Статті

Взаємодія поліції та митної служби в умовах царського режиму

Шпигунству — бій!

Митна служба Російської імперії активно залучалася до виконання розвідувальних і контррозвідувальних завдань правоохоронних органів, нагляду за благодійністю населення та боротьби з революційним рухом. До 1871 р. поліцейські функції на кордоні, в тому числі паспортний контроль, здійснювалися виключно митниками. Ці завдання було покладено на митницю згідно із затвердженим імператором Статутом про паспорти. Відповідно до рескриптів монарха і циркулярних розпоряджень Міністерства фінансів митні установи зобов’язувалися також негайно інформувати поліцію про в’їзд до країни підозрілих іноземців або в’їзд/виїзд громадян Росії, які підозрювалися в антидержавній діяльності. Крім того, митники, насамперед керівний склад митних установ, залучалися до пошуку агентури іноземних держав, яка легально або через «зелений кордон» засилалася в країну для збору шпигунської інформації. Так, 22 березня 1795 р. керуючий Київським намісництвом (вища адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління в Росії, запроваджена в 1775 р., на керівників якої покладалося здійснення урядових завдань, а також адміністративне, судове, поліцейське і фінансове управління — авт.) генерал-поручик С. Ширков у таємному розпорядженні начальнику Васильківської митниці П. Енгельгарду наказував організувати розшук та арештувати у разі затримання при переході кордону чотирьох польських агентів, які «... подъ видомъ торгующихъ плодами купцовъ направлены на Левобережную Украину, въ Крымъ и Екатеринославскую губернию для узнания нашего вооружения».

Присяга для французів

Велика Французька революція (1789 — 1804 рр.), взяття Бастилії, скасування всіх феодальних і станових привілеїв, позбавлення влади короля викликали жах серед московських можновладців. Царськими указами в’їзд до Росії було заборонено не лише для торгових суден під французьким прапором, а й для самих французів. Аби потрапити до країни, французи повинні були подати підтвердження, що вони рятуються від революційної влади, а також отримали дозвіл російського уряду. Крім того, відтепер для пропуску в імперію французи в присутності державних службовців мали складати присягу, один примірник якої надходив до митниці, через яку іноземець в’їжджав до Росії. 17 травня 1798 р. імператор Павло І видав указ, яким звинуватив французький революційний уряд у намаганні «распространять безбожныя свои правила во все устроения Государства, развращать спокойныхъ обитателей оныхъ сочинениями, стараясь те сочинения разными образами разсеявать в общества, наполняя даже оными и газеты свои».

Всевидюще око цензури

З метою обмеження революційного впливу на громадську спільноту монарх цим самим указом установив: «Устроить во всех портахъ цензуру, составленную изъ одного или двухъ членов, которые бы имели наблюдение, чтобъ на кораблях привозимыя сочинения какъ газеты, такъ и другія, не были пропускаемы безъ прочтенія теми ценсорами и согласія оныхъ, а таможенные начальники при входе въ портъ всякого судна имеютъ объявлять какъ капитану оного, такъ и пассажирамъ сіе повеление». Водночас із встановленням жорсткого контролю в портах Павло І розпорядився посилити нагляд за поштовими відправленнями і «вояжирами» та «курьерами», які можуть ввозити заборонену літературу до імперії. «Порушники указа, — попереджав імператор, — подвергнутъ себя неминуемо суду якъ ослушники законовъ».

Небажані гості — не потрібні

За розпорядженням уряду кожній митниці розсилалися списки не бажаних в Росії осіб. Митники зобов’язувалися завертати їх за кордон без жодних пояснень. Перелік небажаних осіб постійно поповнювався. До 1775 р. за цю справу відповідала одна з експедицій Комерц-колегії. Того самого року у зв’язку з губернською реформою цю установу було скасовано, а митниці передано у відання губернаторів. У 1797 р. Комерц-колегію відновлюють, і вона знову бере під контроль роботу всіх митниць і митних застав країни та водночас налагоджує зв’язки з МВС і підрозділами поліції на місцях. З 1810 р. функції організації митної справи покладаються на Департамент зовнішньої торгівлі, а пізніше — на Департамент митних зборів (ДМЗ), підпорядкований напряму Міністерству фінансів. Після створення Окремого корпусу жандармів (1827 р.) безпосередні контакти ДМЗ з поліцейськими службами здійснювалися через головні управління корпусу жандармів у губерніях, жандармські дивізіони в Києві, Одесі, жандармське поліцейське управління на залізниці, представників корпусу жандармів у портах.

«Ні!» — революційним матеріалам і зброї

Особлива увага приділялася недопущенню в країну революційних матеріалів і зброї. Контроль за друкованою продукцією, що надходила з-за кордону, поширювався навіть на релігійну літературу. Як видно із матеріалів Одеської митниці, що зберігаються у Державному архіві Одеської області, Департамент зовнішньої торгівлі у 1858 р. надіслав начальникам митниць конфіденційне розпорядження, в якому зазначалось: «У зв’язку з отриманою інформацією російські емігранти в Женеві планують переправляти на територію імперії революційні видання, переплетені в обкладинку під виглядом Біблії». Зважаючи на це, директор Департаменту наказав керівникам митниць, не розголошуючи зазначеної інформації серед службовців митної установи, особисто перевіряти «всі книги, що надходять з-за кордону».

Інший приклад. У березні 1902 р. громадянин Австрії через Радзивілівську митницю намагався ввезти на територію Росії велику партію революційної літератури, захованої у спеціально обладнаних тайниках у подвійному дні трьох валізок і сховищі, що знаходилося під «пассажирскими вещами» великої коробки. Політичну контрабанду було вилучено. І вже через кілька днів директор ДМЗ М. Білюстін видав з цього приводу таємний циркуляр, в якому звернув увагу на «таковой способъ провоза и сокрытия контрабанды» і вимагав від підпорядкованих начальників митниць «надлежащего съ ихъ стороны наблюдения».

Зі зростанням революційного руху і посиленням політичних репресій в Росії відчутно збільшується втручання поліцейського апарату в роботу митної служби. З березня 1871 р. паспортний контроль на державному кордоні передається від митниці жандармським офіцерам. У подальшому їм було дозволено бути присутніми при митному огляді, а у разі необхідності — вилучати предмети політичної контрабанди.

Контрабанда в тайниках

Після революції 1905 р. помітно зросла кількість фактів нелегального ввезення до Росії зброї та боєприпасів. Контроль за переміщенням товарів і людей через кордони країни було посилено. При цьому нагляд за вилученням зброї покладався на Департамент поліції і Корпус жандармів. Проте під час проведення митного контролю співробітники митниць і надалі продовжували вилучати контрабандну зброю й відповідно до домовленості між ДМЗ і правоохоронними службами своєчасно інформували останніх. Цікавий такий випадок: у липні 1911 р. начальник Південного митного округу Н. Коротнєв у таємному циркулярі інформував начальників підпорядкованих митниць, що під час огляду дерев’яних упаковок зі столярними інструментами було виявлено спеціально видовбані тайники, в котрих знаходилися три стволи «Бердан», револьвер і патрони. Керівник округу повідомляв своїх підлеглих про «такой способъ ухищрений при провозе контрабандного оружия» і у зв’язку з цим пропонував посилити нагляд за переміщенням таких товарів.

Підтримуючи постійний контакт з поліційними органами та виконуючи їх доручення, митна служба Росії намагалася зберегти свою незалежність у процесі здійснення митного контролю. На цьому ґрунті між митницями й місцевими підрозділами поліції та корпусу жандармів час від часу виникали суперечки. Однак вище керівництво відомств, як правило, старалося залагодити такі конфлікти, знайти спільну мову й досягти згоди.

«Гарячі лінії»

Дата: 5 вересня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42