Юридична практика

Нікчемні правочини: відсутність фактичної поставки товару

Суть справи

При проведенні перевірки органом ДПС встановлено, що ТОВ «С» і ТОВ «А» діяли з метою умисного отримання податкової вигоди шляхом імітації поставки й оплати товару завдяки формальному оформленню документів. Зазначене стало підставою для подання податковим органом позову до суду про стягнення коштів за нікчемним правочином у сумі 4 840 112,11 грн. На думку суб'єктів господарювання, позовні вимоги органу ДПС необгрунтовані, оскільки господарська операція носить реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими документами.

Рішення суду

Вищий адміністративний суд України (далі — ВАСУ) у справі № К/9991/20012/11, підтримуючи позицію органу ДПС, зазначив таке.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов органу ДПС задоволено: зобов'язано ТОВ «А» повернути ТОВ «С» все одержане за договором; стягнути з ТОВ «С» у дохід держави вартість товару, одержаного за договором купівлі-продажу.

У касаційній скарзі ТОВ «С» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, ВАСУ дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою ст. 207 Господарського кодексу господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.

Відповідно до частини першої ст. 208 цього Кодексу в разі якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін — у разі виконання зобов'язання обома сторонами — у дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності факту наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.

Наведені законодавчо встановлені положення до 01.01.2011 р. слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою ст. 203 та частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У судовому процесі встановлено, що між ТОВ «А» і ТОВ «С» укладено договір купівлі-продажу шкіряного напівфабрикату «Вет-блу». У документообігу на підтвердження виконання договору ТОВ «А» виписано податкову накладну, видаткову накладну на поставку зазначеного товару. Оплата за договором здійснювалася векселем, емітованим ТОВ «С», передачу якого постачальнику ТОВ «А» оформлено актом приймання-передачі векселя.

За наслідками включення ТОВ «С» ПДВ у сумі 806 685,35 грн. за податковою накладною до складу податкового кредиту в податковій декларації за грудень 2009 р. та у подальшому формування суми бюджетного відшкодування у податковому обліку за січень 2010 р. органом ДПС проведено перевірку, на підставі якої складено акт. Перевіркою встановлено, що ТОВ «А» не перебуває за зареєстрованим місцезнаходженням та має ознаки фіктивності. Згідно з поясненнями громадянина Особи 1, який в облікових документах зазначений як директор цього товариства, він не здійснював фінансово-господарської діяльності від імені ТОВ «А», а товариство зареєстрував за винагороду. Факти непричетності до поставки шкіряного напівфабрикату, зазначеного як предмет договору купівлі-продажу, ТОВ «А» у ланцюгу поставки від імені ТОВ «Б» підтверджено протоколом допиту свідка Особи 2, засновника ТОВ «Б», який займав одночасно посади директора та головного бухгалтера цього товариства, згідно з якими він не має відношення до фінансово-господарської діяльності товариства та зареєстрував його за винагороду. Як ТОВ «А», так і ТОВ «Б» не мають виробничих та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, перед контролюючими органами не звітують, податкові зобов'язання не сплачують.

У судовому процесі встановлено, що товар, зазначений у специфікації до договору, був предметом договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «С» (постачальник) і ТОВ «Б» (покупець), за який у подальшому згідно з актом про зарахування зустрічних вимог ТОВ «Б» передало векселі. Таким чином, постачальник та покупець за операціями з поставки зазначеного товару в ланцюгу поставок співпали в одній особі, а реальної оплати товару внаслідок погашення векселів не відбулося.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінку яким дано з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про відсутність фактичної поставки товару за договором купівлі-продажу та про спрямованість умислу відповідачів при укладенні договору на неправомірне отримання податкової вигоди (відшкодування ПДВ за рахунок коштів держбюджету за фактичної відсутності як поставки товару, так і сплати ПДВ), що свідчить про укладення зазначеного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Давши правильну юридичну оцінку договору купівлі-продажу, суди попередніх інстанцій правомірно застосували юридичні наслідки недійсності цього договору та господарського зобов'язання, яке виникло внаслідок цього договору, встановлені частиною першою ст. 208 Господарського кодексу.

Таким чином, ВАСУ дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, а відтак рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають.

«Гарячі лінії»

Дата: 21 лютого, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42