Бухоблік

Податковий облік у страхувальника

Фінансовий стан підприємства і його стабільність значною мірою залежать від того, яке майно є в його розпорядженні, в які активи вкладено капітал і який дохід вони йому приносять. Саме тому в системі страхових відносин забезпечення страхового захисту майна є пріоритетним.
У цій статті пропонуємо детальніше розглянути податковий облік майнового страхування у платника податку
страхувальника.


Види майнового страхування

Відповідно до ст. 4 Закону № 85 майнове страхування — це сфера страхування, в якій об'єктом страхових відносин є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном юридичних або фізичних осіб, які здійснюються на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником.

Перелік видів страхування (майнове, відповідальності, особисте), внески за якими зменшують оподатковувану базу платника податку на прибуток, визначено у пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу. З цього переліку до майнового належать такі види страхування:

  • ризиків загибелі врожаю;
  • транспортування продукції платника податку;
  • майна платника податку;
  • об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором;
  • фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності.

Серед видів майнового страхування є як добровільні, так і обов'язкові.

Підпунктом 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу передбачено необхідність застосування в податковому обліку звичайної ціни страхового тарифу, методику визначення якої затверджено розпорядженням № 3259. Цією методикою встановлено, що у випадку обов'язкового страхування розмір страхового тарифу для відповідного виду затверджується Кабінетом Міністрів України, а у разі добровільного страхування звичайною ціною є страховий тариф, який зазначається в правилах страхування.

Тому платникам податку на прибуток — страхувальникам варто враховувати вимоги щодо встановлення в договорі страхування розміру страхового тарифу.

Агрострахування

З 01.07.2012 р. набрав чинності Закон № 4391, яким врегульовано економічні відносини щодо страхового захисту майнових інтересів сільськогосподарських виробників у разі настання страхових подій — це страхування сільськогосподарської продукції з державною фінансовою підтримкою.

На сьогодні до цього Закону вже видано низку підзаконних актів.

Так, постановою № 813 затверджено Порядок та умови надання сільськогосподарським виробникам державної підтримки. Цим документом передбачено, що державна підтримка надається аграріям у формі компенсації до 50% вартості страхового платежу.

Наказом № 611 та розпорядженням 1671 затверджено Вимоги щодо участі страхових компаній (страховиків) у страхуванні сільськогосподарської продукції з державною підтримкою.

Наказом № 660 та розпорядженням № 1968 затверджено 10 нормативних документів, основними з яких є Стандартні страхові тарифи та Стандартний договір, що дасть змогу унеможливити шахрайство з боку страховиків.

У податковому обліку укладення договорів добровільного страхування сільськогосподарських ризиків, у тому числі сільськогосподарської продукції з державною підтримкою, регулюється пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу.

При цьому оскільки об'єктом страхування у такому договорі є ризик втрати врожаю конкретної сільськогосподарської культури або загибелі чи вимушеного забою тварин певного виду і віку, то витрати у вигляді страхового платежу відносяться до складу податкової собівартості саме цієї культури чи виду тварин.

Таким чином, витрати на страхування сільськогосподарських культур чи тварин, птиці, риби тощо відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації врожаю чи тварин, птиці, риби тощо.

Страхування транспортування продукції (вантажу)

Об'єктом добровільного страхування транспортування продукції (вантажу) є майнові інтереси страхувальника, який є власником, користувачем чи розпорядником цього вантажу, порушені внаслідок ушкодження, знищення, зникнення безвісти вантажу за будь-якого способу його транспортування.

Відповідно до пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу до витрат платника податку відносяться будь-які витрати із страхування транспортування продукції платника податку. Зазначимо, що на практиці страхування транспортування продукції більш поширене як страхування вантажів. Цей добровільний вид страхування передбачає зобов'язання страховика виплатити страхувальнику відповідну суму страхового відшкодування в разі настання страхової події, що спричинила збитки від пошкодження чи повної втрати всього або частини застрахованого вантажу, завдані з будь-якої причини, за винятком зазначених у договорі страхування.

Звертаємо увагу на те, що застрахована підприємством продукція (вантаж) повинна бути продукцією цього платника податку, тобто перебувати у його власності.

Отже, страхувальники мають право включати до витрат суми страхових платежів за договорами страхування продукції (вантажів), якщо на дату укладення договору страхування вони мають або отримали право власності на продукцію, що перевозиться.

Витрати на страхування продукції (вантажів) можуть бути віднесені до різних статей витрат залежно від того, що є вантажем — придбані матеріали, сировина, товари, готова продукція тощо.

Наприклад, витрати на страхування транспортування придбаних матеріалів, сировини, напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, включаються до собівартості виготовлених та реалізованих товарів згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу. Якщо ж страхується перевезення власної готової продукції (товарів), то страхувальник може включити суму страхового платежу до витрат на збут відповідно до пп. 138.10.3 п. 138.10 цієї статті.

Для організації оптимального транспортування вантажів, особливо при експортно-імпортних поставках товарів, підприємство може укласти договір транспортного експедирування з підприємством-експедитором. Відповідно до Закону № 1955 за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Статтею 13 цього Закону встановлено, що експедитор здійснює страхування вантажу та своєї відповідальності згідно із законом та договором транспортного експедирування. Тож постає питання: чи має право підприємство-експедитор формувати витрати на страхування вантажу, якщо обов'язковість такого страхування визначено договором транспортного експедирування з клієнтом?

Як уже зазначалося, при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати із страхування транспортування продукції платника податку, тому при укладанні експедитором договору страхування продукції (товарів) клієнта, що транспортується, такий платник податку, якому не належить продукція, не враховує страхові платежі у складі податкових витрат.

Крім того, у разі компенсації зазначених витрат клієнтом такі суми включаються до складу інших доходів експедитора на підставі пп. 135.5.14 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу.

Страхування майна платника податку

Страхування майна може бути як обов'язковим (страхування предмета іпотеки, страхування майна, переданого у концесію, тощо), так і добровільним (страхування КАСКО, виробничих приміщень, обладнання, готової продукції, споруд, будівель тощо).

Підпунктом 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу встановлено, що до витрат платника податку відносяться витрати на страхування майна платника, об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором.

Одним із найпоширеніших видів майнового страхування є страхування основних засобів, що спрямоване на запобігання шкоди від настання різних негативних подій і сприяє відновленню виробничого процесу. Слід наголосити, що як страхові платежі за договором страхування основних засобів та інших необоротних активів, так і застраховані збитки, яких може зазнати платник податку у випадку пошкодження, знищення чи викрадення застрахованого майна, відносяться до складу податкових витрат, якщо ці основні засоби безпосередньо використовуються в господарській діяльності платника податку — страхувальника. Тож у пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу йдеться виключно про виробничі основні засоби, оскільки невиробничі основні засоби згідно з п. 144.3 ст. 144 цього Кодексу — це необоротні матеріальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку.

Право на включення страхових платежів до складу витрат у податковому обліку мають також орендарі за договорами оперативної оренди та лізингодавці за договорами фінансового лізингу.

Таким чином, в умовах дії Податкового кодексу не має значення, кому належить орендоване майно — орендарю (лізингоотримувачу) чи орендодавцю (лізингодавцю), якщо умову страхування майна орендарем передбачено договором оренди (лізингу).

Зауважимо, що витрати у вигляді страхування орендованого майна враховуються у зменшення бази оподаткування, лише якщо вони безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

У податкових деклараціях з податку на прибуток відображення суми страхових платежів за договорами страхування орендованого майна, як і у випадку страхування власного майна платника податку, залежить від того, з якою метою використовується орендоване майно — для загальновиробничих потреб, адміністративних чи з метою збуту продукції, залежно від чого такі витрати відображаються у відповідних рядках додатків до декларацій.

Зазначені витрати на підставі п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу відносяться до складу інших витрат. Відповідно до п. 138.5 ст. 138 цього Кодексу інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами бухгалтерського обліку.

У бухгалтерському обліку страхувальника витрати на страхування об'єктів страхування включаються до складу витрат звітного періоду відповідно до ПБО 16. Зокрема, у разі якщо здійснення операції забезпечується одержанням економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом системного розподілу вартості цієї операції між відповідними звітними періодами.

Тож якщо страхувальником за договором страхування основних засобів чи об'єкта оренди здійснено попередню оплату страхових послуг на рік, то до складу витрат такого платника податку у звітному (податковому) періоді включається лише відповідна сума витрат зі страхування, розподілена між звітними періодами, незалежно від здійснення попередньої оплати.

У разі настання страхової події з майном підприємства платнику слід керуватися нормою абзацу другого пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу, а саме: у звітному податковому періоді, коли настав страховий випадок, застраховані збитки відносяться до витрат (за виключенням франшизи), а отримане страхове відшкодування — до доходів у звітному періоді його отримання. Щодо дати збільшення витрат, то застраховані збитки, понесені страхувальником, відносяться до складу його витрат у податковому періоді, у якому було складено страховий акт (аварійний сертифікат).

Іпотечне страхування

На законодавчому рівні іпотечне страхування є страхуванням предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування і є обов'язковим відповідно до ст. 7 Закону № 85 та ст. 8 Закону № 898.

Механізм регулювання питань з іпотечного страхування (форма типового договору, розміри страхових сум і порядок виплати страхового відшкодування, методика актуарних розрахунків страхових тарифів тощо) визначено Порядком № 358.

Страхові внески за цим видом обов'язкового майнового страхування на підставі пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу також враховуються у складі податкових витрат. При цьому податкові витрати зі страхування об'єкта іпотеки визначаються виходячи з вартості майна, визначеної експертом (суб'єктом оціночної діяльності) при проведенні оцінки цього майна (п. 21 Порядку № 358 та ст. 41 Закону № 85).

У разі настання страхової події переважно вигодонабувачем за договором іпотечного страхування є банк-кредитор, оскільки ст. 8 Закону № 898 надає пріоритет задоволенню вимог іпотекодержателя. Цією статтею передбачено, що у разі настання страхового випадку іпотекодержатель має переважне право на задоволення своєї вимоги за основним зобов'язанням із суми страхового відшкодування, або за згодою сторін іпотечного договору страхову виплату може бути спрямовано на відновлення предмета іпотеки. Отже, якщо за договором іпотечного страхування банк-кредитор є вигодонабувачем, то він не може застосовувати зазначені норми абзацу другого пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу, оскільки зазвичай не є страхувальником. У цьому випадку сума отриманого страхового відшкодування включається до складу інших доходів банку відповідно до пп. 135.5.14 п. 135.5 ст. 135 цього Кодексу.

Страхування фінансових, кредитних та інших ризиків

У пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу зазначено, що до складу витрат платника податку включаються будь-які витрати із страхування фінансових, кредитних, інших ризиків платника, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Незважаючи на те що поняття фінансового ризику, так само як і поняття комерційного ризику чинним законодавством не визначено, страхові компанії досить часто надають послуги страхування саме таких ризиків. На практиці під такими ризиками розуміють, як правило, ризики виникнення збитків у страхувальника у зв'язку із невиконанням контрагентами своїх зобов'язань, визначених договорами, зміною умов провадження господарської діяльності, виникненням непередбачуваних витрат, а також кредитні, інфляційні, інвестиційні ризики та ризики втрат внаслідок операцій у фінансово-кредитній та біржовій сферах тощо.

Страхування фінансових ризиків завжди було популярним, оскільки переважно цей вид використовується як фінансовий інструмент для вирішення питань, далеких від реального страхування.

Водночас за своєю суттю найближчим до страхування фінансових ризиків є страхування депозитів, кредитів, інвестицій, гарантій.

Страхування депозитів полягає у створенні системи захисту грошових вкладів, що є на депозитних рахунках у комерційних банках, на випадок банкрутства цих банків. Податковим кодексом у пп. 14.1.44 п. 14.1 ст. 14 надано визначення терміна «депозит (вклад)» — це кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу або повернення у зв'язку із закінченням встановленого договором строку.

Отже, якщо підприємство розміщує кошти на депозитному банківському рахунку з метою отримання суми процентів при здійсненні ним господарської діяльності (звісно, що така операція спрямована на отримання доходу), то суми понесених на страхування депозиту витрат платника податку включаються до складу його податкових витрат.

Об'єктом страхування кредитних ризиків виступають майнові інтереси, пов'язані з матеріальними збитками, що можуть бути завдані страхувальнику-кредитору внаслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором (договором позики). Наприклад, страховими випадками можуть бути неповернення або часткове повернення позичальником кредиту, невиплата ним відсотків у повному обсязі та в установлені кредитним договором строки, невиконання інших зобов'язань. На практиці найпоширенішими є страхування кредитів, коли страхувальником виступає кредитор-вигодонабувач, та страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту, коли страхувальник-позичальник не є вигодонабувачем.

«Гарячі лінії»

Дата: 28 березня, Четвер
Час проведення: з 10:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42