Юридична практика

Витрати, пов’язані зі здійсненням господарської діяльності, документально не підтверджено

Суть справи. Під час проведення планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою — підприємцем ДПІ встановлено заниження податкового зобов'язання з ПДФО та ПДВ. Фізична особа — підприємець не погоджується з рішенням органу ДПІ та вважає податкові повідомлення-рішення незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Рішення суду. Окружний адміністративний суд у справі № 1570/5761/2012, відмовляючи у позові, встановив таке.

З 13.06.2012 р. по 06.07.2012 р. органом ДПІ було проведено планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою — підприємцем за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт перевірки від 12.07.2012 р.

Зазначеним актом перевірки позивачем встановлено порушення:

  • ст. 1 Указу про спрощену систему (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), у результаті чого обсяг виручки від реалізації товарів (робіт і послуг) за ІІ — ІІІ квартали 2009 р. було занижено на суму 66 325,00 грн. і завищено у ІV кварталі 2010 р. на суму 16 161,00 грн.;
  • пунктів 177.2, 177.4 ст. 177 Податкового кодексу, в результаті чого було занижено чистий оподатковуваний дохід у 2011 р. на суму 248 033,34 грн.;
  • пунктів 177.2, 177.4, пп. 177.5.3 п. 177.5 ст. 177 цього Кодексу, в результаті чого було занижено ПДФО, що підлягає сплаті до бюджету за 2011 р., на суму 37 205,04 грн.;
  • пп. «б» п. 19.2 ст. 19 Закону про ПДФО (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), у результаті чого не надано до органу ДПІ податкові розрахунки за формою № 1ДФ за І — ІV квартали 2009 р., І — ІV квартали 2010 р.;
  • пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу, в результаті чого не надано до ДПІ податкових розрахунків сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку за ІІ — ІV квартали 2011 р., та надано не у повному обсязі за І квартал 2011 р.;
  • п. 198.3. ст. 198 цього Кодексу, в результаті чого занижено ПДВ усього в сумі 45 162,67 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 25.07.2012 р. прийнято податкові повідомлення-рішення, одним з яких фізичній особі — підприємцю було збільшено суму податкового зобов'язання за платежем ПДВ у сумі 53 862,20 грн., у тому числі за основним платежем — у сумі 45 162,67 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями — у сумі 8699,53 грн.; іншим податковим повідомленням-рішенням фізичній особі — підприємцю було збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податку з доходів громадян, отриманих від здійснення підприємницької діяльності, у сумі 46 506,30 грн., у тому числі за основним платежем — у сумі 37 205,04 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями — у сумі 9301,26 грн.

Судом встановлено, що фізична особа — підприємець з 01.04.2009 р. по 31.12.2010 р. застосовувала спрощену систему оподаткування, обліку та звітності й була платником єдиного податку, а у період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. — застосовувала загальну систему оподаткування. Водночас позивач з 16.01.2008 р. був платником ПДВ.

Враховуючи характер установленого відповідачем порушення фізичною особою — підприємцем податкового законодавства, що пов'язано, зокрема, із відсутністю, на думку відповідача, документального підтвердження витрат позивача та зв'язку витрат і податкового кредиту з ПДВ зі здійсненням господарської діяльності, суд вважає за необхідне дослідити характер господарських відносин, які здійснював позивач протягом періоду, що перевірявся, наявність відповідного підтвердження витрат і наявність у позивача права на формування податкового кредиту з ПДВ за відповідними господарськими операціями.

Судом встановлено, що 12.11.2011 р. між позивачем (клієнт) та ПП «Б» (виконавець) було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування. Зазначеним договором клієнт доручає, а виконавець зобов'язується за винагороду від свого імені та за рахунок клієнта надавати послуги з організації та виконання операцій, пов'язаних з доставкою кореспонденції та бандеролей від замовників клієнта до пункту збору такої кореспонденції та бандеролей клієнта й навпаки. Порядком розрахунків за умовами цього договору передбачено, що по закінченні надання послуг у відповідному звітному періоді виконавець складає та подає клієнту звіт про надані послуги, що є додатком до договору та підставою для виставлення виконавцем рахунків на оплату за цим договором.

Аналогічний договір також укладав позивач із ПП «Ф» (договір від 01.04.2011 р.). На виконання цього договору, як і вищезазначеного, виконавці складали звіти про надані послуги, на підставі яких виставляли рахунки для оплати наданих послуг.

Крім того, контрагенти позивача за цими договорами виписували відповідні податкові накладні.

Дослідивши звіти про надання послуг, які позивач визначив як первинні документи, що підтверджують факт виникнення у нього витрат, враховуваних ним під час визначення суми ПДФО від здійснення підприємницької діяльності, а також права на податковий кредит з ПДВ, який декларував позивач у періоді, що перевірявся, суд встановив, що зазначені звіти не відповідають установленим Законом про бухоблік вимогам, що пред'являються до первинних документів. Наведені документи також не дають змоги ідентифікувати, від яких саме замовників позивача було здійснено доставку кореспонденції.

Водночас усупереч положенням законодавства відповідач взагалі не надав доказів використання ним цих послуг у власній господарській діяльності.

Наведені обставини виключають можливість ідентифікувати зв'язок вищезазначених витрат зі здійсненням позивачем господарської діяльності, тоді як вимогами законодавства однозначно визначено таку умову використання витрат у розрахунку суми ПДФО, а також сум ПДВ, сплачених позивачем своїм контрагентам у ціні послуг під час формування податкового кредиту.

Суд критично оцінює посилання позивача на той факт, що у наданих ним до суду звітах міститься інформація про кур'єрські накладні, які мають свій унікальний номер і дату. До суду не надано копій таких накладних та іншої інформації стосовно осіб, для виконання замовлення яких ПП «Б» та ПП «Ф» було здійснено доставку кореспонденції, тоді як лише інформація про дату такої накладної не дає змоги встановити зміст відповідної господарської операції.

Недопустимим доказом у справі також є наданий позивачем звіт про дебетові та кредитові операції на його рахунку, оскільки він не завірений належним чином банківською установою, яка здійснювала відповідні платіжні операції, що виключає достовірність такого документа. Крім того, як вбачається з акта перевірки, а також копії опису внутрішнього вкладення поштового відправлення, яким, як зазначив позивач у своїх поясненнях, підтверджується факт надання ним до перевірки первинних документів, зазначений звіт не було надано до перевірки.

Крім того, суд звертає увагу на те, що визначене в акті перевірки порушення відповідач пов'язує з відсутністю документального підтвердження зв'язку витрат на послуги з перевезення вантажів і транспортно-експедиторські послуги із господарською діяльністю позивача, а зазначений висновок ґрунтується на виявлених порушеннях вимог Закону про бухоблік, через які такий зв'язок неможливо ідентифікувати.

З акта перевірки також вбачається, що в ході проведення перевірки було встановлено завищення позивачем витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей на суму 3356,25 грн.

З цього приводу судом установлено, що у додатку 7 до розділу ІІІ Податкової декларації про майновий стан і доходи за 2011 р. позивач задекларував суму в розмірі 9696,04 грн. як вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, реалізованих або використаних у виробництві продукції.

На підтвердження факту відповідних витрат позивач надав до суду видаткові накладні про придбання ним товарно-матеріальних цінностей у фізичної особи — підприємця на загальну суму 6339,79 грн., а також чеки, видані торговельним центром «М», на суму 2141,5 грн.

Оцінивши надані докази, суд установив, що документально підтвердженою відповідними розрахунковими та первинними документами є сума витрат у розмірі 6339,79 грн. Сума витрат у розмірі 2141,5 грн. взагалі не підтверджена позивачем будь-якими документальними свідченнями, а надані до суду чеки, видані торговельним центром «М», суд оцінює критично у зв'язку з відсутністю свідчень про їх надання відповідачеві до перевірки, тоді як ненадання зазначених документів до перевірки виключало їх належну оцінку податковим органом і врахування під час складання висновку перевірки.

Перевіркою також встановлено, що відповідно до додатка 7 до розділу ІІІ Податкової декларації про майновий стан і доходи за 2011 р. до складу витрат, документально підтверджених і пов'язаних з господарською діяльністю, включено витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату на суму 6086,06 грн. Позивач пояснив, що зазначену суму було включено ним до декларації як витрати зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахованого на отриману ним щомісяця суму доходу, сплата якого підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Проте згідно з вимогами пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу зазначена сума підлягає відображенню у графі «інші витрати». Водночас суд критично оцінює надані до суду докази сплати єдиного внеску, оскільки відповідні платіжні доручення не засвідчено банківською установою, яка здійснювала зазначені платежі.

Враховуючи вищевикладене, позивачем належними та допустимими доказами не спростовано висновків відповідача про заниження ПДФО, що підлягає сплаті до бюджету за 2011 р. на суму 37 205,04 грн., а також ПДВ — у сумі 45 162,67 грн.

«Гарячі лінії»

Дата: 21 лютого, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42