Інші податки

Кольорові ярмарки

Порядок та умови оподаткування торгів в Україні закладалися ще в ХVІІ — ХVІІІ століттях.


Протягом ХVІІ ст. на українських землях помітно зростала економічна й фінансова база внутрішньої та зовнішньої торгівлі, поширювалися ринкові відносини. Головними учасниками торговельних трансакцій стали міщани і старшини великих українських міст Києва, Чернігова, Стародуба, Кам’янця-Подільського, Ніжина тощо. Незважаючи на політичне роз’єднання (більша частина Правобережжя перебувала під владою польського короля, Лівобережжя — у складі московської держави, південні землі України окупували турецькі війська, Крим належав татарському ханові) торговий обмін відбувався між усіма регіонами нашого краю. Ширилася й зовнішня торгівля, головну роль в якій відігравали великі землевласники, промисловці й купці. При цьому провідне місце у торговельних операціях займали ярмарки та торги.

Як усе починалося

Умови та порядок відкриття ярмарок на рубежі ХVІІ — ХVІІІ ст. були достатньо складними і залежали від політичної належності того чи іншого регіону. У гетьманській Україні ініціатива відкриття нового ярмарку належала сотникам або війтам (чи магістрам) міста, які зверталися з цього приводу до полкового уряду. Мотиви прохання — економічні й соціальні потреби, вимоги населення, збільшення надходжень до скарбниці за рахунок податків і мита. У разі підтримки такого подання полковником (йому належали всі важелі місцевої влади в регіоні — адміністративної, економічної, військової) матеріали надсилали до Генеральної військової канцелярії (ГВК), і за її згоди рішення про відкриття ярмарки затверджувалось гетьманом. На Правобережжі рішення щодо започаткування роботи ярмарку ініціювалося війтом міста або старостою, потім розглядалося воєводою і остаточно приймалося королем Польщі.

Далі все відбувалося за стандартною, заздалегідь визначеною схемою. Магістрат або староство починали будівництво торгових споруд, крамниць, лавок, комор, котрі здавалися в оренду іноземним та українським купцям на час торгів; зводили гостині двори для заїжджих торговців, будували склади, стайні для утримання худоби і коней. Лавки, склади, комори забезпечували охороною, яку винаймала й оплачувала міська влада. На кожному ярмарку діяла офіційна важниця. Доходи від неї, як і від оренди торгових приміщень, утримання худоби, коней, охорони ярмаркових приміщень, у повному обсязі надходили до міської скарбниці. Міська влада була зацікавлена, аби всі торговельні операції проходили через офіційну важницю, бо саме такий порядок забезпечував солідні надходження для міста. Проте й українські, й зарубіжні купці намагалися позбавитися міської важниці та користувалися вагівницями місцевих купців — це було значно дешевше.

У зв’язку з такою практикою купецтва і зменшенням надходжень міська влада та полковники скаржились у ГВК і просили вжити заходів, аби «купці та ярмарковіи торговіи люде» припинили у своїх будинках «...торгы свои, заводячи кантарами і вагами своими важити товари». У 1696 р. гетьман Іван Мазепа, підтримуючи місцеві магістрати (ратуші, староства), видав з цього приводу універсал, в якому попередив «жеби всякій торговий члвекъ ратушною вагою (офіційною, належною місцевій владі, — прим. авт.) важилъ свои товари...»

Важлива обставина: на ввезені на ярмарки товари рішенням магістратів установлювалися тверді ціни. Полкові та міські урядники, податківці пильно слідкували за ціноутворенням на ярмаркових торгах. Ярмаркові ціни фіксувалися в окремих книгах, а інформація щодо них надсилалася до ГВК. За самовільне підвищення цін ярмаркові посадовці мали право штрафувати і навіть віддавати винних під суд. На думку авторів, така практика була достатньо ефективною і з урахуванням сучасних ринкових реалій та відповідного коригування заслуговує на увагу і можливе впровадження — й не лише на ярмарках.

Ще одна досить цікава деталь: для розв’язання конфліктних ситуацій між купцями на ярмарках створювалися так звані «словесные суды». У ролі суддів мали виступати поважні представники купецького стану, а також урядовці місцевих магістратів. Хоча переважно всі ярмаркові сварки та протистояння вирішувалися не судами, а місцевими магістратами, сотенною й полковою владою.

У країні козаків

Динаміка ярмаркової торгівлі в Україні суттєво впливала на формування внутрішнього і зовнішнього ринків, сприяла подальшому піднесенню економіки краю. У 30 — 40-х роках ХVІІІ ст. на українських землях функціонувало близько 400 офіційно визнаних ярмарків. Крім них, налічувалося понад 6 тис. торгів, котрі, як правило, мали нерегульований, стихійний характер. Найбільші ярмарки, на які транспортувалися товари з Польщі, Туреччини, Росії, Силезії, Австрії, Молдови, Криму, відбувалися в Києві, Полтаві, Переяславі, Кам’янці-Подільському, Глухові, Лубнах, Кролівці, Харкові.

Кожне місто мало власні, чітко визначені торгові дні. Наприклад, у Києві на Подолі торги відбувалися по вівторках і четвергах, у Переяславі — по понеділках і п’ятницях. Ярмарки ж проходили два, три, а часом і чотири рази на рік. По три ярмарки щороку було в Борисполі, Батурині, Ніжині. А у старовинному торговому Кременці, що перебував під владою Польщі, ярмарки відбувалися майже щомісяця. У ХVІІ — на початку ХVІІІ ст. тут діяло 70 крамниць, чимало складів продовольчих і промислових товарів, у тому числі один з найбільших у країні складів білої солі, яку завозили з копалень Галичини. Місто славилося виробництвом сукна, гончарних та ювелірних виробів, які користувалися попитом не лише в Україні, а й у Центральній Європі, Туреччині, Молдові. На рубежі ХVІІ — ХVІІІ ст., доки балтійські й азово-чорноморські шляхи переважно були закриті для українського та російського купецтва, особливого значення набували ярмарки, розташовані поблизу західних кордонів України (у Києві, Ніжині, Кролівці, Старокостянтинові тощо)

Як правило, ярмарки тривали від одного до трьох-чотирьох тижнів. Строки їх призначалися з таким розрахунком, щоб після закінчення одного торжища купці могли встигнути взяти участь в іншому. Тож ярмаркова торгівля тривала безперервно. Сирійський священнослужитель і літописець Павло Алепський, який відвідував Україну у ХVІІ ст., писав: «У країні козаків ярмарки відбуваються безперервно з початку й до кінця року: в кожне свято бувають ярмарки в тому чи іншому місці».

Центр паломництва

Ярмаркова торгівля відіграла позитивну роль у піднесенні економіки Києва та розвитку його зовнішньої торгівлі. Саме тут укладали контракти на закупівлю великих партій товарів, здійснювалися кредитні та бартерні операції, встановлювалися особисті зв’язки між купцями різних держав. Адже в умовах відсутності надійних транспортних мереж і засобів зв’язку ярмарки були чи не єдиним місцем для спілкування та ділових контактів між торговими людьми і підприємцями. Водночас керівні адміністративно-фінансові органи постійно коригували розташування, географію та строки проведення ярмарків, домагаючись їх якомога раціональнішого використання й одержання стабільних доходів. З тих місцевостей, де ярмарки не давали належних прибутків, їх переводили в міста з відповідною торговою інфраструктурою та вигідними шляхами доставки товарів. У цьому аспекті на увагу заслуговує історія київського Контрактового ярмарку.

Нашим читачам, вочевидь, відомі недавня скандальна ситуація і конфліктні сутички навколо визначення власності Контрактового дому на Подолі, в якому свого часу й відбувалися контрактові ярмарки. Однак предківщина цього ярмарку відома небагатьом. Контрактовий ярмарок з’явився у Києві лише 1797 р. після переводу з волинського міста Дубно, де він функціонував з ХVІ ст., ще з часів польського правління. Рішення щодо переміщення ринку було прийнято імператорською Комерц-колегією, яка виконувала функції керівного загальнодержавного органу в галузі торгівлі, податків і зборів. Для переміщення контрактових книг, угод, судових справ та інших ярмаркових матеріалів у губернському центрі Кам’янці-Подільському (Дубно входило до Подільської губернії) було створено комісію, яку очолив губернатор краю. Переміщення ярмарку було справою доволі складною і тривалою. Адже за настановою царського уряду на комісію було покладено встановлення й оцінку контрактів за весь час існування ярмарку, які вимагали доопрацювання та погашення боргів.

Після перенесення ярмарку з Дубно до Києва і об’єднання його з Хрещенським ярмарком, який проходив у стольному граді з ХVІ ст., тут укладали контракти (угоди) на оптову купівлю-продаж ремісничих, промислових виробів, сільськогосподарських продуктів, а також на продаж і оренду нерухомості, землі та маєтків. Оформляли також кредитні операції (грошові позики, застави земель, податкові та митні платежі). Вирішувалися й родинні справи землевласників і підприємців: сплата посагу, заповіти, шлюбні угоди тощо. Ярмарок спочатку відбувався у приміщенні магістрату один раз на рік взимку і тривав кілька тижнів, а з 1800 по 1811 р. — у старому Контрактовому будинку на Покровській вулиці. Після пожежі 1811 р. і перепланування Подолу ярмарки відбувались у спеціально збудованому (1817 р.) новому Контрактовому будинку, навколо якого й відбуваються нинішні «баталії». На Контрактовий ярмарок, який займав майже всю територію сучасної Контрактової площі, з’їжджалися купці з багатьох міст Росії, Австрії, Прусії, Франції, Англії, Італії та інших країн. Усі угоди реєструвалися в Головному цивільному суді, що задля здійснення правових операцій на час ярмарку переїжджав з Печерська на Поділ. Відкриття Контрактового ярмарку перетворило місто на центр паломництва не лише купецтва, а й узагалі заможних людей. Тут відбувалися комерційні конференції, зустрічі дворянства і підприємницької еліти України, Росії, Прибалтики, інших східноєвропейських держав. Торговельні операції на ярмарку оформлялися міською, а з 1820 р. — Київською складською митницею, створеною Міністерством фінансів Росії переважно з метою контролю за експортно-імпортними операціями на Контрактовому ярмарку.

Інтенсивне поширення ярмаркової торгівлі сприяло економічному зростанню нашого краю, поширенню зв’язків вітчизняних підприємців і купців із зарубіжними партнерами, активному використанню транзитного потенціалу українських земель.

«Гарячі лінії»

Дата: 5 вересня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42