Статті

Овочева культура

Великі врожаї перестають бути самоціллю для вітчизняних овочівників


Для українців вирощування овочів завжди було в пріоритеті. Приготовлений зі свіжої городини знаменитий український борщ, як і багато століть тому, залишається вершиною кулінарної світової майстерності. Проте крім суто гастрономічних характеристик у сучасного борщу з’явилися ще й економічні індекси. Саме «борщовий набір» став своєрідним критерієм, за яким вимірюється добробут українців, і відправною точкою у вивченні цінової динаміки овочевої продукції. Експерти констатують, що в Україні наразі найнижчі ціни в Європі на овочі з «борщового набору», що сприяє пожвавленню експорту. Найбільшим імпортером вітчизняних овочів, як і раніше, залишається Росія. За даними експертів асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ), наші овочі імпортують також Велика Британія (2,2 млн. дол. США), Нідерланди (2,2 млн. дол. США), Ірак (1,9 млн. дол. США), Туреччина (1,6 млн. дол. США), до яких поступово приєднуються й інші держави.

Зі слів міністра аграрної політики та продовольства України Миколи Присяжнюка, лише за рік обсяги експортованої продукції збільшилися у сотні разів. Багатообіцяюча статистика підкріплює оптимістичні очікування посадовців, які мають далекосяжні плани, — протягом найближчих семи років збільшити виробництво овочів до 10 млн. т щороку.

Реалії та прогнози

Вагомість подібних перспектив дуже швидко нівелюють інші цифри. Так, Китай планує довести щорічне виробництво овочів до 200 млн. т, а в Європі цей показник уже сягнув 50 млн. т.

Можливо, тому прогнози деяких експертів, насамперед щодо конкурентоспроможності овочевої галузі на європейських ринках, набагато стриманіші. Авторитетні фахівці стверджують: щоб зацікавити Європу своєю продукцією і привчити її громадян довіряти українським овочам, аграріям потрібно добре попрацювати. Хоча сільгоспвиробники, особливо дрібнотоварні, — саме той сегмент підприємництва, який генетично звик розраховувати на власні сили та досвід, і без ефективного державного сприяння досягти своїх амбітних цілей їм буде непросто.

Здавалося б, на сьогодні для овочівників створено більш-менш сприятливі умови. Чимало законотворців активно підтримують ідею мораторію на ревізію пільгового оподаткування аграріїв до 2018 р., посилаючись при цьому на практику розвинутих європейських країн, які будь-що прагнуть зберегти дотації фермерам. Саме завдяки такій позиції держави, на думку деяких наших депутатів, європейські аграрії мають змогу не лише утримувати прийнятні ціни на свою продукцію, а й постачати її до України.

На сайті Latifundist.com свою точку зору оприлюднив член Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності Андрій Пінчук, який переконаний, що в результаті скорочення податкових пільг вітчизняні фермери опиняться у заздалегідь програшному становищі. «Ми повинні посилено розвивати наші конкурентні переваги, насамперед АПК. Від його стабільного розвитку залежить майбутнє країни, — наголосив політик. — Якщо держава дасть змогу розвиватися сільському господарству, це дасть поштовх для розвитку держави на десятиліття, а то й століття вперед».

Міністерство доходів і зборів України, у свою чергу, обіцяє сприятливу податкову політику для виробників сільгосппродукції. Хоча у відомстві пропонують з наступного року позбавити низку галузей податкових пільг, однак для аграріїв перегляд пільг не передбачається.

Зростають і обсяги державних інвестицій у розвиток інфраструктури овочевого ринку. Зі слів міністра аграрної політики та продовольства України Миколи Присяжнюка, всіляко підтримуватиметься будівництво овочесховищ, зокрема шляхом компенсації відсоткових ставок за залученими кредитами та позиками для покриття витрат, пов’язаних із будівництвом сховищ для зберігання овочів. У Верховній Раді України зареєстровано законопроект № 2619, що передбачає державну компенсацію 50% витрат на будівництво теплиць.

Навіть банки, які ще донедавна неохоче кредитували аграрний сектор, вважаючи його зоною ризику, нині виявляють інтерес до цього сегмента бізнесу, принаймні дедалі частіше говорять про це.

Фермер і арифметика

Щоправда, і плани фінансових установ, і державні преференції підсилюють насамперед великотоварних виробників та агрохолдинги. Бо одна з головних умов кредитування аграріїв — прибуткова діяльність — той критерій, яким не завжди можуть похвалитися середні та дрібнотоварні овочівники, а тим більше селяни-одноосібники. Навіть за найбезхмарніших обставин кредити за 20-відсотковими ставками, як і раніше, для більшості українських фермерів — непосильна ноша. Кожен пересічний покупець на ринку, а надто на великому оптовому, добре знає, що овочі тут продають не виробники, а здебільшого посередники, великі прибутки яких непорівнянні з доходами дрібного виробника, який тяжко працює і за інерцією дбає лише про якомога більший урожай.

Тим часом численні бізнес-ризики у вирощуванні овочів — від погодних примх до невирішених питань щодо зберігання продукції та продуманої її реалізації — навіть великих виробників нерідко ставлять перед дилемою «бути чи не бути?» Деякі з них, за спостереженнями аналітиків, останнім часом скорочують площі під такі культури, як капуста та цибуля, прагнучи вирощувати рентабельнішу продукцію, продаж якої легше спрогнозувати. Щодо одноосібних господарників, то переважна їх більшість взагалі не замислюється над тим, як сформувати товарні партії продукції, тоді як у країнах Євросоюзу виробництво овочів чітко планують і прогнозують. Наприклад, у Голландії фермер перебуває під постійним контролем і не має права висадити жодного зайвого куща городини. Таким чином сільгоспвиробники утримують ціни на свою продукцію, що дає змогу їм працювати з прибутком.

Картопляні парадокси

Про парадоксальну ситуацію, що склалася на овочевому ринку, заявили спеціалісти, підрахувавши, що близько 40% овочевої продукції просто не доходить до споживача. Експерти наводять вражаючу статистику щодо перевиробництва деяких видів овочів. Наприклад, картоплі минулого року було вирощено 23 млн. т, тоді як внутрішня потреба в ній становить близько 10 млн. т, з яких лише 5 млн. т споживає населення, решта — йде на корм худобі. За даними Української асоціації виробників картоплі, лише 0,3% продукту експортується. На переробку потрапляє всього 0,01%. На думку фахівців, одна з причин таких великих обсягів відходів — відсутність потужностей для зберігання цієї продукції.

Цю проблему під час конференції «Овочі, фрукти, ягоди в Україні. Досвід професіоналів», що відбулася в рамках Міжнародної агропромислової виставки «Агро-2013», порушив президент Української асоціації виробників картоплі Сергій Рибалко, який заявив, що близько 6 млн. т картоплі потрапило на звалище.

Якщо врахувати, що у нас 95% картоплі вирощується саме індивідуальними селянськими господарствами, стає зрозуміло, чому цей овоч має низькі шанси для просування не лише на зарубіжному, а й на вітчизняному ринку, до українських торговельних мереж, які давно працюють за суворими законами маркетингу. Тут ретельно добирають продукцію за сортами й товарним виглядом. Мало хто з вітчизняних дрібнотоварників може запропонувати відсортований і гарно упакований продукт. Тому торговельним мережам набагато простіше закупляти овочі за кордоном. Таким чином, питання імпортозаміщення картоплі — овочу, який масово вирощують і фермери, і спеціалізовані господарства, і пересічні громадяни, залишається невирішеним.

Від традицій давніх — до нових

Підприємці, які побували за кордоном і детально вивчали досвід європейських овочівників, стверджують, що українські овочі витримують конкуренцію за якістю. Адже іноземні технології вирощування не надто відрізняються від українських. Суттєва відмінність полягає хіба що у розвитку інфраструктури та збуті вирощеного. Виробники в Європі мають доступ не лише до сучасних холодильних установок, лабораторій, а й збувають свою продукцію на оптових ринках, де діють чіткі та справедливі правила гри. Переважна більшість вітчизняних овочівників, насамперед дрібнотоварних, про такі умови лише мріють. Самотужки їм не під силу подолати навіть таку банальну, проте вкрай складну проблему, як відсутність спеціальної тари для продукції. Адже покупець спершу «купує» товар очима. Тож овочі мають бути не лише привабливими на вигляд, смачними та безпечними, а й гарно презентованими — у барвистій та зручній упаковці.

У Європі вже переконалися, що дрібнотоварні господарства мають перспективи для розвитку, лише об’єднавшись у сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи з маркетинговими та юридичними службами, які мають усі можливості для захисту своїх інтересів і вирішення наболілих проблем. В Україні останнім часом також з’являються подібні об’єднання. На Херсонщині, наприклад, уже функціонує Асоціація сільгоспвиробників Таврії, фахівці якої скрупульозно вивчають й аналізують плани та діяльність сільських господарств, щоб уникнути надвиробництва одних видів продукції і дефіциту інших. Тому великі врожаї перестають бути самоціллю для українських овочівників. Щоб міцно вкорінитися на вітчизняному ринку та відвойовувати зарубіжні, доведеться не просто збільшувати площі під овочеві культури, а й опановувати нові стандарти самої культури овочівництва, спираючись не лише на давні традиції, а й враховуючи високі вимоги сучасного споживача.


Інна ГОЛОВКО