Інші податки

Українська Центральна Рада та її податково-митна політика

У розпал Першої світової війни, у період лихоліття й розрухи, коли на багатостраждальній українській землі ще відбувалися воєнні дії, національно-демократичні партії та об'єднання почали рішучу боротьбу за демократичні перетворення й національну незалежність України. В цих екстремальних умовах на початку березня 1917 р. у м. Києві було засновано керівний центр українського національно-демократичного руху — Центральну Раду (ЦР). У ЦР були представлені всі існуючі на той час політичні та громадські течії української спільноти. Характеризуючи ЦР та її тогочасні спрямування, один із фундаторів ЦР (пізніше глава Генерального секретаріату (уряду) УНР) Володимир Винниченко у квітні 1917 р. писав, що ЦР має здобути автономію України, забезпечити українському народові право політично-національних форм розвитку. Головою ЦР обрали видатного українського історика громадського й політичного діяча Михайла Грушевського.

У гранично короткі строки ЦР об'єднала та очолила демократичні й прогресивні сили українського суспільства і переросла у впливовий представницький та владний орган України. Вже 10 червня 1917 р. ЦР видала І Універсал, яким проголосила уповноваження ЦР очолити організацію державного ладу автономної України. Акт декларував суверенність українського народу на власній землі, його право на власні уряд, фінансову та податкову системи. І Універсал зобов'язав місцеві органи влади підпорядковуватися ЦР. З метою фінансового забезпечення діяльності ЦР та інших владних структур з 1 липня на території Республіки запровадили окремий «податок на українську справу», що мав регулярно спрямовуватися до скарбниці УНР.

У червні було сформовано керівні структурні підрозділи ЦР: президію, Генеральний секретаріат та дев'ять загальнонаціональних комісій (щодо земельних, військових, продовольчих справ тощо). Комісію (міністерство) фінансових справ з функціями формування бюджету країни, справляння податків і зборів, забезпечення кордону й отримання митних платежів очолив відомий фінансист і громадський діяч колишній директор київського «Союзбанку» Христофор Антонович Барановський (1874 — 1941).

Одним із перших рішень Української Центральної Ради (23 квітня 1917 р.) був Закон про оподаткування населення держави. У тексті законодавчого акта було зазначено, що для покриття витрат на національні потреби ухвалюється необхідність оподаткування всього українського народу, яке проводитиметься за принципом «поступово-подоходного» податку. При кожному губернському комітеті було створено фінансові комісії, які організовували збір податків. Усі отримані гроші спрямовувалися до скарбниці ЦР. Слід визнати, що ставки загальнонаціонального податку на етапі становлення УНР були достатньо ліберальними: при щорічних доходах на загальну суму до 800 крб. платник податку сплачував лише 50 коп. за рік. Хто заробляв більше цієї суми, сплачував 25% загального щорічного заробітку. Проте гроші з податків на рахунки новостворених казначейства (Державної скарбниці) і Державного банку УНР у зв'язку із воєнними діями на території країни надходили дуже повільно й у мізерних сумах.

Водночас держава мала чималу потребу у грошових знаках. На порядку денному гостро постало питання випуску власних національних грошей. 19 грудня 1917 р. ЦР видала «Тимчасовий закон про випуск Державних кредитових білетів Української Народної Республіки». У ньому стверджувалося: «1. Кредитові білети УНР випускаються Державним банком УНР у розмірі, суворо обмеженому дійсними потребами грошового обігу під забезпечення тимчасово, до утворення золотого фонду, всім майном Республіки: нетрями, лісами, залізницями, прибутками УНР від монополій... 4. Кредитові білети УНР випускаються
у карбованцях...». Грошову систему України було започатковано білетом у 100 карбованців (у народі ці гроші назвали «горпинками» через схожість орнаменту до традиційної вишивки на жіночому одязі). Першим накладом, надрукованим у м. Києві, усього було випущено 532 500 таких білетів.

У законопроекті щодо державних коштів Української Народної Республіки, підготовленому Генеральним секретарством (міністерством) фінансів, було зазначено, що державні податки й прибутки, які на підставі існуючих законів збирають на території Республіки, мають надходити до Державної скарбниці. Незабаром в обіг було випущено скарбничі знаки 25 і 50 карбованців, які разом із попередньою емісією створили єдину грошову систему УНР й забезпечили функціонування її армії, держустанов, податкових і митних органів.

Уже в перших державотворчих документах, що встановлювали незалежність української держави, питання регулювання податкової та митної політики, фінансової та торговельної справи займали принципово важливе місце. Всі податки, збори, митні платежі, що мали справлятися в Українській республіці, повинні були визначатися законними рішеннями вищих органів державної влади. Так, у підготовленому спеціальною урядовою комісією проекті першої Конституції УНР стверджувалося: «...Всі міжнародні торговельні й митні умови, що накладають маєткові тягарі на державу або на громадян держави... набирають сили тільки за згодою Державного Сейму».

Керуючись розпорядженнями ЦР, Генеральне секретарство фінансів вживало рішучих заходів щодо організаційного та політичного зміцнення податкової та митної служб, котрі, як випливає зі спогадів учасників тогочасних подій, діяли у складі єдиного відомства у руслі конструктивного співробітництва. У структурі Генерального секретарства фінансів було створено такі департаменти: прямих податків, посередніх податків, державної скарбниці, митної справи, а також загальна канцелярія. Водночас відповідно до розпорядження виконуючого обов'язки (з 29.01.1918 р. по 10.03.1918 р.) генерального секретаря фінансів М. Ткаченка від 1 березня 1918 р. в усіх фінансових органах УНР (центральному апараті секретарства, податкових і митних органах, банках, ощадкасах, акцизних управліннях тощо) проводилася загальнонаціональна українізація. Звільненню із займаних посад підлягали всі особи, котрі не отримали українського громадянства; справоведення й листування мали вестися лише українською мовою; всі оголошення та розпорядження російського і радянського урядів скасовувалися й замінювалися відповідними актами уряду УНР.

У зв'язку з воєнним станом ситуація з утриманням армії та урядових інституцій УНР на кінець 1917 р. стала катастрофічною. Гроші з податків і зборів до скарбниці майже не надходили. Водночас тривали воєнні дії між збройними силами Української республіки та Радянської Росії. За цих умов 1 грудня 1917 р. за поданням виконуючого обов'язки (з 03.11.1917 р. по 14.12.1917 р.) генерального секретаря фінансів В. Мазуренка ЦР приймає закон «Про державну оплату українських культурно-просвітніх вистав», згідно з яким установлювався податок: 5% — зі збору оперних, драматичних, балетних вистав і симфонічних концертів; 20% — з вистав, «що не мають культурно-освітнього і художнього значення», а також з інших вистав, видовищ і розваг. Паралельно запроваджувалася система так званих одноразових податків. 18 грудня Генеральне секретарство фінансів приймає рішення про встановлення одноразового податку на продаж цукру й такого самого податку на телефонні апарати.

У березні 1918 р. Уряд ЦР вдається до більш рішучих примусових заходів щодо справляння податків. Установлюються одноразові податки на багаті фінансово-промислові центри й міста України, які мали терміново внести на рахунки фінансових (казенних) палат або установ Державного банку такі суми: міста Київ — 35 млн. крб., Харків — 50, Одеса — 25, Катеринослав (нині — Дніпропетровськ) — 20, Миколаїв — 5 млн. крб., а міста Житомир, Маріуполь, Феодосія, Черкаси та інші — по 2 млн. крб. Одноразовими податками було обкладено й всі повітові міста, порти, залізничні вузли. Справляння цього податку було доручено Генеральному секретарству військових справ.

Водночас уряд УНР і Генеральне секретарство фінансів вживали заходів щодо зміцнення митного контролю по всьому периметру кордону Республіки. Для опрацювання порядку та умов переміщення вантажів було організовано Комісійну раду з питань формування митної системи держави. Було створено так звані митні нагляди (митні установи на кшталт прикордонного митного поста у складі 12 — 15 митних службовців) у містах Радзивилові (нині — Радивилів на Рівненщині), Волочиську, Гусятині, Новоселиці, Збаражі та на станції Брест-Литовськ. Головним завданням створених на західному кордоні установ була організація митного контролю за товарами, що переміщувалися за межі України німецькими та австрійськими окупаційними військами, й припинення незаконного вивезення продовольства та інших товарів. Незабаром митні установи було сформовано й на північному та східному напрямках кордону та в Криму. Було утворено прикордонну варту, на яку покладалася організація боротьби з контрабандою на рубежах молодої республіки. Митний контроль на пунктах пропуску через кордон здійснювався відповідно до вимог Митного статуту Російської імперії 1910 р. (з доповненнями 1912 р.) та інших нормативних актів України та Росії з митної справи, виданих до жовтня 1917 р., а також конвенційних угод Росії, Німеччини, Австро-Угорщини та договорів УНР з Австро-Угорщиною та Німеччиною, підписаних у лютому 1918 р. у м. Брест-Литовську (нині — м. Брест, Білорусь).

Апофеозом законотворчої діяльності ЦР й найвищим виявом суверенітету Української Народної Республіки став ІV Універсал ЦР, який проголосив Україну «самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу... Однині Народна Українська Республіка бере в свої руки найважніші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу... Правительству Республіки на виконання сього приписуємо розробити і представити для затвердження закони про це, а також про монополію заліза, угля, шкур, тютюну і інших продуктів і товарів, з яких найбільш бралося прибутків з робочих класів на користь нетрудящихся».

Проте дослідження податково-митної політики ЦР дає підстави стверджувати, що протягом свого майже однорічного керування країною, вона не надала належної уваги адмініструванню податково-митної справи. Рада та Генеральний секретаріат (уряд Республіки) так і не спромоглися створити сильний високопрофесійний апарат фінансово-банківської, податкової та митної служб, який забезпечив би загальний курс державотворення і розбудови національно-демократичної держави. Протягом своєї в цілому позитивної законотворчої діяльності ЦР як колективний загальнонаціональний орган, на превеликий жаль, не прийняла жодного системного акта, який визначив би концептуальні основи і завдання податково-митної політики, чітко і зрозуміло окреслив структуру, джерела і порядок справляння мита, податків і зборів.

І все-таки історичний досвід ЦР, у тому числі у сфері податково-митної політики та практики, має повчальний характер. Стисло описуючи суспільно-політичну, економічну та фіскальну діяльність наших пращурів, які жили та працювали дійсно за жахливих умов війни, голоду та розрухи, ми віддаємо їм належну шану за вагомий внесок у складний і багатоплановий процес життєствердження незалежної української держави.

«Гарячі лінії»

Дата: 5 вересня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42