Податок на прибуток

Особисте страхування працівників підприємства

Метою особистого страхування є надання страхового захисту фізичним особам (окремим громадянам, членам їх сімей), а також працівникам підприємств за рахунок роботодавця у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров’я. До того ж добровільне особисте страхування  — найважливіша складова соціального пакета для найманих працівників.

До підвидів особистого страхування належать:

  • страхування життя (пенсій);
  • страхування здоров’я та від нещасних випадків;
  • медичне страхування.

Поділ страхування на окремі види зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об’єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також накопиченням страхових сум. Так, страхування життя (пенсій) характеризується ознакою накопичення страхових сум під час дії договору страхування, оскільки сукупність ризиків, які беруть на себе страховики при проведенні страхування життя, за будь-яких умов передбачає здійснення страхової виплати страхувальнику чи застрахованій особі. На відміну від страхування життя страхування від нещасних випадків і медичне страхування не передбачають поступового накопичення страхової суми під час дії договору страхування, тому вони належать до ризикових видів особистого страхування. 

Проте кожен вид страхування має свої податкові наслідки, які розглянемо детальніше.

Обов’язкові та добровільні види особистого страхування працівників

Відповідно до пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу витрати підприємства у вигляді страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю працівників роботодавця, належать до податкових витрат, якщо обов’язковість таких видів страхування встановлено законодавством.

Ця норма підтверджується абзацом першим п. 142.2 ст. 142 Податкового кодексу, в якому зазначено, що до витрат платника податку включаються внески на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством, а також внески, визначені абзацом другим цього пункту.

Водночас в абзаці другому п. 142.2 ст. 142 цього Кодексу зазначено особливий порядок податкового обліку витрат роботодавця у вигляді страхових внесків за договорами довгострокового страхування життя та будь-якого виду недержавного пенсійного забезпечення, про що йтиметься далі.

Варто звернути увагу, що в частині податкового обліку обов’язковість будь-яких видів страхування береться до уваги не тільки виходячи з переліку видів обов’язкового страхування в Україні, передбаченого ст. 7 Закону про страхування, а й за наявності розроблених урядом порядків (механізмів) застосування таких обов’язкових видів страхування. Адже останнім абзацом цієї статті встановлено, що механізм запровадження обов’язкових видів страхування, а саме порядок та правила його проведення, форми типового договору та розрахунків установлює Кабінет Міністрів України.

У зазначеному переліку є досить багато видів особистого страхування працівників, які мають конкретні правила його проведення. Зокрема, до числа обов’язкових видів включено:

  • особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з держбюджету) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків;
  • особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з держбюджету) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
  • страхування спортсменів вищих категорій;
  • страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;
  • страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з держбюджету), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;
  • страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з держбюджету) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;
  • медичне страхування.

Однак на сьогодні до прийняття відповідного закону про обов’язкове медичне страхування в Україні зазначений вид страхування може бути лише як добровільний.

Є також окремі види особистого страхування, які включають ризики відповідальності перед третіми особами, безпосередньо пов’язані з їх діяльністю. Так, постановою № 412 затверджено Порядок і правила обов’язкового страхування фінансової відповідальності, життя і здоров’я уповноваженої особи, членів виконавчої дирекції та адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі виведення ним неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку відповідно до Закону № 4452.

Статтею 6 Закону про страхування визначено добровільні види страхування, серед яких до особистого страхування працівників можна віднести:

  • страхування життя;
  • страхування від нещасних випадків;
  • медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);
  • страхування здоров’я на випадок хвороби.

Звичайно, віднесення конкретного виду особистого страхування до числа обов’язкових чи добровільних безпосередньо впливає на податковий облік страхових платежів та визначає необхідність включення таких платежів до бази нарахування єдиного соціального внеску.

Податковий облік витрат на особисте страхування

Згідно з пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу витрати на страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з господарською діяльністю найманих працівників, обов’язковість якого передбачено законодавством, належать до витрат подвійного призначення. Отже, роботодавець — платник податку на прибуток може віднести до складу податкових витрат суми страхових платежів, сплачених за договорами обов’язкового особистого страхування працівників, перелік яких наведено в ст. 7 Закону про страхування.

Водночас витрати на добровільне страхування життя, здоров’я та від нещасних випадків працівників до складу податкових витрат не включаються навіть у випадках, визначених колективними договорами.

Також Податковим кодексом заборонено включати до складу податкових витрат витрати на будь-яке страхування сторонніх фізичних або юридичних осіб. Тобто заборонено включати до витрат витрати на страхування осіб, не пов’язаних з підприємством, зокрема, членів сімей працівників, пенсіонерів, які пішли на пенсію з підприємства, засновників тощо.

Щодо медичного страхування, то слід зазначити, що відповідно до абзаців «а» та «е» пп. 138.8.5 п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу до складу загальновиробничих витрат, зокрема, включаються витрати на медичне страхування, страхування відповідно до Закону № 1057, страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім п. 142.2 ст. 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями, а також робітників та працівників апарату управління виробництвом.

Проте з огляду на положення пп. 140.1.6 п.140.1 ст. 140 та п. 142.2 ст. 142 Податкового кодексу включення до витрат підприємства-страхувальника страхових платежів з медичного страхування можливе лише у разі законодавчого врегулювання обов’язкового медичного страхування в Україні.

Слід пригадати і про окремий порядок податкового обліку страхових платежів роботодавців за договорами довгострокового страхування життя найманих працівників, оскільки це також є особистим видом страхування.

Договір довгострокового страхування життя має укладатися строком на п’ять і більше років, при цьому страхова виплата передбачається одноразово або у вигляді ануїтету, якщо застрахована особа дожила до закінчення терміну дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі, або досягла віку, визначеного договором.

Крім того, договір не може передбачати часткових виплат, крім тих, що пов’язані зі смертю та інвалідністю, а платник податку — роботодавець не може бути вигодонабувачем за таким договором. Такі вимоги зазначено у пп. 14.1.52 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу.

У разі якщо відповідно до договору довгострокового страхування життя або будь-якого виду недержавного пенсійного забезпечення платник цього податку зобов’язаний сплачувати за власний рахунок добровільні внески на страхування (недержавне пенсійне забезпечення) найманої ним фізичної особи, то такий платник має право включити до складу витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків, загальний обсяг якої не перевищує 25% заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди (п. 142.2 ст. 142 Податкового кодексу). Це перше обмеження.

При цьому гранична величина цього обмеження розраховується від сум нарахованої заробітної плати працівника, тобто до вирахування податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.

Але важливим моментом є те, що на підставі п. 11 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу на період до запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування загальний обсяг внесків, визначених абзацом другим п. 142.2 ст. 142 Податкового кодексу, не може перевищувати 15% заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року.

Друге обмеження полягає в тому, що сума таких страхових внесків протягом такого податкового періоду не може перевищувати п’яти розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Крім того, п. 143.2 ст. 143 Податкового кодексу передбачено застереження: не включається до витрат підприємства сума страхових внесків на довгострокове страхування життя або будь-який вид недержавного пенсійного забезпечення застрахованої найманої особи, якщо за її дорученням ці внески здійснюються за рахунок витрат на оплату праці такої особи, включених до складу витрат платника податку відповідно до п. 142.1 ст. 142 Податкового кодексу.

Питання порушення платниками податків вимог договору довгострокового страхування життя, в тому числі його дострокового розірвання, та передбачених законодавством відповідних санкцій до підприємства-страхувальника регулює пп. 156.4.2 п. 156.4 ст. 156 Податкового кодексу, а саме: якщо протягом перших п’яти років дії договір довгострокового страхування життя з будь-яких причин розривається, то роботодавцю потрібно у відповідному звітному періоді, коли відбулося припинення дії договору, збільшити дохід на суму таких попередньо сплачених страхових внесків, які було віднесено до складу витрат, з нарахуванням пені в установленому порядку.

При цьому договір довгострокового страхування життя не вважатиметься розірваним, якщо відбудеться заміна страхувальника (роботодавця) на нового, яким може бути або новий роботодавець, або застрахована особа у разі її звільнення, а також заміна страховика на нового страховика, що підтверджується відповідною тристоронньою угодою між страхувальником (страховиком), новим страхувальником (страховиком) та застрахованою особою (пп. 156.4.4 п. 156.4 ст. 156 Податкового кодексу).

«Гарячі лінії»

Дата: 14 березня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42