Інші податки

Компанія південних морів

Відтоді як у 1637 р. у Нідерландах (у провінції Голландія, найрозвинутішій території королівства) було викрито біржову аферу, сумнозвісну «тюльпаноманію», торговий люд Європи вкрай обережно ставився до нових ідей у бізнесі. І наступна велика афера стала можливою лише через 70 років — цього разу в Англії.


Підводні скарби

Діяльним і заповзятливим купцям було тісно в рамках традиційної спокійної торгівлі, і вони талановито придумували нові торгові хитрощі, а Фортуна навіть посміхалася їм... Так, у 1687 р. капітан Вільям Філіппс повернувся до Англії з плавання із цікавим вантажем на борту — 22 т срібла й коштовностей, добутих із затонулого іспанського корабля. Купці, які фінансували цю експедицію, одержали 10 000% прибутку. За винятком виплати частки, що належала державі, зарплати екіпажу й інших витрат на експедицію, прибуток становив близько 200 тис. фунтів — величезна сума на ті часи. А капітан Філіппс, який народився у родині пастуха, отримав рицарське звання.

По Англії миттєво прокотилася хвиля створення нових акціонерних компаній, метою яких був пошук і підняття скарбів із затонулих кораблів.

Але жодних скарбів більше знайти не вдалося, експедиції поверталися ні з чим. Акції компаній, які на піку захоплення ідеєю пошуку підводних скарбів продавалися за 500% номінальної вартості, знецінювалися, компанії розорялися. Незабаром розпочалася війна з Іспанією, і Англії було вже не до фінансових експериментів. Єдиним плюсом цієї історії можна вважати винахід водолазного дзвона — для розвитку морської справи це був важливий крок.

Банк меча

Після укладення миру з Іспанією економіка Англії пожвавилася, створювалися безліч нових компаній. У 1711 р. парламент затвердив створення Компанії Південних морів, яка мала відіграти суттєву роль в історії Англії. Основним її акціонером був Sword Bank — Банк меча, який дістав таку назву тому, що був заснований компанією, яка виробляла мечі. Банк вдало проводив земельні операції і незабаром почав давати гроші в борг державі, яка на момент закінчення війни мала значні фінансові труднощі. Аби поліпшити фінансову ситуацію в Англії, було потрібно багато грошей, і щоб їх добути, необхідним був нестандартний, оригінальний хід. Цей хід за допомогою Компанії Південних морів вирішили зробити її засновник підприємець-авантюрист Річард Блант і міністр фінансів Англії Роберт Харлі.

Торгівля — справа тонка

Компанія Південних морів створювалася на хвилі інтересу до Південної Америки, точніше, до тих багатств, що там, з розповідей, які звучали у портових шинках, можна було добути. Компанії вдалося одержати монопольне право на торгівлю з іспанськими колоніями в Південній Америці. Грошей Компанія не мала, тому було випущено облігації, від продажу яких отримано 200 тис. фунтів — на ці гроші вдалося відправити сім кораблів з 2500 рабами з Африки. Але вигоди виявилося із заячий хвіст. Іспанці встановили непомірний податок, та й королева заявила про права на чверть прибутку від торгівлі з колоніями. Була ще спроба доставити англійську високоякісну вовну до м. Веракруса (Мексика), але чомусь вантаж направили до м. Картахени (Колумбія), де він виявився нікому не потрібним і став непридатним. Це була остання реальна торгова операція Компанії Південних морів — виявилося, що торгувати легендами про багатство — справа прибутковіша.

Зробити з казки гроші

Про невдалий торговий досвід керівництво Компанії воліло не розповідати, а от легенди про грандіозні перспективи такої торгівлі та інтерес до неї усіляко роздували й підігрівали. Для цього розробили пропагандистську кампанію, в якій взяли участь і такі відомі нині постаті, як письменники Джонатан Свіфт і Даніель Дефо — автори відомих книжок «Мандри Гуллівера» і «Робінзон Крузо» доклали чимало зусиль, намагаючись своїми творами переконати широку публіку в неймовірному прибутку, який отримує Компанія Південних морів, і в тому, що купувати її акції дуже вигідно. Ширилися чутки про небачені торгові привілеї Компанії, хоча насправді згідно із договором з Іспанією було дозволено прибуття лише одного торгового корабля на рік, і лише в один із семи портів!

Але продуманий піар робив свою справу — акції Компанії розкуповувались як гарячі пиріжки, а незабаром у хід пішла «важка артилерія» — принц Уельський увійшов до складу ради директорів, очолюваної самим королем.

«Козирний» король

Король Англії в керівництві Компанії — про таке Блант міг лише мріяти. Король став запорукою успіху — кожен боцман розумів, що такій компанії можна довіряти. Але навіщо це було потрібно королю? Виявляється, Його Величність Георг I сам був по шию в боргах, він витрачав значно більше, ніж виділяв для нього парламент. Але, мабуть, головним аргументом участі короля у не зовсім чистих справах був непосильний для Англії державний борг. Англійська корона винна була всім — землевласникам, ювелірам, купцям. Боргових паперів від казначейства, армії, флоту, інтендантства накопичилося стільки, що вже ніхто не хотів давати грошей державі. Річард Блант вигадав, як позбавити Англію державного боргу.

Борги: були ваші, стали наші

Блант запропонував Англії продати йому державний борг, який сягнув астрономічної для того часу цифри — 10 млн. фунтів. Уряд гарантував, що платитиме Компанії 6% суми боргу, але лише за рахунок торговельних мит, крім того, Компанія одержувала всі привілеї на торгівлю з Південною Америкою. Компанія Південних морів пропонувала всім власникам державних боргових паперів обміняти їх на акції Компанії, за якими виплачуватиметься не менше ніж 6% дивідендів — це була насправді вигідна пропозиція. Крім того, Блант придумав, як заробити на обміні акцій. Викуповуючи борговий папір за номіналом, він пропонував акції Компанії за ринковою ціною, яка була втричі вищою! Залишалося лише переконати клієнта в прибутковості акцій. І саме тут згодився король у раді директорів, який демонстрував надійність і перспективність Компанії. Крім того, Блант застосував хитромудрий прийом — він кредитував бажаючих купити акції Компанії, що дедалі підвищувало їх ціну. Наприклад, викуповуючи 100-фунтове боргове зобов’язання, він в обмін продавав акцію за 300 фунтів, показуючи прибуток Компанії в 200 фунтів, хоча й кредитував покупця на 250 фунтів — під заставу акції. Схема спрацювала, і в березні 1720 р. за акцію Компанії вже давали 400 фунтів, попри те, що вона не вела жодної комерційної справи, крім обслуговування державного боргу! Процес спекуляції акціями був «змазаним», але добре розкрученим, і лише час від часу слід було «підживлювати» його чутками, приміром, про те, що король Іспанії передає Англії порти в Перу в обмін на Гібралтар, або що Компанія успішно веде переговори про привілеї на право торгівлі з Африкою.

«Локомотив» економіки

Тоді, звісно, ще не було локомотивів, але Компанія Південних морів справді тягнула за собою всю економіку Англії. Наочний приклад успіху Компанії, загальний ентузіазм і доступність кредитів сприяли розвитку підприємництва. Підприємці розвивали страхування, масово будували житло в Лондоні, притулки й лікарні, у столиці, містах Ліверпулі й Кенті було побудовано водопровід, налагоджено виробництво пожежних карет, рапсового й соняшникового масла, рафінування цукру. Звісно, серед компаній, які реально працювали, траплялися і шахраї. Один підприємець переконував
у колосальних перевагах акцій компанії, про які поки що ніхто не повинен знати. За акцію просив усього 2 фунти — зібрав 2000 фунтів і безслідно зник.

Англія перебувала на нечуваному підйомі — дорожчали й акції компаній, створених уже давно — акції Ост-Індської компанії зросли в 4,5 раза, «Ройял Африка» — майже вдесятеро! День народження короля Георга I святкували з розкішшю — повідомлялося, що випили 1000 пляшок червоного вина. На ті часи — чимало, хоча зараз таку саму кількість вина випивають на середньому гуцульському весіллі.

Крах

Тим часом котирування почали повільно знижуватися — найобережніші ділки, яких виявилося достатньо багато, вирішили продати акції на піку вартості, вклавши гроші в нерухомість і землю. Акції на піку котирувань продавали по 950 фунтів — 950% прибутковості, але це була межа. Аби втриматися на досягнутому рівні, на два місяці припинили торги, пояснивши це технічними причинами — підготовкою до виплати дивідендів. Насправді це було початком краху. Щоб усунути конкурентів, Блант провів через парламент закон, який призвів до банкрутства кілька великих компаній, що, як кісточки доміно, обвалили фондовий ринок разом з Компанією Південних морів.

«Розбір польотів»

«Стало модним бути банкрутом» — співали лондонські вуличні музиканти. Від краху Компанії постраждали й багаті інвестори: наприклад, герцог Чандос втратив 300 тис. фунтів, його маєток було розібрано на будматеріали; герцог Портлендський, ставши жебраком, одержав пост губернатора Ямайки і прожив там до кінця днів, що вважалося великою удачею.

Парламент ініціював розслідування фінансових махінацій в Компанії Південних морів, у результаті якого директори Компанії змушені були повернути майже всі гроші — їм дозволили залишити лише по 5 тис. фунтів, а Бланту — 1 тис. фунтів.

Головному касиру Компанії — Роберту Найту, основному свідку, який знав усе про всі хабарі, у тому числі й заплачені у парламенті, вдалося втекти з Англії. Його заарештували у Бельгії, але повернення Найта до Англії було невигідно багатьом, а головне — королю. Використовуючи дипломатичні канали, англійці організували Найту втечу. Гуманні були люди! У наші часи такий касир не прожив би й доби.

Компанія Південних морів, пройшовши процедуру реструктуризації, існувала ще довго, налагодивши торгівлю рабами й відловлюючи китів біля берегів Гренландії, і припинила існування тільки в 1854 р. Але пережило Компанію поняття «мильна бульбашка», що з’явилося завдяки її діяльності, яким і нині користуються спеціалісти при опису спекуляції на ринку.


Дмитро ЗАБАШТАНСЬКИЙ

«Гарячі лінії»

Дата: 28 березня, Четвер
Час проведення: з 10:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42