Інші податки

Податкова та митна справа у Запорозькій Січі


У другій половині ХVІ ст. на авансцену політичного і соціально-економічного життя Східної Європи рішуче виступила нова мілітарна та ретельно організована сила — українське козацтво.


Щире прагнення до волі, захист національної та релігійної самобутності, рішуче неприйняття феодального гніту породжували хвилю народної боротьби проти свавілля королівських чиновників і кріпосників, спонукали хліборобів, ремісників, воїнів заселяти південні райони Подніпров’я, Поділля, Брацлавщини. Оселившись на нових незайманих землях, втікачі з магнатських маєтків вважали себе вільними людьми — козаками.

«Убезпечуючись від татар, — писав Михайло Грушевський, — козаки ставили собі невеликі поселення — «городці» й засіки чи січі в придатних місцях, зв’язувалися у все більші зв’язки між собою, перетворювалися у великий козацький союз, що панував над цілим так званим «Низом Дніпровим», а центром його стає Запорожжя, дніпровські околиці, що нижче порогів, хороші тим, що за віддаленням були зовсім неприступні старостам литовським і польським, а з другого боку, завдяки неприступним плавням і лісам очеретів, неприступні й з моря, для галер турецьких».

Перша козацька фортеця на острові Мала Хортиця стала плацдармом для захисту південних українських земель, міцною оборонною заслоною на шляху турецьких і кримських загарбників. Героїчною боротьбою проти усіляких зовнішніх ворогів, демократичним способом життя, патріотичною самовідданістю і високими моральними принципами Запорозька Січ справляла великий позитивний вплив на населення краю, на політичний та воєнний стан усієї Східної Європи. Військо Запорозьке, українське козацтво у цілому стали символом прагнення нашого народу до вільного і незалежного життя, до створення власної незалежної демократичної держави.

Вивчення політичних і правових механізмів життєдіяльності Запорозької Січі та її керівного центру — Коша свідчить, що за своїм соціальним і правовим змістом Січ була військово-демократичною республікою. Вона мала усі ознаки державності: власну територію, чітко визначені кордони, урядову інституцію — Кіш, міцні та добре організовані збройні сили, національну символіку — прапор, герб, січову печатку. Козацька республіка мала й свою державну скарбницю — Військовий скарб, а також власну податкову й митну системи.

Запорозька Січ, українське козацтво уславлені не лише своїми героїчними звитягами й військовими перемогами, а й демократичним устроєм, справедливою правовою системою, солідним економічним потенціалом. Економічну та торговельну базу Війська Запорозького становили паланки — адміністративно-територіальні об’єднання (округи), очолювані полковниками і підпорядковані безпосередньо кошовому отаману. На рубежі ХVІІ — ХVІІІ ст. земельні володіння Січі складалися з Козацької, Самарської, Інгульської та інших паланок. Саме на базі паланок і козацьких хуторів освоювалися величезні площі родючих земель півдня України. Саме тут розвивалося маєтне козацьке скотарство, землеробство, бджільництво, промислового характеру набирали рибна ловля та мисливство. Водночас паланки стали основними джерелами доходів Січі. Козаки-зимовники — власники хуторів (станом на кінець 1706 р. їх налічувалося близько 4000) за користування землею та іншу господарську діяльність сплачували до Військового скарбу єдиний податок — «димове». До 1758 р. він становив 1 крб. за рік, згодом — 1,5 крб. Податки збирали козацькі військовослужбовці — кантаржеї (від турецького «кантор» — вага, вимір; людина, яка контролює вагівницю, вимір, ціну та зважування товарів. — Прим. авт.). Кантаржеї, як і шафарі, — козацькі митники, що належали до керівного складу козацької старшини і обиралися Козацькою радою — вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі або призначалися кошовим отаманом.

Чималі кошти до січової казни збирали податківці від реалізації паланками та зимовниками — власниками хуторів продовольчих товарів — зерна, риби, меду, а також худоби, коней, міцної козацької горілки. Немало надходжень отримувала козацька скарбниця від продажу алкогольних напоїв. Воно й не дивно, за даними січового архіву, протягом 1770 р. навколо Запорозької Січі та на прилеглому до неї торговищі налічувалося 73 шинки. Чимало їх було в паланках. Так,
у Самарській паланці було 83 шинки, у Кодацькій — 74, в Орільській — 45 шинків. За утримання простого шинку (так званої будки) їх орендарі вносили до Військового скарбу по 2,5 крб. за рік. Ця сума зростала до 5 крб. за наявності в шинку льоху із льодовнею, й у такий спосіб у ньому окрім горілки продавали пиво й медовуху. Січова казна отримувала від оподаткування шинків чималу суму — 1103 крб. за рік.

Цікаво, як розподілялися ці великі для того часу гроші. За підрахунками видатного українського історика та економіста Аполлона Скальковського (1808 — 1898), який саме й розшукав та опрацював архів Коша Запорозького, всю суму доходів від продажу алкоголю (1103 крб.) ділили на 45 однакових паїв — по 24 крб. 51 коп. «із шажком на кожен пай: кошовому, судді військовому, писарю, осавулу, 38 куреням, на військо, на церкву, довбушу і пушкареві навпіл».

Важливою статтею прибутків, що надходили до кошової казни, була військова здобич. Усе, що було здобуто на війні або у воєнних походах кожним куренем і навіть кожним січовиком, після наділення церкві ділилося порівну між усім козацьким товариством. Поділ поширювався на всю здобич: від грошей і зброї — до провіанту й коней. За приховування бодай кількох монет, узятих у супротивника, порушника чекала жорстока кара.

Значні кошти надходили до Січі для утримання війська від уряду Речі Посполитої, а з 1654 р., на подання Богдана Хмельницького, — від московського правлячого сенату.

Чималі доходи отримувала січова адміністрація від ярмаркової торгівлі, яка протягом ХVІІ — ХVІІІ ст. набула широкого розмаху в Україні, а також у сусідніх Польщі, Росії, Молдові. Лише на Лівобережній Україні налічувалося близько 400 ярмарків. Запорозькі купці вивозили свої товари на багаті ярмарки до міст Ніжина, Ромен, Полтави, Лубен, Кракова, Хотина, Курська, Сучави, Яссів та ін.

Важливим торговим осередком на Запорожжі був ярмарок (торговище) під назвою Гасан-Баші. Він знаходився поза межами січових укріплень, недалеко від головної брами, яка відкривала дорогу до церкви Покрова Пресвятої Богородиці та центральної площі січового «мегаполіса». Січовий базар приймав купців з Московії, Молдови, Чехії, Польщі, Сілезії. На площі у декілька гектарів було розташовано сотні великих і малих крамниць, шинків, складів, ремісничих майстерень і торгових рядів з найширшим вибором товарів: від золотих виробів і зброї — до елітних коней, корів, волів. Неподалік Гасан-Баші знаходився порт, біля причалів якого швартувалися купецькі судна з Туреччини, Криму, Прибалтики, Швеції та інших країн. Великі ярмарки відбувалися у Микитиному, Кодаку та інших центрах запорозьких паланок. На кожну з них призначалися збірники податків — кантаржеї, які уважно слідкували за усіма торговельними операціями, справністю вагівниць і правильністю вимірів й збирали встановлені Кошем податки від реалізації тих чи інших товарів. Детальної інформації про надходження до січової казни від внутрішньої та зовнішньої торгівлі розшукати не вдалося, але орієнтовно вони щороку могли сягати десятків тисяч талерів*.

Зрештою, козацьке казначейство теж отримувало значні прибутки від митної справи. Митні застави було виставлено по всьому кордону Запорозької Січі. Там призначені козацькі митники — шафарі та їх помічники — підшафарії збирали мито з переїжджих купців і чумацьких караванів. Ставки мита були незначними і становили від одного злотого (60 литовських, згодом польських, грошей) вартості товару — три гроша. Ставка за транспортування солі з Криму та солеварень Чорноморського та Азовського узбережжя була ще нижчою — 10 коп. від парокінного возу. Помітно вищою була ставка мита від ввезення до Січі вина чи горілки. Вона становила 1 крб. від куфи** алкогольних напоїв. Крім грошей митники стягували з купця ще й так зване поставне мито — відро горілки чи вина. В архіві зберігся оригінал зошита, в якому козацький митник у  1755 р. нотував суми митних платежів за недозволений вилов і вивезення з Азовського моря риби та морепродуктів. У цілому суми мита і штрафів за митні порушення були незначними. Так, з війта м. Погара Стародубського полку за «вивезення двох волових і двох кінних возів риби» із запорозької території митником було стягнуто 2 крб. 60 коп. З Осипа Москаленкова зі слободи Петровської «за ввезення трьох волових возів риби» митник одержав 2 крб. 30 коп. Приблизно такі само суми стягнуто з інших порушників.

Чи мала Січ свій бюджет, закони про оподаткування, надходження та розподіл отримуваних доходів?

Аналіз фінансової діяльності Коша показує, що Січ, не маючи писемних офіційних фінансово-правових документів, де-факто мала власні усталені правовідносини з фінансової справи, які регулювалися на підставі звичаєвого права і багаторічних козацьких традицій. При цьому для наповнення козацької казни застосовувалися методи адміністративного примусу (обов’язок стягнення податків, мита, зборів тощо). Все це разом з чітким порядком розподілу доходів становило систему — сукупність неписаних правових норм, які регулювали правовідносини січового товариства у   сфері податків, зборів і мита, що діяли в Запорозькій Січі.

Справедливий демократичний поділ соціальних благ, вільне рівноправне становище запорозького козацтва захоплювали український народ, що мешкав по обидва береги р. Дніпра. Товариське життя січовиків, їх прагнення до волі й щастя рідного краю були зразком для тисяч і тисяч земляків, які пов’язували із Січчю надію на краще майбутнє і незалежність України.

____________
*Талер 
— золота (срібна) монета. Почала карбуватися в Богемії 1518 р. зі срібла (28 г). З другої половини  ХVІ ст. була поширена в німецьких князівствах, у Польщі, Литві, згодом — у Московії, Україні, Молдові. У Німеччині (ХVІІ — ХVІІІ ст.) талер дорівнював трьом золотим маркам. Поруч з талерами в грошовому обігу на Січі використовувалися польські злоті, російські рублі, італійські дукати, німецькі гульдени, кримські башлики.
**Куфа (кухва)
 — німецька міра об’єму рідини. Дорівнювала 30 квартам по 4,5 л, тобто приблизно 135 л.

«Гарячі лінії»

Дата: 5 вересня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42