Статті

Створення державою рівних правил гри набагато корисніше за підтримку окремих галузей

Внесений Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України проект бюджетної резолюції на 2014 р. містить розрахунки, побудовані на прогнозі інфляції 8,3%, що, на думку урядовців, має здешевити банківські кредити й дати поштовх пожвавленню кон’юнктури на товарних ринках. Як протистояти світовим кризовим тенденціям, у якому напрямі рухатися Україні, яким чином зміни та нововведення, що нині відбуваються в монетарній політиці держави, можуть посприяти стабілізації української економіки? Щодо цих та інших питань розмірковує економіст, старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр ЖОЛУДЬ.


В. — Пане Олександре, чи підтримуєте Ви думку, що свого часу орієнтованість України на ліберальну модель розвитку економіки була хибною? Чи не забагато часу втрачено, і які з методів державного регулювання могли б нині стати дієвими?

О. Ж. — Я не вважаю, що в Україні будь-коли впроваджували не на словах, а на ділі ліберальну модель. У країні впроваджується патерналістська система з формально потужним соціальним захистом. Основні дієві методи державного регулювання, на мою думку, — це судова система, що чітко працює, якій довіряє переважна більшість населення, і верховенство права, у тому числі чітке визначення і забезпечення дотримання прав власності. На жаль, цього ми не спостерігаємо. Створення державою рівних правил гри набагато корисніше за підтримку окремих галузей чи груп. 
У нас часто згадують досвід країн Південно-Східної Азії, де держава провадила активну політику, але забувають про принципово різні умови порівняно з Україною: там відбувалася активна індустріалізація з перетоком населення, що швидко зростає, дуже бідного і згодного працювати у складних умовах за копійки, із сільського господарства у промисловість, де продуктивність праці істотно вища. У нас населення скорочується і старішає, тоді як витрати на працю (враховуючи податки і соціальні платежі) хоч і нижчі за західноєвропейські, однак недостатньо низькі, аби сюди масово переносили виробництва.

В.Ви стверджували, що прогнозований урядом на 2014 рік рівень інфляції є найвищим з моменту стрімкого падіння гривні у 2008 році. Які механізми починають діяти, коли і вітчизняні, й зарубіжні аналітики заявляють, що девальвація гривні, якої з острахом очікують пересічні громадяни, може стабілізувати українську економіку?

О. Ж. — Хоча наш центр і очікує прискорення інфляції в 2014 році, зокрема через девальвацію гривні, її рівень залишиться помірним порівняно з 2004 — 2009 роками, коли інфляція щороку була вища за 10%. Лякатися ослаблення гривні не варто, бо номінальна стабільність обмінного курсу — самообман: якщо у вас незмінний курс, а ціни зросли вдвічі, то ви все одно стали вдвічі біднішим. Україні слід переходити від прив’язки до курсу долара до прив’язки до стабільно низького рівня інфляції, як це вже зробила Польща і як намагається зробити останніми роками Росія. Лише у травні минулого року російський рубль ослаб щодо долара на 15% (це еквівалентно тому, аби сьогоднішній курс 8 грн. за 1 дол. став би 9 грн. за 1 дол.), і — ніякої паніки. У нас же зміна хоча б на 5 коп. — вже найважливіша тема.

В.Переважна більшість експертів позитивно оцінила встановлені Нацбанком України обмеження на готівкові операції понад 150 тис. грн., стверджуючи, що в цілому ідея є правильною. Та водночас побутує думка, що електронні гроші в Україні не приживуться. Які переваги вважаєте незаперечними, і з якими ризиками, на Вашу думку, можуть зіткнутися економіка та пересічні громадяни вже восени, коли норма набере чинності?

О. Ж. — Безперечно, легший контроль за рухом коштів з боку держави передусім має полегшити боротьбу з тіньовою економікою. Водночас це може створити додатковий тіньовий ринок. Приміром, автомобіль має коштувати 200 тис. грн., покупець домовляється з салоном і офіційно сплачує 149 тис., проходячи «під радаром», а решту 51 тис. грн. неформально продавцю чи навіть формально за якусь послугу (наприклад, провітрювання салону авто). Проте, враховуючи бідність переважної більшості населення, поріг 150 тис. грн. торкнеться небагатьох.

В.Чи не вважаєте запровадження безготівкових розрахунків в Україні одним із перших кроків до оподаткування за допомогою непрямих методів, зокрема шляхом зіставлення доходів громадян та їх витрат?

О. Ж. — Так, безперечно, це один із інструментів, який податкова зможе застосовувати.

В.Чи поділяєте Ви думку, що обмеження готівкових розрахунків стосуватимуться переважно заможних громадян?

О. Ж. — На момент запровадження — так. Але з часом поріг зі 150 тис. грн., імовірно, буде знижено, можливо, навіть до 10 — 15 тис. грн.

В.З одного боку, готівка обтяжує, збільшуючи ризики тих, хто її зберігає. З другогонабирає розмаху кіберзлочинність. Лише у І кварталі поточного року в українців викрали 62 млн. грн. шляхом зламу комп’ютерної мережі та швидкого переведення коштів з одного рахунку на інший. З огляду на ці та інші тенденції що потрібно зробити, аби убезпечити громадян від подібних ризиків та зміцнити їх довіру до електронних грошей?

О. Ж. — Найслабкіше місце в електронних переказах — людина. У нас, наскільки мені відомо, жодного разу не зламували системи платежів всередині банків, хоча суми там «ходять» значно більші, ніж зберігаються на картці пересічного громадянина. Тут одразу постає питання освіти, бо доки старенькі перед банкоматом казатимуть: «Онучку, от моя картка і ПІН, зніми, будь-ласка, мені пенсію», — подолати цю проблему неможливо.

В.У який спосіб можна було  б стимулювати населення України користуватися безготівковою формою розрахунків? Можливо, зацікавити громадян фінансово?

О. Ж. — Окремі банки вже самостійно впроваджують програми стимулювання безготівкових платежів. Так, одні повертають якусь частку від оплати за покупки (0,5 — 1%) карткою, інші створюють програми лояльності. Я вважаю, що це еволюційний процес, який триватиме й надалі. Підштовхування на цьому шляху можуть мати результат, зворотний бажаному.

В.Як позначиться нововведення Нацбанку України на розвитку деяких ринків, зокрема динаміці цін на ринку житла, в інших галузях?

О. Ж. — Я не вважаю, що обмеження матиме істотний вплив на ціни або кількість угод. Набагато важливішим у цьому плані є зменшення ставок за кредитами, зокрема іпотечними.

В.Досвід багатьох європейських економік свідчить, що долати кризу можна лише власними зусиллями. Якими є сильні сторони України, і що держава, на Вашу думку, може протиставити світовим кризовим тенденціям? На які галузі слід спиратися і робити ставку як на провідні?

О. Ж. — Основна проблема європейських економік якраз зворотна — власними зусиллями кризу подолати неможливо. Поглянемо на ЄС і США. Сполучені Штати Америки можуть собі дозволити утримувати неймовірно високий (як для мирного часу) дефіцит бюджету, бо переважна частина коштів спрямовується на стимулювання внутрішнього ринку. У Європейському Союзі навіть така потужна економіка, як німецька, не може собі дозволити аналогічного рівня дефіциту, бо зв’язаність економік країн ЄС призведе до витоку істотної частки цієї суми за межі країни до інших членів ЄС. Що є, звісно, добре для Євросоюзу в цілому, але означає «спільний обід» за гроші німецьких платників податків, з чим останні не погоджуються. Саме тому і йдеться про створення не лише монетарного, а й фіскального союзу країн Європи.

Щодо протистояння негативним зовнішнім шокам для України, тут, мабуть, існує два напрями, за якими слід рухатися. По-перше, необхідно розширювати асортимент нашого експорту. Доки понад половину експортних доходів дає лише дуже мала група товарів (чорні метали, зерно, добрива), світові ціни на які не залежать від України і де домінує конкуренція за ціною, а не за якістю, що створює проблеми з наявністю стабільних ринків збуту, ми будемо критично залежні від коливань світових цін. По-друге, треба розуміти, що українська економіка є не лише не енергоефективною, а й енерговитратною — тобто важливі галузі промисловості, такі як металургія і хімічна промисловість, за своїм технологічним процесом споживають багато енергії, зокрема природного газу. І потрібно не лише підвищувати ефективність використання наявних ресурсів, особливо тих, що імпортуємо, а й переходити до менш енерговитратних галузей.


Розмову вела Інна ГОЛОВКО