аналітики стверджують: оподаткування доходів громадян за принципом соціальної справедливості можна досягнути іншим шляхом — при застосуванні прогресивного методу не до доходів від здійснення трудової діяльності, а до окремих операцій купівлі-продажу, що також стосується широкого кола осіб. Статтею 172 Податкового кодексу визначено особливості оподаткування операцій з продажу нерухомого майна: перший продаж таких об'єктів протягом податкового року не оподатковується, а у разі продажу другого за рік об'єкта житлового фонду застосовується ставка податку 5%. Справедливим у цьому плані є також запровадження з 1 січня 2013 р. податку на нерухоме майно, який не застосовуватиметься до квартир площею до 120 м2 та житлових будинків площею до 250 м2. Донедавна оподаткування доходів фізичних осіб було «прогресивним» і щодо шанувальників азартних ігор: якщо доходи нараховано як виграш чи приз (крім грошових виграшів у державні лотереї), ставка податку мала становити подвійний розмір, тобто 30%. Проте зазначена норма, хоч і «перекочувала» в Податковий кодекс, не працює, адже з 2009 р. азартні ігри перебувають під забороною (читай — у «тіні»).

Незалежно від того, як надалі розвиватимуться події, невдоволені існуючим станом речей завжди будуть — це неминуча умова поступу. Так само, як необхідною умовою досягнення соціальної справедливості є сплата податків усіма верствами суспільства. Бути шкалі оподаткування доходів громадян прогресивною, бути цій прогресії арифметичною чи геометричною або ж Україна досягне прогресу в підвищенні податкової культури і без вжиття подібних заходів — питання часу. Незаперечне одне: багаті теж платять/повинні платити.