Інші податки

Податково-митна діяльність на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни

Поруч з величними перемогами на фронтах доля небаченої за своїми масштабами та жорстокістю Великої Вітчизняної війни вирішувалася й у тилу. Всю промисловість, сільське господарство, науку, фінансову складову економіки було спрямовано на досягнення перемоги над фашизмом. Основні зусилля було сконцентровано на підтримці провідних галузей важкої індустрії — металургії, енергетики, виробництва озброєння, верстатобудування. Високі вимоги висувалися до сільського господарства, яке попри окупацію ворогом найродючіших районів країни, відсутність необхідної техніки та робочої сили все ж забезпечувало фронт і тилові регіони продовольством, а промисловістьсировиною.


Як формувався бюджет

Робітники та інженери військової промисловості протягом усієї війни продовжували нарощувати і вдосконалювати озброєння армії та флоту, разом із радянськими вченими й конструкторами модернізували старі та створювали нові типи танків, літаків, артилерійських систем. Достатньо сказати, що протягом останнього року війни (друге півріччя 1944 р. і перші шість місяців 1945 р.) воєнними заводами країни було випущено 120,8 тис. гармат, 30 572 танки і самохідні артилерійські установки, 40 748 літаків різних типів. Важливу роль для успішного розгортання фронтових операцій Червоної Армії мали поставки зброї та військового спорядження із США та Великої Британії.

Однак соціально-економічна ситуація в країні наприкінці війни була вкрай складною. На спустошеній, випаленій землі лише в містах і селах України фашистами було знищено понад 200 тис. будівель, залишилися без житла мільйони людей. Вони тулилися у землянках і підвалах споруд, що збереглися. Не вистачало харчів, взуття, одягу. В руїнах лежали сотні й тисячі заводів, шахт, залізничних станцій, а також шкіл, лікарень, закладів культури. За офіційними даними, під час війни було знищено третину національного багатства Радянського Союзу.

Відродження економічного потенціалу та соціальної сфери країни в умовах продовження широкомасштабних бойових дій вимагало величезних матеріальних і людських ресурсів, значних фінансових асигнувань. У роки війни значно зросла роль централізованого державного планування. Найвищим регулятором економічного та фінансового життя країни, своєрідним народногосподарським штабом Державного комітету оборони став Держплан, в якому опрацьовували плани випуску воєнної продукції, контролювали діяльність наркоматів і відомств з виробничих і фінансових питань, зокрема щодо відбудови народного господарства на звільнених від ворога територіях. У квітні 1945 р. відбулася ХІ сесія Верховної Ради СРСР, що розглянула і затвердила підготовлений Держпланом план відбудови і розвитку народного господарства, в якому поруч із першочерговим завданням — забезпеченням потреб Червоної Армії у бойовій техніці, спорядженні й продовольстві — детально окреслювалися темпи відновлення економічного потенціалу звільнених від фашистів областей. Передбачалося істотне збільшення виробництва електроенергії, вугілля, нафти, чорних металів і сталі. Особливу увагу приділяли розбудові аграрного сектора економіки, який у результаті фашистської навали перебував у вкрай складному становищі. На виконання плану у 1945 р. асигнували 74,4 млрд. крб., у тому числі для звільнених районів — 18 млрд. крб. Усього ж протягом війни радянська держава виділила на розбудову народного господарства та культури визволених від окупантів республік і областей близько 75 млрд. крб., з яких 18 320 млрд. крб. було витрачено на відбудовні роботи в Україні.

В економічній рівновазі

Стрімкими темпами відновлювалися зруйновані нацистами шахти Донбасу, адже від їх відбудови залежало відродження інших галузей промисловості, транспорту і сільського господарства. Шахтарі працювали наполегливо, широким фронтом і з великим ентузіазмом. Уже на 1 березня 1944 р. було відбудовано 17 основних шахт Донбасу та 460 невеликих шахтних підприємств. Разом вони давали 31 тис. т вугілля на добу. Розгорнулися роботи з відбудови найбільшої на той час у Європі Дніпровської гідроелектростанції, у яких взяла участь уся країна. Механізми, технології та кадри для Дніпрогесу надавали 53 заводи й фабрики СРСР. Поступово, з великими труднощами, відновлювалися транспорт і сільське господарство України.

Істотне зростання ВВП, розширення фронту відбудовних робіт і збільшення виробництва народногосподарських товарів потребували значних фінансових ресурсів. Державні видатки останнього року війни планувалися в сумі 74,4 млрд. крб. (1944 р. — 53,7 млрд. крб.), з яких на частку промисловості припадало 43,9 млрд. крб. (у 1944 р. — 30,7 млрд. крб.), на здійснення програми капітального будівництва — 39,6 млрд. крб. Державний бюджет 1945 року відповідав основним вимогам переходу країни з фронтового, воєнного періоду до мирного життя. Воєнні видатки бюджету й надалі залишалися високими, але порівняно з 1944 р. вони скоротилися з 52,2 до 42,9%. Водночас доходи бюджету незважаючи на війну, що продовжувалася, перевищували всі заплановані видатки.

Податки з тилу

Тож формування воєнного та повоєнного бюджетів було достатньо трудомісткою справою. Треба було визначити види та способи справляння податків, мита й інших надходжень, окреслити ставки і суми податкових платежів тощо. Переважну частину доходів бюджету становили надходження від державних підприємств у формі податку з обороту та відрахувань від прибутку. Надходження від держсектора економіки становили у середньому до 85% усіх доходів бюджету. І лише близько 10% доходів надходило від населення країни. Податки поділялися на державні та місцеві.

Система державних податків під час війни, як і в мирний період, складалася з прибуткового податку з кооперативних підприємств, а також прибуткового податку з колгоспів і населення. Прибутковим податком з кооперації оподатковувався балансовий прибуток підприємств за такими ставками: для промислової кооперації — від 20 до 90%, для споживчої кооперації — 35% від суми прибутків. Заробітна плата робітників і службовців оподатковувалася за прогресивною шкалою у розмірі від 1,5 до 13%. Неоподатковуваний мінімум зарплати встановлювався у розмірі 370 крб. на місяць. Ставка 13% призначалася лише для невеликої частини працюючих, у яких сума місячного заробітку сягала понад 1000 крб. Досить обтяжливими для працівників тилу були грошові стягнення на військову внутрішню позику, які становили близько 10% заробітної плати працюючих. Окрім того, було запроваджено податок з одиноких і малосімейних громадян, який залежно від віку неодруженої людини і складу родини становив до 6% заробітної плати.

Екстремальні будні митників

Частина прибутків формувалася за рахунок ввізного мита, яке сплачували як підприємства, так і приватні особи, котрі відвідували СРСР під час війни. В умовах війни, так само як і в мирний період, митний контроль здійснювався по всьому периметру державного кордону. Не були винятком і поставки зброї та військового спорядження, що надходили до країни через порти Півночі, Далекого Сходу та залізничну магістраль Іран — Кавказ. Як згадує колишній контролер Мурманської митниці Євдокія Хіміч, для здійснення митних процедур вона та її колеги-митники під шквальним вітром і снігом підіймалися з маленького катера канатним трапом на величезні американські та англійські транспортні кораблі, що стояли на рейді в Кольській затоці. Робочі зміни митників іноді тривали цілу добу. Долаючи втому, безсоння й бомбові атаки німецьких літаків, вони докладали героїчних зусиль, аби зброя та інші вантажі союзників якнайшвидше потрапили на фронт. Після війни Євдокія Хіміч продовжувала працювати на Київській та Бориспільській митницях, передавала свій багатий досвід молодим працівникам. Скромною, відповідальною, готовою завжди допомогти, — такою пам’ятають її колеги.

Активну участь у виконанні бойових завдань як на фронті, так і в тилу брали тисячі колишніх і нинішніх працівників податкової та митної служби. Багато з них удостоєні високих бойових і трудових нагород. Загалом у повоєнні роки чимало учасників війни працювали в податкових, митних органах України і доклали багато зусиль для розбудови й піднесення національної податкової та митної служби, забезпечення економічних інтересів нашої держави, для підготовки висококваліфікованих кадрів відомства.