Статті

Той, хто працює на землі, повинен сплачувати податок

Великі українські врожаї не забезпечують високого рівня життя на селі. Проблеми з наповнення місцевих бюджетів, надходження до яких спрямовуються на розвиток соціальної сфери, ще чекають на своє вирішення.


В особистих селянських і фермерських господарствах виробляється понад 70% трудомісткої сільгосп-продукції. За повідомленням Держстату України, індекс обсягу сільськогосподарського виробництва у січні — липні 2013 р. порівняно з відповідним періодом 2012 р. становив 114,8%, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах — 123,1%, господарствах населення — 107,0%. Виробництво продукції рослинництва порівняно із січнем — липнем 2012 р. збільшилося на 25,4%, у тому числі в аграрних підприємствах — на 34,2%, господарствах населення — на 114,5%, що зумовлено насамперед збільшенням середньої врожайності ранніх зернових та інших сільськогосподарських культур. Втім великі врожаї так і не забезпечили високого рівня життя на селі.

Прийнято вважати, що сільське господарство України розвивається інтенсивно, в галузь прийшли інвестиції, з’явилося підприємництво. Нинішнього року селяни отримали рекордні врожаї й готові нагодувати мало не всю планету. Здавалося б, і самі села повинні жити у багатстві й достатку. Але вони здебільшого і надалі потерпають.

За оцінками агенції «AgriSurvey», виробництво зернових культур в Україні у цьому році буде рекордно збитковим за останні 10 років.

Зокрема, рентабельність вирощування пшениці в 2013 р. експерти прогнозують близьку до нуля, минулого ж року вона становила майже 11%. Щодо виробництва ячменю та кукурудзи ситуація ще гірша — очікується збитковість на рівні 5 — 10%, тоді як торік їх виробники працювали з рентабельністю 11 та 20% відповідно. Не в кращому становищі й виробники олійних культур.

«Навіть рентабельність ріпаку, який для українського аграрія зазвичай був однією з найприбутковіших культур, цього року вже знизилась на 15 — 20%, а це близько 1000 грн./га збитку», — розповідає експерт агенції Роман Сластьон.

Фахівці зазначають, що цьогорічні фінансові показники виробництва зернових та олійних культур стануть антирекордом за останні 10 років. За даними згаданої агенції, середня рентабельність за 2008 — 2012 рр. становила: пшениці — 12%, ячменю — 8%, кукурудзи — 24%, ріпаку — 31%.

Причиною такого критичного становища українських агровиробників є суттєве зниження світових цін на зерно.

Загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами власно виробленої продукції за січень — липень поточного року порівняно з відповідним періодом 2012 р. зменшився на 5%, у тому числі рослинництва — на 12%, а обсяг реалізованої продукції тваринництва збільшився на 7%, зазначається у звіті Держстату України. На селі спостерігається один із найнижчих рівнів заробітної плати.

Здавалося б, селяни мають результати праці, які можуть дати і самим хліборобам, і державі дохід. Натомість села продовжують жевріти. Податкові пільги в аграрній галузі діють неефективно.

«У нас — 16,5 тис. підприємств-сільгоспвиробників. Обсяг ПДВ, який вони використовують, залишаючи на свої потреби, — 14 млрд. грн., при цьому обсяг податків, сплачених до бюджету, — 470 млн. грн.», — зауважив Міністр доходів і зборів України Олександр Клименко.

Ще в березні Міндоходів висловило стурбованість випадками зловживань, що почастішали, при використанні податкових пільг в аграрній сфері та спрогнозувало запровадження диференційованого сільськогосподарського податку (залежно від виду діяльності) як одного з основних способів досягнення фінансової стабільності в галузі. На сьогодні є чимало законопроектів щодо зміни пільг та їх структури, зокрема в агросекторі.

Наразі більшість сільських громад уже десятки років ледь-ледь зводять кінці з кінцями. Коштів бракує на найнеобхідніше — ремонт доріг, проведення водогону, газифікацію, утримання дитячого садка, ремонт будинку культури чи на впорядкування автобусної зупинки. І це не випадково, адже більшість місцевих бюджетів є дотаційними. За статистикою — це майже 80% сільрад. Причому рівень дотації перевищує 50% рівня їхнього кошторису. За останні 10 років з карти України зникло 384 села, а сільське населення скоротилося на 2,5 млн. осіб. Отже, перспективи розвитку сіл виглядають не надто втішно. Однак якщо малі села ледь-ледь виживають, то великі, з кількома тисячами мешканців, ще вірять у власну перспективу. Приміром, у с. Великій Севастьянівці, що у Христинівському районі Черкаської області, проживає майже 3 тис. громадян. Це досить велике село зі своїми традиціями. Воно славиться лісами, родючими землями, ставками, які займають площу понад 100 га. Село газифіковано, має будинок культури, дві школи, амбулаторію. Місцевий сільський голова Василь Поліщук стверджує, що в бюджеті є кошти для ремонту дороги, будинку культури, інших об’єктів соціальної сфери. Однак бідкається, що процедура їх використання надто громіздка. Іноді село не встигає їх використати. Отже, якщо не просто розпоряджатися коштами в такому більш-менш благополучному селі, то що й казати про села, де кілька хат і грошей практично немає. «Куцих» бюджетів ледь вистачає на зарплату для працівників сільради. У парламенті вважають таку ситуацію нездоровою: мовляв, маючи найдорожчий ресурс — землю, села залишаються у злиднях. Тому пропонують наповнити кошик бюджетів за рахунок запровадження додаткового податку за користування землею — 80 — 100 грн. з 1 га. Ці кошти повинні спрямовуватися на вирішення нагальних проблем громади. Ініціатори законопроекту переконані, що запропонований механізм автоматично даватиме додаткові надходження до бюджету кожного села, умовно кажучи, без особливих старань селян. Зрештою, й самі селяни теж можуть докласти зусиль, аби ситуація змінилася на краще. Йдеться про їхню економічну активність. Є безліч можливостей заробити — вирощування різної продукції (не лише картоплі та зернових, а, й приміром, ягід), створення невеличких переробних підприємств... Якщо розпочинати справу, гуртуючись у кооперативи, можна отримати значні преференції від держави. Існують програми потужної підтримки окремих напрямів діяльності. Наприклад, при закладенні саду держава відшкодовує до 80% витрачених коштів. Тобто можна працювати, заробляти і частину заробленого також спрямовувати на розвиток села. Міністр агрополітики Микола Присяжнюк заявив, що Міністерство всіляко заохочує селян створювати обслуговуючі кооперативи. Для цього торік проведено навчання 5 тис. сільських голів, а нинішнього року — 70 семінарів.

«Як правило, такі виробники не мають добре налагоджених і постійно працюючих каналів реалізації продукції. У результаті значна частина виробленої продукції просто псується, інша — потрапляє до кінцевих споживачів через посередників, що негативно впливає на її вартість. Вирішення цієї проблеми можливе за умови розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів», — зазначив урядовець. За його словами, уряд активно сприяє цьому процесу, який має налагодити необхідну заготівельно-збутову інфраструктуру. Створення системи обслуговуючої кооперації на селі, переконаний Микола Присяжнюк, позитивно вплине як на збільшення доходів товаровиробників, так і на зниження коливань споживчих цін. А також на напов-нення місцевих бюджетів.

Деякі експерти переконані, що для розвитку соціальної сфери села та подолання безробіття необхідні додаткові заходи. Наприклад, укрупнення громад шляхом адміністративно-територіальної реформи. Сьогодні що менша сільська громада, то більші у неї проблеми. А ще варто переглянути механізм податкових відрахувань і розподілу бюджетних коштів. Адже при існуючій системі якщо щось заробляєш — майже все віддаєш у вигляді податків, якщо ж нічого не робиш — отримуєш дотації. Таку двозначність потрібно виправити. Необхідно нарешті провести адміністративно-територіальну реформу. Бо ж якщо кілька сіл об’єднаються в одну територіальну громаду, це дасть можливість ефективніше управляти територіями, розвивати соціальну сферу.

«Я є трохи песимістом в питанні наповнення місцевих бюджетів, оскільки бази для цього практично немає, — зазначає експерт з питань бюджету Юрій Ганущак. — Голов-ний податок, який би мав напов-нювати бюджет, це — податок на землю. Він повинен бути достатньо великим».

Чимало експертів останнім часом сходяться на думці, що основним джерелом наповнення місцевого бюджету має стати плата за землю, — це основний ресурс, який повинен спрямовуватися на благоустрій території.

«Можна збільшити плату за землю, — додає Юрій Ганущак. — Саме її. Тому що оренда є продуктом договору між власником і орендо-отримувачем. Але фактично сільські ради не мають землі, тому й не справляють орендну плату. А податок на землю досить низький, до того ж основні товаровиробники  звільнені від його сплати. Приходять транснаціональні компанії — розорюють землю, вивозять сільгосппродукцію. І залишають пустелю. Податок на землю не сплачують, прикриваючись дотаційністю сільського господарства. Але якщо воно дотаційне, то дотуйте його з державного бюджету. Адже той, хто працює на землі, повинен сплачувати податок, який має бути досить високим, і спрямовуватися до сільської ради, а вона ним розпоряджатиметься».

Звісно, сільські громади не повинні лише чекати сигналу згори стосовно того, що їм робити або коли, нарешті, буде проведено адміністративно-територіальну реформу, яка, можливо, істотно змінить ситуацію. Громадам самим слід братися за справу, домагатися, створювати обслуговуючі кооперативи. На це держава повинна виділяти з держбюджету значні кошти. Необхідно гуртуватися, обирати таких сільських голів, які захищатимуть інтереси села і знатимуть, як наповнити бюджет. Лише щире прагнення змінити своє життя і життя своїх дітей зможе оживити усі ініціативи.


В’ячеслав КОЗАК,
Микола ВЛАЩУК

«Гарячі лінії»

Дата: 1 серпня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42