Статті

Додати селу сил

Переважна більшість українців, купуючи продукти на ринках, уже навряд чи сумніваються у перевагах та економічній доцільності мудрого принципу «свій до свого по своє». Тут і сторгуватися можна, і продукти, вирощені дбайливим господарем, смачніші й безпечніші (принаймні в це дуже хочеться вірити), і чарівний ланцюжок попит — виробництвоспоживанняпопит міцнішає. Загалом малі підприємства та одноосібники, за прогнозами Мінагрополітики України, до 2020 р. вироблятимуть мінімум 40% від усієї сільськогосподарської продукції. Останнім часом держава за допомогою найрізноманітніших важелів, у тому числі податкових, стимулює селян до створення невеликих фермерських господарств. А міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк пообіцяв підтримувати всіх дрібних і невеликих виробників, навіть тих, хто працює на 2030 сотках або тримає одну корову.


Пільгова еволюція

На державну допомогу можуть розраховувати передусім новостворені і фінансово слабші господарства. Таке правило діє у більшості держав, де застосовують різні форми податкових та інших пільгових режимів — від податкових ставок єдиного сільськогосподарського податку до пільгового кредитування сільгоспвиробників, надання субсидій і встановлення гарантованих закупівельних цін та державних закупівель сільськогосподарської продукції.

В Україні до кінця 1990-х років єдиним привілеєм для сільгоспвиробників була пільга щодо податку на прибуток у частині доходів, отриманих від виробництва сільгосппродукції та продуктів її переробки. Занедбана на той час аграрна галузь і привид ймовірної продовольчої кризи змусили законотворців запровадити пільговий режим оподаткування сільського виробника, зокрема фіксований сільськогосподарський податок. За даними експертів, ФСП нині сплачують до 95% аграріїв. Це дає їм змогу вести просту звітність, а також не сплачувати податок на прибуток, земельний податок, збір за спеціальне використання води, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Спеціальний режим оподаткування сільгоспвиробників у формі фіксованого сільськогосподарського податку в Україні діє вже 13 років. Як альтернативу загальній системі оподаткування його запровадили спершу в 1998 р. у трьох районах — Глобинському  (Полтавщина), Старобешівському (Донеччина), Ужгородському (Закарпатська область), а з 1999 р. — по всій Україні. Найбільше виграли від запровадження ФСП підприємства тваринницької галузі, виробники рентабельних видів рослинницької продукції, переважно зернових та соняшнику, виробники цукрових буряків, картоплі, плодів, ягід і винограду тощо.

Наскільки вагомим був ефект від нововведення, можна судити зі статистики. Протягом 1999 — 2004 рр. рівень податкового навантаження на платників цього податку не перевищував 2,5 грн. на 100 грн. виручки. Завдяки цьому підвищився рівень заробітної плати найманих працівників. Починаючи з 2004 р., аби запобігти зловживанням у сфері справляння ФСП та зменшити несанкціоноване користування пільгами, мінімальну одержану від реалізації сільгосппродукції частку доходу, необхідну для підтвердження статусу платника ФСП, збільшили з 50 до 75%. Ця умова чинна й донині. Згідно зі ст. 301 Податкового кодексу платниками ФСП можуть бути сільгосптоваровиробники, в яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) період дорівнює або перевищує 75%.

Коло платників фіксованого сільгоспподатку розширилося у 2005 р., коли пільговим оподаткуванням могли скористатися господарства, що займалися розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах. Відтоді незмінним лишився об'єкт оподаткування ФСП для сільгоспвиробника — площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у його власності або надана йому в користування, у тому числі й на умовах оренди. Від моменту запровадження ФСП його сплата ґрунтується на номінальній вартості землі і не поділяє платників на великих і дрібних. Хоча, за інформацією Мінагропрому України, структура агропромислового комплексу поступово змінюватиметься на користь середніх та малих підприємств, роль яких посилюватиметься поряд із великими господарствами.

Годувальники великі й малі

Якщо донедавна сподівання на агропромисловий експорт пов'язували передусім з діяльністю великих компаній — виробників та експортерів зерна, то останнім часом за кордоном більше цікавляться переробкою хліба і виробництвом м'яса, молока та інших продуктів з подальшим їх експортом. Як переконує світовий досвід, фермерам з категорії середніх, дрібним виробникам та одноосібникам під силу розвивати ці сегменти ринку. Профільний міністр запевняє: «Найближчими роками Україна має перетворитися на виробника майже всіх груп сільгосппродукції, окрім хіба що екзотичних фруктів». Про це свідчать і паростки нових багатообіцяючих напрямів, що останнім часом з'являються в аграрному секторі.

Чудовим прикладом гнучкості вітчизняного аропромислового виробництва, його орієнтованості на потреби споживача, і не лише внутрішнього, є ягідний ринок, продукція якого затребувана у будь-який сезон. Хоча українська суниця на засніженій галявині, як у казковому сюжеті, поки що не родить, зате дедалі активніше застосовуються нові технології її збереження та переробки. Саме попитом на ягоди серед переробників великою мірою зумовлено підвищений інтерес сільгоспвиробників до їх вирощування, яким нині теж активно займаються і середній бізнес, і одноосібники.

Ринок для виробника

Селяни, які мають власні присадибні ділянки, невеликі паї, виробляють найважливіші продукти — м'ясо, молоко, овочі, фрукти, кревно зацікавлені в тому, щоб реалізовувати продукцію власного виробництва, не перекладаючи до кишені торговельного посередника плоди власної нелегкої праці. Уже з 1 січня поточного року для них діє сприятливий режим оподаткування. Доходи громадян від продажу власної продукції тваринництва — живих тварин, м'яса, яєць, шкіри, молока тощо — не оподатковуються, якщо їх сума сукупно за рік не перевищує 100 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року (у 2013 р. — 1147 грн.). Лише за таких умов продукція може реалізовуватися без отримання довідки про наявність земельних ділянок. І тільки якщо сума отриманого доходу перевищує зазначені розміри, громадянин зобов'язаний подати до податкової інспекції довідку про самостійне вирощування продукції тваринництва. Вона видається в довільній формі сільською, селищною або міською радою за місцем проживання. Якщо довідкою підтверджено вирощування проданої продукції тваринництва безпосередньо громадянином, оподаткуванню підлягає дохід, що перевищує 100 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року. Та у разі коли громадянином не підтверджено самостійне вирощування продукції тваринництва, доходи від її продажу оподатковуються на загальних підставах.

Не оподатковуються доходи, отримані від продажу сільгосппродукції, вирощеної громадянами на присадибних, дачних ділянках, наданих їм у розмірах, встановлених Земельним кодексом, та на ділянках, наданих їм для ведення особистого селянського господарства, або земельні паї, сукупний розмір яких не перевищує 2 га. Реалізовуючи таку продукцію (за винятком тваринницької), її власник має подати податковому агенту копію довідки про наявність у нього таких земельних ділянок. Причому оригінал довідки зберігається у власника сільгосппродукції навіть після закінчення строку її дії. Довідка видається сільською, селищною або міською радою за місцем податкової адреси (дані в паспорті) громадянина протягом п'яти робочих днів з дня отримання такою радою письмової заяви про видачу такої довідки. Подібні підходи надають реальні можливості впливати на ринкову ситуацію не посереднику, а виробникові.

Як куються новації

Протягом останнього часу з'являлися різноманітні спроби стимулювати створення невеликих фермерських господарств. Деякі були неоднозначно сприйняті як експертами галузі, так і її фахівцями. Приміром, влітку минулого року до Верховної Ради України надійшов законопроект № 10500, згідно з яким ставку фіксованого податку в розмірі 0,15% планували зберегти тільки для аграріїв, які володіють або користуються землями площею до 100 га (рілля, сінокіс, пасовища). Таким чином, стверджували автори документа, законотворці намагалися встановити певну градацію у сплаті фіксованого сільськогосподарського податку між великими агропромисловими підприємствами та невеликими фермерськими господарствами. З 2013 р. при перевищенні цього порога ставку податку пропонували збільшити до 1,15% від нормативної оцінки 1 га землі. Ставки для інших видів земель мали залишатися незмінними: від 0,03% (сади в горах) до 1% (закритий ґрунт).

Законопроект викликав бурхливі дискусії серед аналітиків із земельних питань і тривогу та невдоволення самих виробників. Понад 70% керівників і власників агрокомпаній стурбовані перспективами їхньої діяльності у нинішньому році. Про це заявив президент Українського клубу аграрного бізнесу Алєкс Ліссітса, спираючись на результати опитувань, проведених очолюваною ним асоціацією. Багатьох із них, окрім проблем, пов'язаних з кредитуванням галузі, зростанням цін на основні засоби виробництва тощо, схвилювала невизначеність щодо перспектив оподаткування агропромислового комплексу, пов'язаних з пропозиціями, які стосуються, зокрема, підвищення ставки ФСП. Аналітики із земельних питань вважають, що підвищення фіксованого податку навіть на 1% є значним, оскільки навантаження на платників такого податку з урахуванням підвищення орендної плати вже становить 8% від нормативної оцінки землі. Крім того, прийняття подібного змісту документів може мати зворотний до очікуваного ефект і призвести до руйнування системи земельних  відносин на рівні дрібних і середніх господарств. Відтак нібито благородна мета, що полягає у стимулюванні створення середніх фермерських господарств, обернеться проти держави. Невеликим господарствам, мовляв, буде вигідніше працювати як суб'єктам підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування, і держава може значною мірою втратити контроль за системою земельних відносин. Ці законодавчі новації не здобули підтримки більшості депутатів і викликали критику профільного міністерства.

Про стимули і мотивації

Досвід багатьох держав підтверджує, що підвищити конкурентоспроможність своєї продукції дрібно- та середньотоварні виробники можуть завдяки об'єднанню в кооперативи.

Мотивуючи селян до утворення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, держава прагне створити для них вигідні економічні умови завдяки зниженню податкового навантаження. Так, нещодавно Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Згідно з цим документом, уже підписаним Президентом, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи отримали статус суб'єктів, які здійснюють некомерційне господарювання, що звільняє їх від необґрунтованого податкового навантаження та дає змогу створити умови для зменшення обсягу витрат і збільшення доходів дрібно- та середньотоварних виробників. Держава стимулює створення обслуговуючих та виробничих кооперативів у сфері тваринництва, садівництва та ягідництва, закупівлі кормів, заготівлі та первинної переробки, реалізації продукції. Новий Закон гарантує збереження права власності на майно кожного члена кооперативу і справедливий розподіл заробленого. А головне — кожен учасник кооперативу може отримати необхідні послуги за оптимальною ціною і зробити свою роботу економічнішою та організованішою за рахунок оптимізації витрат на придбання засобів виробництва, спрощення доступу до агросервісних послуг, ефективнішого використання каналів збуту, організації зберігання, переробки продукції.

Як стверджують у Мінагрополітики  України, інтерес селян до таких об'єднань поступово підвищується. Скажімо, протягом минулого року кількість сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів збільшилася майже на 80 одиниць. У перспективі завдяки кооперації на селі прогнозують створення понад 1,600 млн. робочих місць. Найбільше налічується молочарських, плодоовочевих та кооперативів з обробки землі.

Чи нагодує Україна світ?

На це сміливе й доволі амбітне запитання дедалі більше експертів аграрної галузі і керівників агрокомпаній відповідають ствердно. Принаймні в Європі українську продукцію визнали: європейські держави наразі посідають друге місце зі споживання українських харчових продуктів. Для вітчизняного сільгоспвиробника це означає, що є реальні шанси стати лідером економіки за обсягами експорту протягом наступних трьох — п'яти років. Такі осяйні перспективи мали б лише додати азарту в жорсткій боротьбі з іноземними конкурентами, які роками присутні на світових ринках. Своє надійне плече в такому економічному змаганні великим виробникам можуть підставити середні та дрібні господарства. Адже в найближчому десятилітті економічне лідерство пророкують уже не країнам нафти та газу, а тим, які мають великі продовольчі ресурси. Поки що наша держава може конкурувати за рахунок дешевших пального, робочої сили, електроенергії. Чи вдасться Україні скористатися власним потенціалом і перевагами, багато в чому залежить від податкових правил, які мають додавати аграріям сил і фінансових стимулів.


Інна ГОЛОВКО

«Гарячі лінії»

Дата: 28 березня, Четвер
Час проведення: з 10:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42