Митна справа

Особливості розрахунків за зовнішньоекономічними договорами

До редакції «Вісника» надійшло таке запитання: основний вид діяльності підприємства «А» — техобслуговування автомобілів. У жовтні 2012 р. до підприємства «А» звернулося за послугою з техобслуговування автомобіля підприємство «Б» з Чехії. Для підприємства «Б» було виписано рахунок у валюті (долари США) для отримання оплати підприємством «А» послуг. Кошти з Чехії надходили на валютний рахунок підприємства «А» протягом 10 днів. Оскільки підприємство «Б» із Чехії терміново бажало отримати авто (а без оплати авто з СТО не випускається), підприємство «А» вирішило оплатити техобслуговування автомобіля готівкою в гривнях. Після оплати послуги було надано. Таким чином, фактично здійснено подвійну оплату за однією угодою.
На сьогодні у підприємства «А» за рахунком 36 є сума за закритим актом виконаних робіт за гривні та передоплата за субрахунком 362 у валюті.
Банк, у якому у підприємства «А» є валютний рахунок, для закриття питання надходження валюти вимагає від підприємства «А» договір і рахунок (документи, за якими надійшли кошти).
У зв’язку з тим, що підприємство «А» не здійснює зовнішньоекономічної діяльності, воно вважає, що договір з підприємством «Б» не є зовнішньоекономічним.
Як підприємство «А» може повернути надміру перераховані кошти підприємству «Б»: оплачені готівкою у гривнях чи перераховані у доларах?
Відповідь на запитання розглянемо у цій статті.


Визначення зовнішньоекономічного договору

Згідно зі ст. 1 Закону № 959 зовнішньоекономічна діяльність — діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Іноземні суб’єкти господарської діяльності — суб’єкти господарської діяльності, що мають постійне місце знаходження або постійне місце проживання за межами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

У цій ситуації підприємство «А», що надає послуги з техобслуговування автомобілів (суб’єкт господарської діяльності України), надало послуги на території України іноземному суб’єкту, підприємству «Б» з Чехії. Між ними фактично укладено договір, оформлений у вигляді рахунку (та/чи, можливо, інших документів, які не перелічено у запитанні). Такий договір виконано сторонами, отже, маємо стовідсотковий зовнішньоекономічний договір.

Вимоги до зовнішньоекономічного договору

Відповідно до частини другої ст. 382 Господарського кодексу форма та порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов’язки його сторін регулюються Законом № 2709 та іншими законами.

Згідно з абзацом другим ст. 6 Закону № 959 зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.

Вимоги до письмової форми правочинів визначаються ст. 207 Цивільного кодексу. Згідно з цієї статтею правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Крім того, правочин вважається таким, що вчинено у письмовій формі, якщо волю сторін виражено за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.

Аналогічне положення містить частина перша ст. 181 Господарського кодексу. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У будь-якому разі правочин вважається таким, що вчинено у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга ст. 207 Цивільного кодексу). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, поки договір не підписано сторонами, його не можна вважати укладеним.

Водночас зовнішньоекономічний договір повинен містити всі суттєві умови, перелік яких наведено в Положенні № 201:

  • назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення;
  • преамбула;
  • предмет договору (контракту);
  • обсяги виконання робіт, надання послуг;
  • базисні умови приймання-здавання виконаних робіт або послуг;
  • ціна та загальна вартість договору (контракту);
  • умови платежів;
  • умови приймання-здавання товару (робіт, послуг) тощо.

Якщо виписаний підприємством рахунок міститиме всі суттєві умови, його можна вважати зовнішньоекономічним договором. Однак тут слід врахувати галузевий аспект (техобслуговування автомобілів).

Згідно зі ст. 25 Закону про автотранспорт договір про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу укладають відповідно до вимог цивільного законодавства між замовником і виконавцем (договір, наряд-замовлення, накладна, квитанція тощо). Цією статтею визначено істотні умови такого договору.

Особливості взаємовідносин між замовником та виконавцем таких послуг регламентовано Правилами № 792 (видані на виконання ст. 22 Закону про автотранспорт). Зазначеними Правилами затверджено форми договірних документів, які укладаються між сторонами.

Послуги з технічного обслуговування та ремонту дорожніх транспортних засобів (ДТЗ) чи їх складових частин надаються замовникові за письмовим договором чи за усною угодою.

Договір повинен мати істотні умови відповідно до ст. 28 Закону про автотранспорт. У разі надання послуг у присутності замовника, коли немає потреби залишати дорожні транспортні засоби (їх складові) на відповідальне збереження у виконавця чи замінювати складові частини дорожніх транспортних засобів, послуги оформлюються рахунком-фактурою та нарядом-замовленням (додаток 1 до Правил № 792).

Послуги, які надаються у присутності замовника без надання виконавцем гарантійних зобов’язань (підкачування пневматичних шин, роботи щозмінного технічного обслуговування, діагностичні роботи без втручання у конструкцію дорожнього транспортного засобу тощо), можуть оформлятися лише видачею платіжного документа, що засвідчує оплату робіт.

Якщо послуги надаються не у присутності замовника, з передачею автомобіля на відповідальне збереження виконавцеві складається акт передання-прийняття (додаток 2 до Правил № 792). Після виконання послуг автомобіль повертається замовникові із складанням іншого акта передання-прийняття (додаток 3 до Правил).

Згідно з п. 26 Правил № 792 розрахунковими документами, що засвідчують надання послуги, є:

  • акт передання-прийняття ДТЗ (його складових) після надання послуг з технічного обслуговування та ремонту (додаток 3 до Правил);
  • наряд-замовлення, підписаний з одного боку контролером якості виконавця, що засвідчує повноту виконання, оплату, якість надання послуг і гарантійні зобов’язання (підпис повинен бути завірений печаткою), а з другого — замовником;
  • квитанція про оплату робіт;
  • рахунок-фактура;
  • податкова накладна (для юридичних осіб).

З наведеного вище випливає, що залежно від виду проведених робіт з техобслуговування надання послуг з техобслуговування може підтверджуватися різним комплектом документів:

  • договором, актами передання-приймання ДТЗ для надання послуг і після надання послуг, рахунком-фактурою;
  • нарядом-замовленням і рахунком-фактурою;
  • рахунком-фактурою чи квитанцією про оплату робіт.

Із запитання випливає, що замовник передавав автомобіль на відповідальне зберігання підприємству, яке проводить технічне обслуговування. Таким чином, повинні складатися договір, акти, рахунок-фактура або ж наряд-замовлення (який виконує в тому числі функції договору) і рахунок-фактура. Причому оскільки оформлялися взаємовідносини з іноземними суб’єктами господарської діяльності, в усіх наведених документах потрібно було враховувати суттєві умови, необхідні для зовнішньоекономічних договорів.

Якщо цього не було зроблено, договір може бути визнано недійсним в судовому порядку (преамбула Положення № 201).

Вимоги банку при здійсненні валютних операцій

Відповідно до частини першої ст. 12 Декрету № 15-93 валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів та нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті.

Такими органами відповідно до частини другої ст. 13 Декрету № 15-93 є, зокрема, уповноважені банки, через які проводяться відповідні валютні операції резидентами і нерезидентами. Під час здійснення такого контролю уповноважені банки керуються Інструкцією № 136.

Згідно із вимогами пунктів 4.1 і 4.2 цієї Інструкції банки зобов’язані вимагати від своїх клієнтів повної інформації про експортні, імпортні операції, розрахунки за якими останні проводять через ці банки, вимагати від резидента копії договорів з нерезидентом, актів та інших документів, що підтверджують здійснення експорту (імпорту) продукції, виконання робіт (надання або отримання послуг).

Вище наведено, які документи можуть підтверджувати надання послуг у нашій ситуації. До такого комплекту можуть входити договір, рахунок і акти передання-приймання.

Таким чином, банк зобов’язаний вимагати підтвердні документи, до яких можуть належати договір і рахунок або ж інші документи.

Здійснення розрахунків між резидентами та нерезидентами

Відповідно до ст. 7 Декрету № 15-93 у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України — гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому Нацбанком України.

Тобто підприємство «А», що здійснює послуги з техобслуговування автомобілів, не мало права отримувати від нерезидента (підприємства «Б» з Чехії) готівку в оплату за надані послуги.

За таке порушення передбачено штраф у розмірі суми оплати (частина друга ст. 16 Декрету № 15-93). Наприклад, якщо сума готівкової оплати 10 000 грн., то і сума штрафу також становить 10 000 грн. Зазначені санкції застосовуються до резидентів і нерезидентів України податковими органами (п. 3.1 Положення № 49).

Повернення надміру перерахованих коштів

Зазначимо, що повертати слід кошти, отримані готівкою в гривнях. Адже такі кошти отримано без достатніх законних підстав. Законну оплату передбачено договором (рахунком) в іноземній валюті та отримано на банківський рахунок.

Щодо документальної підстави для повернення надміру отриманої оплати в гривнях можна скористатися рекомендаціями, наведеними в листі № 4202-22/6898-03, де зазначено, що документальною підставою може бути підписана сторонами додаткова угода про внесення змін до зовнішньоекономічного договору. Додатковою угодою слід передбачити і спосіб повернення, наприклад на гривневий рахунок нерезидента (якщо у нього є такий) чи на рахунок нерезидента в іноземній валюті за валютним курсом на дату повернення, або ж видати з каси резидента уповноваженій особі нерезидента.

«Гарячі лінії»

Дата: 14 березня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42