Інші податки

«Батько» паперових грошей

Серед перших фінансових афер, які сколихнули Європу, події, відомі як система Лоу, є предметом окремої розмови. Для організатора цієї системи Джона Лоу особисте збагачення не було головним інтересом. Важливим був сам процес — азартна гра, в якій взяла участь вся Франція! І як співають у пісні про Остапа Бендера, «не його провина, що він захопився цією грою», в якій програли і Джон Лоу, і більша частина країни.


Дуель та втеча

Усі вважали Джона Лоу везунчиком — йому щастило в іграх, везло в амурних справах і в найрізноманітніших дрібницях. «Щасливчикові» Джону повезло народитися в родині золотих справ майстра, який залишив йому величезну на ті часи і за мірками небагатої Шотландії спадщину. Ставши господарем замку й заможною людиною, Джон покинув рідний Единбург і вирушив до столиці — Лондона. Азартні ігри стали частиною життя молодого джиґуна, і, як результат, незабаром усі гроші було програно, замок продано, а саме його життя висіло на волосині. Адже Джон примудрився вбити на дуелі графа Уїлсона. Оскільки дуелі на той момент було заборонено королівським указом, на Джона Лоу очікував смертний вирок. Однак тут Фортуна знову повернулася до нього обличчям, і смертну кару замінили на ув’язнення. А вже якщо везе, то везе — втеча з в’язниці та з Англії привела «щасливчика» до Голландії.

Голландія — країна кредитів

Оселившись в Амстердамі, Джон Лоу продовжує грати в азартні ігри, але тепер набагато успішніше, навіть збиває собі на цьому непоганий капітал. Голландія на той час уже оговталась від афери з тюльпанами, і Лоу був під враженням енергійного ділового життя країни. До голландських портів прибували кораблі з далеких країн, розвивалися сільське господарство й ремесла. Одним з головних локомотивів стрімкого розвитку були доступні кредити.

Джона захоплює нова азартна ідея — розворушити економіку рідної Шотландії, зробити країну багатою. І коли через кілька років, у 1705-му, він зміг повернутися до Шотландії, то запропонував парламенту два проекти реформ — реформу торгівлі та реформу грошей. Але реформи видалися парламентаріям настільки масштабними й авантюрними, що вони воліли не ризикувати, задовольняючись «синицею в руках», і відхилили пропозиції Лоу.

Франція потребувала дива

Невизнаний на батьківщині, Лоу вирушив до Франції. Неймовірне везіння за ігровим столом робить його знаменитістю, Лоу приймають у багатьох знатних родинах. Успіх і везіння були настільки значними, що завдяки зусиллям генерал-лейтенанта поліції Арженсона, котрий програвся, Лоу виселили з Франції з унікальним обвинуваченням — «за неймовірне везіння». Але висилка тривала недовго. Невдовзі після смерті Людовика XIV Лоу повертається до Франції, якою правив регент малолітнього Людовика XV — герцог Орлеанський. З герцогом вони не раз грали у карти за одним столом, і Лоу багато розповідав йому про свої ідеї щодо оздоровлення економіки країни. Адже після закінчення війни за іспанську спадщину державний борг Франції становив 3 млрд. ліврів. Усіх відомих на той час антикризових заходів уже було вжито. Податків зібрали на чотири роки наперед, а держслужбовцям не платили зарплату вже майже п’ять років. Королівський монетний двір кілька разів переплавляв монети, щоразу потроху зменшуючи в них вміст золота, натомість додаючи мідь. Знову було підвищено податки. Але ситуація лише погіршувалася. Річні проценти за боргом становили 90 млн. ліврів, і платити їх було нічим.

І от тепер, коли державні фінанси (а точніше, їхня відсутність) стали головною проблемою герцога Орлеанського, він згадав про Лоу та його новаторські ідеї. Герцог вирішив дати Джонові шанс — а що йому ще залишалося робити?

Система Лоу

Ідея Лоу була такою: замінити золоті монети на паперові гроші, пожвавивши з їх допомогою ділове життя Франції і, використовуючи досвід Англії, конвертувати державний борг в акції приватної компанії. Паперові платіжні вимоги тоді широко використовувалися купцями для розрахунків між собою. Лоу прагнув розширити цю систему розрахунків, щоб банкноти приймали до оплати повсюдно, і повністю виключити з обігу металеві гроші. Для цього Джону Лоу потрібні були свої банк, солідна торговельна компанія та підтримка держави.

У червні 1716 р. Джон Лоу створює Banque Generale, який спершу розташовувався безпосередньо в його будинку. Банк випустив паперові гроші, які на першу вимогу обмінювалися на золоті монети, і гарантував обмін на всій території Франції. Покаранням за підроблення паперових грошей була смертна кара. Джон Лоу заявив, що якщо банкір випускає банкноти, не забезпечені золотом, то такий банкір гідний смерті — золоті слова, які він, однак, незабаром «забув». У такому «безпам’ятстві» Джон не самотній — нехтування цим простим правилом прижилось і збереглося донині.

Довіру потрібно заслужити

Спочатку випущені Джоном Лоу банкноти викликали лише сміх і недовіру, але це тривало недовго. Герцог Орлеанський привселюдно підтримав починання і вклав у його банк 1 млн. ліврів. Крім того, було запропоновано збирати податки тільки банкнотами. Поступово банкноти почали цінувати вище, ніж монети, які постійно «худли» стараннями Королівського монетного двору. Згодом Лоу вже видавав банкнотами кредити, і застійну економіку вдалося зрушити з мертвої точки. Настав час випускати на ринок акції. У 1717 р. Лоу створив Compagnie d’Оccident (Східну компанію), акції якої можна було купити, розплатившись державними борговими паперами. Покупці охоче розлучалися з безперспективними державними цінними паперами на користь акцій компанії Лоу, який уже завоював неабиякий авторитет. Незабаром Лоу поглинув Міссісіпську компанію, що мала монопольне право на торгівлю з Луїзіаною та Канадою, які тоді були французькими колоніями.

Заокеанські колонії були оповиті ореолом легенд. Ширилися чутки про неймовірні багатства Луїзіани — говорили, що на морському узбережжі перли лежать під ногами, що річкові береги всіяні золотим піском, а кілька разів копнувши лопатою землю, неодмінно натрапиш на поклади смарагдів. Навряд чи Лоу вірив усьому, що розповідали «очевидці», але освоєння Луїзіани він вважав вкрай перспективним.

Для того щоб розбудовувати колонію, Лоу вирішив відправити туди 6 тис. колоністів-добровольців. Було організовано рекламну кампанію, видано буклети, які розповідали, як легко та швидко можна буде збагатитися за океаном. Але французи не поспішали залишати Францію, і Лоу тимчасово відклав масштабну колонізацію, захопившися створенням монополії на всю зовнішню торгівлю країни. Він купив монополію на торгівлю тютюном і кілька компаній, що мали право на торгівлю з Африкою, Китаєм та Індією.

Незабаром він зосередив усі придбання під одним дахом, заснувавши Compagnie des Indes (Індську компанію). Уряд дозволив їй випустити 50 тис. акцій по 500 ліврів, і Лоу застосував хитрий хід: акції можна було купити в кредит, заплативши всього 75 ліврів, а решту суми «розтягти» на 20 місяців. Лоу зібрав 25 млн. ліврів, а вже до кінця місяця ціна на акції підскочила до 1000 ліврів. Інвестори, які купили їх по 75 ліврів і продали через місяць, заробили по 425 ліврів на акції. Тепер Лоу володів усім необхідним — у нього були банк, монопольна торгівля і довіра інвесторів.

Грошей має бути багато

У 1719 р. Лоу вирішив зосередитися на розширенні торгівлі, а Banque Generale продав герцогові Орлеанському, який вважав, що паперові гроші — це добре, а хорошого має бути багато. Він реорганізував банк у Banque Royal (Королівський банк) і негайно зайнявся друкуванням грошей.

А Лоу тим часом зміцнював свою торговельну імперію. Він отримав монополію на розробку ельзаських соляних шахт, на торгівлю з «варварськими країнами», а щорічний платіж в 52 млн. ліврів дав йому право збирати всі податки Франції. З податками Лоу вчинив дуже рішуче — замінив усі (а їх було близько тисячі різновидів) на єдиний податок, заощадивши таким чином величезну суму на витратах. Щоправда, сильно скоротився штат збирачів податей: залишилися без роботи екзотичні податкові інспектори — інспектори по м’ясу, інспектори по свинячих головах тощо, але це лише збільшило популярність Лоу серед французів.

Країна поступово виходила з банкрутства — знизилися ціни на основні товари, в уряді віднайшли гроші для Паризького університету та для допомоги бідним, будували мости й дороги. Усе це підвищувало вартість акцій компанії Лоу, а коли ціна однієї акції сягнула 5 тис. ліврів, Лоу запропонував викупити весь (!) державний борг Франції.

Велика гра

Для реалізації такої пропозиції Джону Лоу потрібно було багато грошей. І перш ніж випустити акції на необхідну суму, він вирішив підготувати публіку. Щоб підігріти інтерес до Compagnie des Indes, провели масштабну рекламну кампанію. У театрах Парижа виступали з показами незвичайних танців аборигени з Луїзіани. Небачені у Франції червоношкірі люди з пір’ям на голові і з незвичайною зброєю демонстрували силу та спритність. Потім ці перформанси перемістилися на паризькі вулиці. Дивуючи й захоплюючи публіку, індіанці влаштовували показові бої та сцени полювання в Булонському лісі. Так здивовані французи охочіше вірили в неймовірні історії про колоніальні скарби, ексклюзивні права на які має компанія Джона Лоу. Вулицями Парижа марширували колони переселенців з лопатами (вочевидь, ними мали б загрібати золото). Щоправда, ці переселенці були переважно злочинцями, яких обіцяли випустити із в’язниць під зобов’язання переселитися до Луїзіани. Хитруни погоджувались, але майже завжди розбігалися ще до відплиття кораблів. Утім публіка цим дрібницям не надавала значення, а колони майбутніх багатіїв з лопатами через плече справляли потрібне враження. Усі розуміли: на компанію чекає небувалий успіх.

Лоу випустив 300 тис. акцій номіналом по 500 ліврів, які відразу котирувалися по 5 тис. ліврів. Проте придбати їх все-таки можна було по 500 ліврів, а решту суми сплачувати поступово. Купувати акції з’їжджалися не тільки французькі інвестори. Англійці, голландці, італійці, німці — усі прагнули придбати їх.

Вулиця чудес

Акціями торгували на паризькій вулиці Кінкампо, з обох боків огородженій шлагбаумами, ранковим відкриттям яких і розпочиналися торги. Першими багатіями стали власники нерухомості на цій вулиці. Навіть місцевий швець припинив прибивати підошви до черевиків, а здавав свою лавочку за 200 ліврів на день. З’явилося нове слово — «мільйонер», і всі вірили, що скоро завдяки Лоу всі французи стануть мільйонерами. Адже багатіли навіть колишні бідняки. Одного слугу якось відправили на вулицю Кінкампо продати акції по 8 тис. за штуку. Зморений спекою, він ненадовго задрімав у тіні, а коли прокинувся, акції купувалися вже по 10 тисяч. Завдяки цьому слуга сам зненацька перетворився на багатія. Таких історій було безліч. Прості сільські хлопці замовляли собі одяг із золотим шиттям і перуки, як у вельмож. Вельможі, у свою чергу, замовляли ще вищі перуки та ще дорожчий одяг. Показова історія з кучером самого Лоу. Хлопець приторговував акціями. А коли випадково розбагатів, замість себе привів до Лоу двох кандидатів у кучери. Але Лоу заявив, що йому потрібен тільки один. «Не біда, я винайму другого для себе», — не розгубився кучер-мільйонер.

Країна практично не працювала, усі були зайняті тільки тим, що говорили про компанію Лоу, про далеку дивну Луїзіану та мріяли, яке багатство звалиться на всіх.

Крах підкрався непомітно

У січні 1720 р. Лоу став головним контролером фінансів, що відповідає сучасному прем’єр-міністрові, і акції компанії сягнули піка ціни — 10 тис. ліврів. Лоу контролював усе — бюджет Франції, її зовнішню торгівлю, податки. Він був на самісінькій вершині успіху, але, як згодом з’ясувалося, ця вершина стала краєм прірви. Ігри Лоу з акціями і без того були доволі ризикованими, а тут ще виявилося, що Королівський банк надрукував банкнот не просто багато, а дуже багато, що призвело до гіпер-інфляції. Ціни підскочили в шість-сім разів, деякі інвестори здрейфили — почали міняти акції на банкноти, а за банкноти отримувати золото. Наприклад, принц Конті обміняв на золото три візки грошей, герцог Бурбонський також віддав перевагу золоту над паперовими грішми. Намагаючись урятувати становище, Лоу видає по суті «драконівські» закони, якими забороняє обмін банкнот на золото, дорогоцінне каміння, а також придбавати й носити ювелірні прикраси, ювелірам не дозволяли виготовляти вироби із золота. Заборонено було навіть зберігати заощадження в золоті й сріблі на суму більш як на 500 ліврів. Поліція з обшуком могла зайти до будь-якого будинку і в будь-який час. До речі, приходили з обшуками і до принца Конті, і до герцога Бурбонського, але золота не знайшли.

Зробивши золото «нерухомим», Лоу спробував повернути довіру до паперових грошей, влаштувавши показове спалення величезної кількості банкнот із запасів компанії. Таким дивним способом він прагнув переконати французів у тому, що ті гроші, які залишаються в обороті, набувають цінності, але ефект був зворотним. Після знецінювання грошей «посипалися» і акції.

Від любові до ненависті — один крок

Останні три роки французи боготворили Джона Лоу — адже він справді витяг Францію з банкрутства. Після того як акції Compagnie des Indes почали стрімко знецінюватись, усі розгубилися. Саме в цей час Лоу видав наказ, відповідно до якого банкнота в 100 ліврів через тиждень мала коштувати 80 ліврів, через два — 70, через три тижні — 60, а через місяць — 50 ліврів. Усі французи зрозуміли — дива не станеться. Любов змінилася ненавистю: Лоу втрачає посаду, а на його дружину й дочку нападає юрба розорених інвесторів. Лоу змушений просити захисту в герцога Орлеанського, який надсилає до нього загін швейцарських найманців. Після декількох безуспішних спроб врятувати становище Джон Лоу постав перед судом. Парламент і юрба на вулицях Парижа вимагають повісити його, але регент дає йому можливість покинути Францію. Герцог навіть запропонував видати Лоу будь-яку суму, котру він попросить. Але Лоу шляхетно відмовився від грошей і покинув Францію практично жебраком. Утім, як і більшість тих, хто залишився в країні.


Підготував
Дмитро ЗАБАШТАНСЬКИЙ

«Гарячі лінії»

Дата: 3 жовтня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42