Інші податки

Податкова і митна системи Української Держави гетьмана Павла Скоропадського

95 років відділяють нас від нетривалого процесу становлення й життєдіяльності Української Держави.

Вивчення цього надто складного періоду відкрило чимало нових повчальних сторінок історії державотворення України, у тому числі у сфері фінансових і податково-митних відносин. І хоча формування і розвиток Української Держави тривали лише близько восьми місяців, без сумніву, було закладено перший камінь у розбудову нашої країни на її шляху до незалежності та суверенітету.


29 квітня 1918 р. у м. Києві відбувся державний переворот. Демократична парламентська форма правління Центральної Ради, неспроможної протистояти воєнному лихоліттю, анархії та безладдю, поступилася місцем твердому авторитарному режиму. Провідні промислові та фінансові діячі країни вітали прихід до влади гетьмана Павла Скоропадського, сподіваючись, що він забезпечить економічну стабільність і порядок у державі. І такі надії були небезпідставними. У газеті великого капіталу «Известия Союза промышленности, торговли, финансов и сельского хозяйства Украины» було оприлюднено доповідь гетьмана на з'їзді хліборобів-землевласників, у якій він недвозначно заявив: «Права приватної власності як основи культури і цивілізації поновлюються у повному обсязі, і всі розпорядження колишнього українського уряду, а також Тимчасового уряду Росії, які відміняли або обмежували ці права, скасовуються».

Головним завданням стало створення дієвої системи влади усіх рівнів, на що виявилася неспроможною Центральна Рада і що стало однією з головних причин її краху. Керувати державою висували політичних і громадських діячів, які, зі слів Павла Скоропадського, довели свою відданість українській національно-державній ідеї.

Одним з основних заходів щодо поліпшення соціального та економічного становища України гетьман Скоропадський обрав становлення фінансової та податково-митної систем та їх подальший розвиток. На посаду міністра фінансів, а міністерство на той час об'єднувало всі фінансові, банківські та податково-митні служби країни, 30 квітня було призначено відомого банкіра і громадського діяча Антона Ржепецького. Він перебував на цій посаді впродовж усього часу існування Української Держави гетьмана Скоропадського, тобто фактично близько восьми місяців буремного 1918 р. керував фінансовими справами країни. І саме з його іменем пов'язані всі події, що відбувалися того року у фіскальній сфері нашої держави.

Доля А. Ржепецького, мудрої та вольової людини, виявилася доволі драматичною. Народився він у м. Києві, в польсько-українській шляхетській родині. Закінчив університет за спеціальністю «банки і фінанси». Очолював Землеробський синдикат у м. Києві, де працював ще директором банку та головою кредитного товариства, був радником Київської міської думи. У роки Першої світової війни очолював благодійний Тетянівський комітет, що опікувався інвалідами й біженцями з лінії фронту. Коли у травні — грудні 1918 р. А. Ржепецький працював міністром фінансів в уряді П. Скоропадського, всю діяльність на цій посаді він спрямовував на захист інтересів України, розвиток економіки та фінансової системи держави, зміцнення національної валюти.

Під його керівництвом міністерство виробило нову податкову систему, було засновано Державний і Земельний банки. Міністр послідовно захищав інтереси України у відносинах з німецькими та австро-угорськими окупантами, рішуче відстоював права України на Крим. У грудні 1918 р., після захоплення м. Києва військами Директорії, був заарештований і кинутий до Лук'янівської в'язниці. Після кількох тижнів перебування під вартою, у лютому 1919 р., у зв'язку з евакуацією Директорії, оскільки на м. Київ наступали більшовики, разом з іншими в'язнями — членами уряду Скоропадського міністра було вивезено до м. Вінниці. Згодом на вимогу Франції та інших країн Антанти його перевезли до м. Одеси і передали представникам Антанти. На жаль, подальша доля міністра фінансів Української Держави невідома.

Першою значною подією в діяльності уряду Української Держави у фінансовій та митно-податковій сферах стало об'єднання під егідою Міністерства фінансів наукового потенціалу економістів і фінансистів-практиків. Заступниками міністра (за тогочасною термінологією, товаришами) було призначено відомого промисловця і банкіра Г. Лерхе, фінансиста Г. Курила, економіста професора В. Мазуренка. Висококваліфіковані фахівці очолювали й структурні підрозділи міністерства. Директором Департаменту посередніх податків став А. Гуменний, директором Департаменту простих податків — А. Маршинський, директором Департаменту митних зборів — досвідчений урядовець П. Андреїв.

Уже у травні урядом Української Держави за поданням А. Ржепецького було створено Фінансовий комітет, членами якого стали провідні банкіри, підприємці та землевласники країни: О. Добрий (голова), князь О. Голіцин, В. Кочубей, професори О. Білімович, Л. Яснопольський та ін. Головними завданнями комітету було визначення теоретичних і практичних основ податково-митної політики Української Держави та підготовка до здійснення грошової реформи, а також упорядкування бюджету країни 1918 р. Його прибуткову частину складали надходження від прямих і посередніх податків, акцизних зборів та інших податків і зборів. Враховувалися також гербові, судові, канцелярські збори, податки на успадковане майно, надходження від гірничої промисловості, пошти, телеграфу тощо. За підрахунками експертів Нацбанку України було заплановано загальну суму надходжень — 3,179 млрд. крб.

До видаткової частини бюджету належали кошти на утримання армії, управлінського апарату, на виплати за державними позиками, на боротьбу з епідеміями, допомогу містам, земствам, біженцям тощо. Усього видатки становили 5,346 млрд. крб. Дефіцит бюджету — 2,097 млрд. крб. Його планувалося покрити за рахунок випуску відповідної кількості білетів державної скарбниці.

Досить складною була ситуація з обігом грошових знаків в Україні. На території держави «ходили» карбованці Центральної Ради, царські рублі, «керенки», грошові знаки більшовицької Росії, німецькі марки та австрійські крони. Водночас було запроваджено кредитні білети Української Держави у карбованцях. У серпні 1918 р. до м. Києва надійшли замовлені в Німеччині облігації в гривнях, для яких по всій території України встановлювався вільний обіг. Ця державна позика (попередня сума становила 1 млрд. грн., згодом її було збільшено удвічі) мала на меті обслуговувати своїми знаками грошовий ринок України. На жаль, якість випущених в обіг «гетьманських» карбованців та облігацій була невисокою, і повною довірою населення вони не користувалися.

Доволі цікавою була митна справа  Гетьманату, яку очолював водночас з банківською, бюджетною і податковою справами міністр фінансів. Безпосереднє виконання митних процедур було покладено на Департамент митних зборів Міністерства фінансів. До його складу відповідно до затвердженої міністром структури входили канцелярія та п'ять відділів (законодавчий, тарифний, митної статистики, контрабанди та митних правопорушень, фінансово-господарський). Департаменту були підпорядковані всі митні установи — прикордонні та внутрішні митниці, митні нагляди та пункти пропуску безпосередньо на кордоні. У спадок від Центральної Ради уряд Павла Скоропадського отримав не лише старі, ще імператорські, митниці (у містах Києві, Харкові, Одесі, Херсоні, Бердянську та ін.), а й новостворені за урядування В. Винниченка митні нагляди на кордоні з Австро-Угорщиною (у містах Радзивилові, Волочиську, Гусятині, Збаражі, Маневичах, Ямполі, Могилеві-Подільському та ін.). Виходячи із стратегічних завдань митної служби, Міністерство фінансів організувало регіональні митні формування — дільничні управління митних інспекторів. Планувалося сформувати чотири таких управління — у містах Одесі, Луцьку, Києві та Харкові. Однак роботі київського та харківського регіональних центрів завадили військові дії на північному та східному кордонах. Митні інспектори, які становили основу Управління, мали контролювати роботу митних установ, що територіально належали до їх дільниці. Вони мали певні адміністративні та посадові права. Митні установи активно співпрацювали зі створеним гетьманом П. Скоропадським Корпусом прикордонної варти, якому було доручено охороняти кордон держави та здійснювати окремі митні функції (боротьбу з митними правопорушеннями, конфіскацію контрабандних товарів тощо).

Митна політика П. Скоропадського незважаючи на продовження громадянської війни та економічні труднощі мала стабільний впорядкований характер. Міністерство фінансів та його Департамент митних зборів намагалися мінімізувати спроби німецько-австрійського командування незаконно вивозити з України продовольство й сировину понад квоти, визначені Брест-Литовськими угодами між Центральною Радою та Четверним союзом, згідно з якими Україна зобов'язувалася надати Німеччині та Австро-Угорщині 1 млн. т хліба й інші товарно-матеріальні ресурси. З цією метою вздовж усього західного кордону України було додатково створено митниці й митні нагляди, котрі контролювали проходження продовольчих та інших товарів і разом із прикордонною охороною не допускали їх незаконного переміщення. Митні установи було організовано, зокрема, у таких населених пунктах, як Маневичі, Гуків, Сатанів, Торчин, інших містах західного регіону України. Нові митні нагляди було відкрито також на кордоні з Румунією (усього в 11 населених пунктах). Функції митників там виконували військовослужбовці підрозділів Окремого корпусу кордонної охорони. Митні установи, що постійно діяли протягом 1918 р., було внесено до державного реєстру. Всього їх налічувалося 49.

Вживалися заходи й до митного забезпечення кордону з Радянською Росією. 12 червня 1918 р. у м. Києві було укладено договір між Українською Державою та Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою (РСФРР), згідно з яким військові дії між двома країнами було припинено. Договір відкривав можливості для вільного переміщення через кордон громадян обох держав, а також належних їм товарів. Для такого переміщення договором було чітко визначено шляхи: Орша — Гомель, Брянськ — Конотоп, Курськ — Ворожба, Курськ — Харків, Ворожба — Валуйки та ін. На основі договору між Українською Державою і РСФРР було відновлено пасажирське залізничне сполучення і налагоджено поштовий та телеграфний зв'язок.

З метою допомоги особам, які прибували до України або виїздили за її межі, для захисту їх інтересів і запобігання проникненню злочинних елементів на територію держави 24 червня уряд гетьмана П. Скоропадського приймає постанову про відкриття на кордонах з РСФРР митних пунктів (наглядів) у таких населених пунктах: Білгород, Бугаз, Валуйки, Берестечко,  Хутір-Михайлівський, Овідіополь та ін. Того самого дня постановою уряду на відкриття митних установ на кордоні з Росією було асигновано 250 тис. крб. У постанові зазначалося: «Надати міністрові фінансів право зазначити пункти на кордоні, де повинні бути митниці». Незабаром на всі визначені урядовою постановою прикордонні пункти пропуску було відряджено митних чиновників. Так, для здійснення митного контролю на станціях Білгород і Валуйки було відряджено працівників Харківської митниці — казначея А. Білецького, контролера В. Клішевича і доглядача Д. Стрілецького, які одразу ж приступили до виконання своїх обов'язків, про що й доповіли начальнику Харківської митниці й керівництву київського відділення Департаменту митних зборів.

Ставлення гетьманської влади до державних службовців, зокрема до митників і податківців, було надзвичайно шанобливим. На них поширювалися всі пільги, передбачені для чиновників держустанов. Посадовці отримували гідну заробітну плату, доплати за класний чин, відсоткові надбавки за стаж роботи і наявність дітей. Окрему щомісячну допомогу одержували службові особи, які мали трьох дітей і більше. При від'їзді у відрядження посадовці отримували досить гідні добові (8 — 20 крб.). Відповідно до закону Ради Міністрів «Про громадянство Української Держави» від 2 липня 1918 р., затвердженого П. Скоропадським, усі держслужбовці приймали «заприсяжне обіцяння», яким брали на себе таке зобов'язання: «Обіцяю та заприсягаюся бути завжди вірним Українській Державі як своїй Батьківщині, охороняти інтереси Держави і всіма силами допомагати її славі і розцвіту, не жаліючи для цього навіть свого життя».

 

«Гарячі лінії»

Дата: 19 вересня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42