Податок на прибуток

Податковий облік витрат на страхування осіб, які відряджені та виїжджають за кордон

Наявність страхового поліса при оформленні закордонних віз є обов’язковою умовою. Адже ні для кого не секрет, що медичні послуги за кордоном надаються на платній основі, особливо іноземним громадянам, і вартість цих послуг чимала. Жодна країна, навіть якщо медицина в ній безкоштовна, не бажає нести витрати на допомогу громадянам інших країн за рахунок своїх платників податків, і прагне гарантувати оплату послуг приватних медичних установ.

Тому, щоб не виникало непорозумінь при необхідності отримання медичної допомоги, посольства іноземних держав передбачають наявність поліса страхування медичних витрат для іноземців, які відвідують їх країну.

Обов’язкової наявності страхового поліса при виїзді за кордон вимагають такі країни, як Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Франція, ФРН, Фінляндія, Чехія та Естонія.

Крім того, для захисту українських громадян ст. 9 Закону № 3857 передбачено, що з метою створення умов, які гарантують відшкодування громадянину України витрат, пов’язаних із надзвичайними обставинами під час його перебування за кордоном, він має бути застрахований.

Отже, для отримання візи у більшість країн світу потрібно пред’явити поліс страхування медичних та інших витрат осіб, що виїжджають за кордон.

Законодавчі вимоги до страхування в туристичній діяльності встановлено Законом про туризм, відповідно до ст. 16 якого при наданні туристичних послуг обов’язковим є страхування туристів (медичне та від нещасного випадку), яке забезпечується суб’єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками, що мають право на проведення такої діяльності, тобто мають відповідну ліцензію.

Виникає запитання: чи можна прирівняти працівників у відрядженні до туристів? Відповідь у самому терміні «туризм», наданому ст. 1 Закону про туризм. Так,  туризм — це тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.

Обов’язковими складовими кожної програми страхування осіб, які виїжджають за кордон, є:

  • медичне страхування, що передбачає оплату та організацію медичної допомоги у разі гострого захворювання, загострення хронічного захворювання, травми, отруєння, опіку, обмороження чи іншого наслідку нещасного випадку, зокрема, сюди входять лікування в стаціонарі та необхідне при цьому медичне обстеження, оплата ліків, придбаних за рецептом лікаря, транспортування застрахованої особи до найближчого медичного закладу;
  • страхування від нещасного випадку (раптова, непередбачувана та незалежна від волі застрахованої особи подія), що передбачає страхову виплату при отриманні тілесних ушкоджень чи травм, тимчасовій втраті працездатності, сталій втраті працездатності (інвалідності) або смерті під час перебування за кордоном.

Відмінність цього виду страхування від класичного страхування від нещасного випадку — в території дії страхового поліса: при страхуванні громадян від нещасного випадку або медичному страхуванні відповідальність страховика, як правило, територіально обмежується країною постійного проживання застрахованого. При страхуванні громадян (працівників), які виїжджають за кордон, навпаки, страхове покриття (розмір максимальної страхової виплати) поширюється на зарубіжні держави і не діє на території країни постійного проживання. Термін дії такого договору може становити від однієї доби до року.

Крім компенсації невідкладних медичних витрат поліс страхування громадян або робітників, які виїжджають за кордон, може включати надання інших послуг. До таких послуг, зокрема, належать:

  • страхування багажу (допомога у пошуку та поверненні загубленого багажу, придбанні предметів першої необхідності та засобів існування при втраті багажу (при цьому страхування не поширюється на гроші, коштовності, антикваріат, присутні у багажі));
  • допомога по відновленню загублених або вкрадених документів, що дають змогу виїхати з країни тимчасового перебування в Україну;
  • страхування цивільної відповідальності(відшкодування витрат внаслідок непередбачуваного виникнення у застрахованої особи цивільно-правової відповідальності перед третіми особами, наслідком якої стали смерть, тілесні пошкодження, збитки, завдані майну, життю та здоров’ю третіх осіб, організація послуг адвоката);
  • додаткові послуги (організація передачі термінових повідомлень, пов’язаних зі страховим випадком, сповіщення роботодавця про нещасний випадок, інформаційні та довідкові послуги, організація послуг з юридичного захисту застрахованої особи, візит родичів у випадку надзвичайної ситуації);
  • автомобільний асістанс (буксирування транспортного засобу, непридатного до руху, до найближчої станції технічного обслуговування або автостоянки, доставка запасних частин за умови, що це зробить транспортний засіб, на якому подорожує застрахована особа, придатним до експлуатації).

Звертаємо увагу, що поліс медичного страхування застрахованих осіб, які виїжджають за кордон, не передбачає відшкодування вартості медичних послуг із цілеспрямованого лікування за кордоном, лікування від хвороб, які були страхувальникові чи застрахованому відомі на момент укладення договору страхування (наприклад, онкологічне захворювання), медичного обслуговування або лікування, що не є невідкладним (наприклад, косметологічні послуги).

Сума страхового платежу зі страхування туристів залежить від комплексу послуг, запропонованих страховиком, від суми страхового покриття, яке вибирає сам турист, і від умов країни, до якої він їде. Основними чинниками, що впливають на розмір страхового тарифу, є вік застрахованого, країна (мінімальні тарифи, як правило, встановлюються для Західної Європи та країн Середземномор’я), тривалість і мета поїздки, ліміт страхової відповідальності страховика, застосування франшиз тощо.

Чи обов’язкове страхування осіб, які виїжджають за кордон?

Щодо обов’язковості страхування працівників, які виїжджають за кордон, слід звернути увагу на перелік видів обов’язкового страхування в Україні, визначений ст. 7 Закону про страхування. У цьому переліку обов’язкових видів страхування такий вид, як страхування туристів (медичне та від нещасного випадку), не передбачено.

Хоча в переліку є декілька видів страхування, пов’язаних з можливістю надання медичних або медично-транспортних послуг застрахованим особам за кордоном. Це — медичне страхування і страхування відповідальності суб’єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну.

Щодо медичного страхування, то цей вид страхування є і буде добровільним доти, доки не буде прийнято законодавство про загальнообов’язкове медичне страхування в Україні.

Водночас страхування відповідальності суб’єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну, міститься в переліку обов’язкових видів страхування, передбачених ст. 7 Закону про страхування, однак страхувальником є суб’єкт туристичної діяльності (турагент, туропрератор), визначений Законом про туризм, а ніяк не підприємство, що має намір застрахувати свого працівника під час відрядження за кордон.

Враховуючи зазначене, цей вид страхування відповідальності турагентів та туроператорів (перед третіми особами) не замінить особистого страхування медичних та інших витрат осіб (відряджених працівників), які виїжджають за кордон.

Отже, страхування туристів (відряджених працівників), які виїжджають за кордон, є добровільним видом страхування.

Витрати на відрядження та страхування: податковий облік

Як відомо, витрати на відрядження відносяться до витрат подвійного призначення (пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу). Виходячи з норм цього підпункту до складу витрат платника податку включаються витрати на:

  • відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника, в межах фактичних витрат відрядженої особи;
  • на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті);
  • оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни);
  • на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов;
  • оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз);
  • обов’язкове страхування тощо.

Такі витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Як зазначалося вище, у переліку обов’язкових видів страхування, встановлених Законом про страхування, такі види, як страхування фізичних осіб, які виїжджають за кордон, або страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) не передбачено.

До того ж згідно з пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу до складу витрат підприємства-страхувальника, зокрема, відносяться будь-які витрати зі страхування ризиків, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов’язковість якого не передбачено законодавством.

Водночас передостаннім абзацом пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 цього Кодексу встановлено, що якщо згідно із законами країни відрядження або країн, територією яких здійснюється транзитний рух до країни відрядження, необхідно обов’язково здійснити страхування життя або здоров’я відрядженої особи чи її цивільної відповідальності (у разі використання транспортних засобів), то витрати на таке страхування включаються до складу витрат платника податку, що відряджає таку особу.

Таким чином, витрати роботодавця-страхувальника у вигляді страхування життя або здоров’я відряджених за кордон працівників за наявності оригіналів правильно оформлених страхових полісів включаються до витрат такого підприємства.

Також зазначимо, що згідно з Інструкцією № 59 державним службовцям та працівникам, відрядженим за кордон підприємствами (організаціями), які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, вартість страхового поліса відшкодовується (за наявності його оригіналу з відміткою про сплату страхового платежу) лише у разі визначення в страховому полісі страхових випадків для:

  • надання швидкої та невідкладної (екстреної) медичної допомоги страхувальнику і придбання необхідних медикаментів;
  • переміщення страхувальника на територію України для надання йому медичної допомоги;
  • відправлення труни з тілом (урни з прахом) страхувальника до місця поховання на території України та інші пов’язані з цим витрати.

Крім того, якщо правилами в’їзду та перебування в державі, до якої відряджається застрахована особа, встановлено вимоги щодо розміру страхової суми, у договорі страхування визначається мінімальна страхова сума. При цьому строк дії договору страхування повинен відповідати строку відрядження.

Якщо в державі, до якої відряджається страхувальник, медична допомога надається іноземним громадянам безоплатно, вартість страхового поліса не відшкодовується. Інформація про надання медичних послуг громадянам України за кордоном та про держави, під час відряджень до яких громадянам України надається невідкладна медична допомога на безоплатній основі, розміщується на офіційних веб-сайтах МЗС України та Мінохорони здоров’я України.

Оскільки Інструкція № 59 поширюється лише на бюджетні підприємства, то на підприємствах інших форм власності може розроблятися та затверджуватися внутрішній локальний нормативний документ, наприклад положення про відрядження, при складанні якого доцільно орієнтуватися на зазначену Інструкцію.

Щодо витрат на страхування цивільної відповідальності (у разі використання транспортних засобів), то таку норму передбачено пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу а саме: до складу витрат підприємства-страхувальника належать будь-які витрати зі страхування ризиків цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку.

Нагадаємо, що для в’їзду на автомобілі на територію країн Євросоюзу, а також Росії, Молдови та Білорусі кожен водій зобов’язаний мати страховий поліс «Зелена картка». Це страховий сертифікат єдиної форми, який застосовується в країнах — членах міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка». Поліс забезпечує відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну потерпілих у результаті ДТП на території іншої країни. Для кожної країни встановлюється різний ліміт відповідальності. Страхове покриття щодо життя і здоров’я в багатьох країнах безлімітне, щодо майна — часто становить 1 млн. євро і більше. При цьому вартість полісів «Зелена картка» постійно змінюється залежно від коливань курсу євро та в цілому залежить від відвідуваної країни, типу авто й терміну страхування.

Отже, у разі виїзду працівника у відрядження на транспортному засобі за межі України страхувальник, наприклад транспортне підприємство, зобов’язаний укласти договір міжнародного обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності «Зелена картка», якщо користування транспортним засобом за межами України потребує обов’язкового страхування цивільної відповідальності на умовах країн відвідання.

Страхові внески включаються до податкових витрат, якщо службові транспортні засоби перебувають у складі основних засобів цього підприємства та безпосередньо використовуються працівниками (водіями) у відрядженні за кордоном для виконання їх службових обов’язків і підтверджені оригіналами полісів.

Також зазначимо, що згідно зі ст. 7 Закону про страхування максимальні розміри страхових платежів за договорами міжнародної автоцивілки установлює Кабінет Міністрів України, в межах яких Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) встановлює обов’язкові для своїх повних членів єдині розміри страхових платежів за такими договорами.

На сьогодні заборонено виїжджати з України без договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком — повним членом МТСБУ, і сертифіката «Зелена картка» (ст. 16 Закону № 1961).

Страхові поліси «Зелена картка» видаються на період від 15 днів, одного, двох, трьох і більше місяців до одного року.

Включення до податкових витрат підприємства страхових внесків за договорами страхування

Витрати підприємства зі страхування обов’язкової міжнародної автоцивілки включаються до податкових витрат без обмеження і на підставі п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу відносяться до інших витрат. Відповідно до цього пункту інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені відповідно до правил бухгалтерського обліку, з урахуванням наведених в зазначеному пункті особливостей визнання деяких видів витрат.

У бухгалтерському обліку страхувальника витрати на страхування об’єктів страхування включаються до складу витрат звітного періоду відповідно до ПБО 16 і залежно від виконуваних такими об’єктами функцій відображаються на відповідних рахунках витрат — загальновиробничих, адміністративних, на збут тощо. Зокрема, у разі якщо здійснення операції забезпечується одержанням економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом системного розподілу вартості цієї операції між відповідними звітними періодами.

Таким чином, якщо страхувальником за договором страхування міжнародної автоцивілки здійснено передоплату страхових послуг на рік, до складу витрат такого платника податку у звітному (податковому) періоді включається лише відповідна сума витрат зі страхування незалежно від здійснення передоплати.

Такий самий порядок поширюється і на договори особистого страхування працівників, які виїжджають за кордон (медичне та від нещасного випадку).