Юридична практика

Підтвердження порушень, що призвели до заниження податків

Суть справи.  Під час проведення позапланової виїзної документальної перевірки ПП «М» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків — ТОВ «Л» за 2011 р., установлено заниження ПП «М» податку на прибуток на суму 7191 грн., а також ПДВ на суму 6253 грн.
ПП «М», не погоджуючись із податковим органом, вважає, що під час здійснення господарських операцій з ТОВ «Л» не було допущено порушень, які б могли бути підставою для заниження податку на прибуток і ПДВ.

Рішення суду. Окружний адміністративний суд, відмовляючи у позові у справі № 815/4288/13-а від 26.07.2013 р., установив таке.

У період з 22.04.2013 р. по 26.04.2013 р. було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП «М» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків — ТОВ «Л» за 2011 р.

За наслідками зазначеної перевірки ДПІ складено акт від 13.05.2013 р., у висновках якого зазначено, що фахівцями податкового органу під час проведення перевірки встановлено порушення підприємством вимог п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу, внаслідок чого занижено податок на прибуток за 2011 р. на суму 7191 грн., а також порушення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу, у зв’язку з чим занижено ПДВ за грудень 2011 р. на суму 6253 грн., у тому числі в розрізі податкових періодів.

На підставі складеного акта перевірки від 13.05.2013 р. винесено податкові повідомлення-рішення щодо збільшення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток у загальному розмірі 10 787,00 грн. та суми грошового зобов’язання з ПДВ у загальному розмірі 9380,00 грн.

Як установлено судом та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, підставою для заниження ПП «М» податку на прибуток на суму 7191 грн. та ПДВ на суму 6253 грн. слугували правовідносини в межах господарських операцій між ПП «М» і ТОВ «Л».

При цьому судом з’ясовано, що ПП «М» уклало договір з ТОВ «Л» відповідно до норм ст. 181 Господарського кодексу у спрощений спосіб, тобто не у письмовій формі.

Тим часом згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом, і бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди за усіма істотними умовами договору.

Пунктом 2 ст. 207 цього Кодексу встановлено, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Таким чином, судом відхиляються та не приймаються до уваги посилання позивача на те, що при укладанні господарського договору з ТОВ «Л» сторони керувалися ст. 181 Господарського кодексу, оскільки відповідно до норм зазначеної статті допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів, оскільки, як зазначено вище та вбачається з положень п. 1 ст. 208 Цивільного кодексу, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

До того ж позивачем — ПП «М» не надано суду жодних належних доказів на підтвердження дотримання положень ст. 181 Господарського кодексу та укладення господарських договорів з ТОВ «Л» шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також доказів на підтвердження прийняття до виконання замовлень, як того вимагають законодавчі норми.

Із системного аналізу норм чинного законодавства вбачається, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, передбачених чинним законодавством.

Отже, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені й підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів чи сплати коштів.

Тим часом судом установлено, що надані позивачем — ПП «М» та наявні у матеріалах справи первинні документи, зокрема на підтвердження реальності та фактичності виконання господарських операцій з контрагентом — ТОВ «Л», а саме: видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури, не відповідають вимогам ст. 9 Закону про бухоблік, а також Положенню № 88, оскільки з документів неможливо встановити, в якому обсязі поставлено будівельні матеріали та як визначалися й вираховувалися їхні вартісні показники.

Судом також установлено, що надані позивачем та наявні в матеріалах справи видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури в порушення норм ст. 9 Закону про бухоблік не містять посад, а також прізвищ та ініціалів повноважних осіб ПП «М» та його контрагента ТОВ «Л», які їх підписували, що, відповідно, унеможливлює ідентифікацію цих осіб.

Крім того, судом установлено, що вироком районного суду м. Одеси від 20.02.2013 р., який набрав чинності, директора ТОВ «Л» (далі — Особа) визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною п’ятою ст. 27 та частиною першою ст. 205 Кримінального кодексу, і призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — 5100 грн.

Зокрема, вироком установлено, що Особа, достовірно знаючи, що заявлену у статуті ТОВ «Л» господарську діяльність вона не здійснюватиме, на посаді директора ТОВ «Л» працювати наміру не мала, згідно з домовленістю з невстановленими особами з метою отримання обіцяної грошової винагороди передала останнім всі реєстраційні документи, у зв’язку з чим вчинила пособницькі дії щодо державної реєстрації ТОВ «Л», та надалі самоусунулася від виконання посадових обов’язків. Особа здійсненням фінансово-господарської діяльності не займалась, документів, пов’язаних з веденням діяльності підприємства, а також документів податкової звітності підприємства не складала і не підписувала, тобто сприяла невстановленим у ході слідства особам у прикритті незаконної діяльності. До того ж допитана у судовому засіданні обвинувачена Особа свою вину у скоєнні кримінального правопорушення визнала повністю та пояснила, що вона визнає обставини справи, як їх викладено в обвинувальному акті, у зв’язку з чим її дії кваліфіковано за частиною п’ятою ст. 27, частиною першою ст. 205 Кримінального кодексу за ознакою: пособництво у фіктивному підприємництві, тобто створення суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності.

Таким чином, судом установлено, що податкові накладні ТОВ «Л», які слугували підставою для формування позивачемПП «М» податкового кредиту, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників ПДВ за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема у підписанні будь-яких первинних документів, а отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Також судом відхиляються та не приймаються до уваги твердження позивача — ПП «М» щодо того, що ДПІ не мала передбачених пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду, з урахуванням такого.

Підпунктом 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється у тому числі за наявності рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону.

Згідно з п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу у разі якщо грошове зобов’язання розраховується органом ДПС за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи — підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Таким чином, із системного аналізу наведених законодавчих норм вбачається можливість прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення за результатами проведеної перевірки лише протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувального вироку, ухвали про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили, зокрема стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи — підприємця, що перевіряється, та жодним чином не стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків — контрагента підприємства, яке перевіряється.

Отже, з урахуванням того, що в даному випадку має місце кримінальне провадження стосовно посадової особи підприємства — контрагента позивача — ТОВ «Л» та жодним чином не стосовно посадової особи платника податків, що перевіряється, тобто позивача — ПП «М», як це передбачено нормами п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу, посилання позивача на означені законодавчі норми, на думку суду, є хибним.

Таким чином, наведені обставини та досліджені судом письмові докази в їх сукупності слугують підставою для висновку, що господарська операція між позивачемПП «М» та ТОВ «Л» не мала реального характеру, а її виконання оформлено суто документально, без мети реального настання правових наслідків.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку щодо правомірності та обґрунтованості донарахування ДПІ позивачу податку на прибуток на суму 7191 грн. та ПДВ на суму 6253 грн.

Зазначене спростовує твердження позивача, наведені у позовній заяві та викладені усно у судових засіданнях у ході судового розгляду справи по суті.

Оцінюючи надані сторонами у справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПП «М» до ДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.05.2013 р. щодо збільшення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток у загальному розмірі 10 787,00 грн. та суми грошового зобов’язання з ПДВ у загальному розмірі 9380,00 грн. не обґрунтовані, документально не підтверджені, не відповідають нормам чинного податкового законодавства, отже, задоволенню не підлягають.

«Гарячі лінії»

Дата: 5 вересня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42