Інші податки

Списання безнадійного податкового боргу: нова підстава — борги ліквідованих банків

Наказом № 484, який набрав чинності з 31.05.2013 р., внесено зміни до Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом № 1329.

Зазначений наказ видано у зв’язку зі змінами до ст. 101 Податкового кодексу, якою регламентуються загальні засади постійно діючої процедури періодичного списання боргів по податках перед бюджетом, внесеними відповідно до частини п’ятої розділу першого Закону № 5519 в частині доповнення підстав безнадійності боргів по податках перед бюджетом, за яких відповідний борг підлягає списанню.

Наказом № 484 доповнено існуючу підставу списання податкового боргу з безнадійним статусом, пов’язану із внесенням до Державного реєстру запису про припинення платника податків на підставі рішення суду, новою підставою, також віднесеною до категорії ліквідаційних процедур.

Відтепер достатньою умовою для списання за ознакою безнадійності є податковий борг банку, відносно якого прийнято рішення щодо ліквідації на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження звіту про завершення ліквідації банку або рішення Нацбанку України про затвердження ліквідаційного балансу, ухвалення остаточного звіту ліквідатора і завершення ліквідаційної процедури.

Виникнення зобов’язань та їх припинення у зв’язку з ліквідацією суб’єкта

Статус податкового зобов’язання, грошового зобов’язання та податкового боргу, в тому числі платників податків — банкрутів, порядок узгодження таких зобов’язань, а також підстави їх припинення регламентуються Податковим кодексом.

У ст. 14 цього Кодексу наведено визначення таких понять:

  • податкове зобов’язання — сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк);
  • грошове зобов’язання платника податків — сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
  • податковий борг — сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.

Податковий борг платників податків підлягає погашенню у порядку, передбаченому главою 9 розділу ІІ Податкового кодексу.

Винятком є питання погашення податкових зобов’язань та стягнення податкового боргу з банків, на які поширюються норми розділів VII «Тимчасова адміністрація» та VIII «Ліквідація банків» Закону № 4452 (раніше зазначене питання вирішувалося шляхом застосування механізмів, передбачених розділом V «Тимчасова адміністрація та ліквідація банків» Закону № 2121), які відповідно до ст. 1 Податкового кодексу не регулюються його положеннями.

У зв’язку з цим ст. 37 Податкового кодексу визначено, що однією з підстав для припинення податкового обов’язку, крім його виконання, є ліквідація юридичної особи.

Зазначене положення ґрунтується на вимогах ст. 609 Цивільного кодексу, згідно з якою зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров’я або смертю.

Аналогічні вимоги зафіксовано у ст. 209 Господарського кодексу, згідно з якою нездатність суб’єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов’язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою інакше, як через відновлення його платоспроможності, цей суб’єкт (боржник) відповідно до частини четвертої ст. 205 цього Кодексу визнається неспроможним.

Статтею 205  Господарського кодексу передбачено, що у разі неспроможності суб’єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів його може бути оголошено за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб’єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб’єкта господарювання — банкрута є підставою для припинення зобов’язань за його участі.

Положення законодавства про визнання банку неплатоспроможним

Одним із найголовніших завдань у процесі ліквідації банків є захист клієнтів i вкладників банку, що зумовлено передусім значним обсягом кредиторської заборгованості банків, які ліквідуються.

Загальні засади, умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів регламентуються Законом № 2343.

Водночас законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Відповідно до ст. 6 Закону № 2121 особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом № 4452.

Термін «ліквідація банку» вживається у Законі № 2121 у значенні процедури припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону № 4452.

З метою стабілізації роботи банків, прискорення їх фінансового оздоровлення, зменшення ризиків їх діяльності та, як наслідок, підвищення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів банків та зміцнення довіри до банківської системи України Законом № 4452 розмежовано поняття проблемного банку та неплатоспроможного  банку, визначено порядок віднесення банку до однієї із зазначених категорій, запроваджено концептуально нові підходи стосовно ефективної процедури виведення з ринку неплатоспроможних банків шляхом запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації банків, повноваження відносно чого покладено на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Під терміном «виведення неплатоспроможного банку з ринку», наведеним у Законі № 4452, визначаються заходи, які здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб щодо банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, із передачі його активів та зобов’язань, продажу неплатоспроможного банку та/або перехідного банку у спосіб, визначений цим Законом, з його ліквідації.

Ліквідація банку згідно зі ст. 77 Закону № 4452 може відбуватися за однією із нижчезазначених обставин:

  • у зв’язку з відкликанням Нацбанком України банківської ліцензії з власної ініціативи, рішення щодо чого приймається у разі якщо: виявлено, що документи, надані банком для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії;
  • на підставі отриманої від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб пропозиції, відповідно до якої Нацбанк України протягом п’яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, яке не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення, надсилає до Фонду, про що повідомляє банк.

У свою чергу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Нацбанку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону № 4452.

Загальні вимоги щодо ліквідаційних процедур банків регламентуються розділом VIII Закону № 4452, в якому питанням завершення ліквідації приділено увагу в ст. 53.

Положеннями зазначеної статті передбачається, що за результатами проведення ліквідації банку уповноважена особа Фонду складає відповідно до нормативно-правових актів Фонду ліквідаційний баланс та затверджений виконавчою дирекцією Фонду звіт, який має містити, зокрема, відомості про реалізацію майна банку та задоволення вимог кредиторів та/або вичерпання заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів.

У день внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців повноваження уповноваженої особи Фонду припиняються і Фонд надсилає Нацбанку України звіт уповноваженої особи Фонду про завершення ліквідації банку.

Нацбанк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.

Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осібпідприємців.

Особливості порядку проведення державної реєстрації припинення банку на підставі рішення Нацбанку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку передбачено ст. 391 Закону № 755.

Нацбанк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, направляє його копію державному реєстратору за місцезнаходженням банку для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (що вноситься датою надходження цього документа до журналу обліку реєстраційних дій).

У свою чергу державний реєстратор зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження рішення внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців запис про таке рішення і в той самий день повідомити, зокрема, органи доходів і зборів про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців такого запису.

З дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців запису про рішення Нацбанку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку застосовуються обмеження, пов’язані з: проведенням державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, стосовно якої прийнято рішення щодо припинення; внесенням змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців щодо відомостей про відокремлені підрозділи, крім відомостей про їх закриття; проведенням державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, стосовно якої прийнято рішення щодо припинення; проведенням державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, про місцезнаходження юридичної особи.

Державний реєстратор зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження копії рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про призначення уповноваженої особи Фонду внести відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб після прийняття Фондом рішення про затвердження звіту про завершення ліквідації банку в той самий день направляє його копію державному реєстратору за місцезнаходженням банку для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи (що вноситься датою надходження цього документа до журналу обліку реєстраційних дій).

Державний реєстратор зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження копії рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження звіту про завершення ліквідації банку заповнити реєстраційну картку про державну реєстрацію припинення юридичної особи, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи та в той самий день передати, зокрема, органам доходів і зборів повідомлення про внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи для зняття юридичної особи з обліку (що вноситься датою надходження цього документа до журналу обліку реєстраційних дій).

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати проведення державної реєстрації припинення юридичної особи повинен видати (надіслати поштовим відправленням) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, другий примірник якого долучається до реєстраційної справи такої юридичної особи.

Водночас слід звернути увагу на те, що згідно з п. 3 розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4452 процедура ліквідації банку, ініційована до набрання чинності цим Законом, здійснюватиметься відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності зазначеним Законом.

Процедура списання

Відповідно до наказу № 1329 списання безнадійного податкового боргу проводиться органами доходів і зборів за місцем обліку платника податків у відповідних органах.

Списання безнадійного податкового боргу здійснюється щокварталу протягом 20 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації (розрахунку) за звітний (податковий) квартал.

Суми безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню, визначаються на підставі даних інформаційних систем органів доходів і зборів станом на день виникнення такого безнадійного боргу, яким вважається дата припинення, визначена у відповідному повідомленні державного реєстратора.

Документом-підтвердженням про ліквідацію банку є повідомлення державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи для зняття юридичної особи з обліку.

Списання безнадійного податкового боргу банку на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження звіту про завершення ліквідації банку або рішення Нацбанку України про затвердження ліквідаційного балансу, ухвалення остаточного звіту ліквідатора і завершення ліквідаційної процедури здійснюється за результатами розгляду документів та за наявності підстав.

Керівник (заступник керівника) органу доходів і зборів приймає рішення про списання безнадійного податкового боргу, яке складається в одному примірнику та оформлюється на бланку за формою згідно з додатком 2 до Порядку списання безнадійного податкового боргу, затвердженого наказом № 1329.

Також списанню підлягає розстрочений (відстрочений) податковий борг (разом з нарахованими на нього процентами за користування розстроченням/відстроченням), який визнано безнадійним відповідно до ст. 101 Податкового кодексу, а рішення про списання розстроченого (відстроченого) податкового боргу, який визнано безнадійним у повному обсязі, є підставою для прийняття рішення про скасування розстрочення (відстрочення) та дострокового розірвання договору, укладеного з таким платником податків.

Списання здійснюється органами доходів і зборів щокварталу протягом 20 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації (розрахунку) за звітний (податковий) квартал.

Рішення про списання безнадійного податкового боргу вноситься до інформаційної системи органів доходів і зборів не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.

Наслідком проведення списання безнадійного податкового боргу є відкликання розрахункових документів, якими передбачено стягнення пені, штрафних санкцій та безнадійного податкового боргу, як зазначено у ст. 101 Податкового кодексу.

Щодо ситуації у банківському секторі

Розгортання світової валютно-фінансової кризи поставило банківську систему України у вкрай складні умови, що було зумовлено існуванням таких основних загроз її стабільності, як недостатній рівень капіталізації, нестабільність ресурсної бази, погіршення фінансових результатів, посилення боргового навантаження, скорочення обсягів кредитування, погіршення якості кредитного портфеля банків.

Активна протидія з боку банків зазначеним загрозам дала змогу зберегти відносну стабільність у банківській системі України, але все одно жоден банк не застрахований від випадків банкрутства та ліквідації.

Стратегічними напрямами реформування банківського сектора України є інтенсифікація процесу його консолідації, створення єдиної банківської інфраструктури, вдосконалення вимог до універсальних банків, розвиток спеціалізованих кредитних організацій та ліквідація слабких банків.

Інформативно зазначимо, що дізнатися про: список банків України, які мають банківську ліцензію; перелік банків України, які перебувають на ліквідації; перелік банків, ліквідаторами яких вживаються заходи щодо виключення банків з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців відповідно до вимог ст. 98 глави 16 розділу V Закону № 2121 у редакції, що діяла до 22.09.2012 р.; перелік юридичних осіб, яким передано в управління непродані активи та перелік незадоволених вимог кредиторів ліквідованих банків можна на офіційному інтернет-представництві Нацбанку України (www.bank.gov.ua).

За інформацією з цього джерела станом на 01.05.2013 р. кількість банків за Реєстром становить 177, кількість банків, які мають банківську ліцензію, — 175, з яких 1 банк має ліцензію санаційного банку.

Також на зазначеному посиланні розміщено інформацію про те, що станом на 21.05.2013 р. у стадії ліквідації перебуває 21 банк, ліквідовано 4 банки, передано в управління юридичних осіб (4 особи) непродані активи та незадоволені вимоги кредиторів ліквідованого банку (5 банків) (див. додаток). Отже, загалом майже 30 банків України перебувають на різних стадіях ліквідаційних процедур.

Насамкінець слід зазначити, що важливим моментом відновлення платоспроможності проблемного банку є виважені дії та чітка організація роботи всіх учасників процесу відновлення платоспроможності, а єдиним виходом при визнанні банку неплатоспроможним — списання безнадійного податкового боргу ліквідованого банку.

____________

Додаток (pdf)

«Гарячі лінії»

Дата: 28 березня, Четвер
Час проведення: з 10:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42