Інтерв’ю

Податковий офшор для аграріїв

Перспективи розвитку сільського господарства в Україні

Як стверджують експерти, агропромисловий комплекс України виходить на лідируючі позиції в економіці держави та залишається галуззю, привабливою для зовнішнього та внутрішнього інвестування. Завдяки своїй виробничій діяльності сільськогосподарські підприємства не тільки формують значну частину доходу від експорту України, а й представляють зростаючий ринок поширення насіння, аграрної хімії, сільськогосподарської техніки тощо.
Водночас щоб з оптимізмом дивитись у майбутнє, фахівці радять не зупинятися на досягнутому. На їх думку, одним із вирішальних факторів підвищення конкурентоспроможності українського аграрного сектора є підвищення ефективності виробництва шляхом використання інноваційних технологій. Про проблеми та перспективи сільського господарства в Україні «Віснику» розповів Олег Нів’євський, експерт з досліджень сільського господарства, продовольства та відновлювальних джерел енергії Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.


В. — За даними оглядачів, Україна у поточному році може посісти почесне друге місце у світі за обсягами експорту зерна після США. За рахунок чого, на Вашу думку, став можливим такий результат?

О. Н. — Не так важливо, яке місце Україна посідає в експорті зерна. Головне, що держава експортує значні його обсяги — близько 20 млн. т на рік. Цьому сприяють чимало факторів. Насамперед позитивна зовнішня кон’юнктура ринку: ціни на зернову групу зростають паралельно з попитом на неї. Відповідно вітчизняні виробники реагують на цей тренд. Сільське господарство все більше сприймається заможними людьми як галузь для прибуткових інвестицій, нових технологій. Вони вкладають значні кошти, закуповують нову техніку, нові сорти рослин, переймаються сучасними ефективними методами управління господарством, завдяки чому поліпшується продуктивність виробництва та з’являється можливість більше експортувати.

В.В Україні третій рік діє Податковий кодекс. Як Ви вважаєте, чи ефективна податкова політика держави щодо сільського господарства?

О. Н. — Так, податкова політика сприятлива для сільгоспвиробників. Фактично сільське господарство не оподатковується. Спостерігаємо своєрідний податковий офшор. Є фіксований сільськогосподарський податок, який фактично замінює податок на прибуток і податок на землю. У результаті виробники сплачують незначну суму — близько 60 євроцентів за 1 гектар. Також чинне законодавство дає змогу не сплачувати до бюджету ПДВ, який можна використовувати на компенсацію ПДВ при закупівлі ресурсів. Дехто з експертів стверджує, що такий стан справ сприяє розвитку сільгоспвиробництва у державі. З іншого боку, чимало факторів свідчать, що це може стати для галузі негативом у довготривалій перспективі. Нинішні податкові пільги з часом можуть загальмувати процеси розвитку, оскільки виробникам буде складно відмовитися від державної підтримки. 

Наразі влада й аграрники шукають консенсус щодо можливих змін у системі оподаткування в аграрному секторі, щоб і державний бюджет наповнювався, і сільськогосподарники мали стимул для нарощування виробництва.

В.Розвиток сільського господарства багато в чому залежить від державних дотацій. Який стан справ в Україні та на що можемо очікувати в перспективі?

О. Н. — За правилами Світової організації торгівлі (СОТ), членом якої є Україна, будь-які дотації чітко регламентуються. Усі дотації можна поділити на два кошики: зелений та жовтий. У зеленому — витрати, якими можуть користуватись без обмежень, а в жовтому — розраховані на певного виробника, під конкретний тип виробництва. Нинішні тенденції такі, що жовтий кошик має зменшуватись, натомість зелений — збільшуватись. Вважається, що сам факт дотації конкретного виробника спотворює ринкову сутність економіки. Тобто господарники у своїй діяльності переймаються не стільки потребами ринку, скільки можливістю одержати фінансування. У Європейському Союзі уже давно стали на шлях переходу від «жовтих» до «зелених» субсидій і, таким чином, орієнтуються на конкурентоздатність аграрного сектора у довготривалій перспективі. На мою думку, Україні варто дотримуватися такого самого вектора розвитку і при цьому робити ставку на приватні інвестиції в сільське господарство.

В.Чи є проблиски у розвитку керованості сільськогосподарського ринку? Наприклад, у Нідерландах фермер не має права висадити зайвого куща городини. Натомість у нас минулого року спостерігалося перевиробництво, зокрема, картоплі у понад два рази (23 млн. т при внутрішній потребі 10 млн. т).

О. Н. — Керованість ринку — прерогатива держави. Але при цьому важливо пам’ятати, що ця місія не повинна втілюватися в радянському стилі: виробити певного продукту стільки-то, а таких послуг надати стільки-то. Натомість має бути підхід — встановити однакові правила гри для всіх учасників ринку. Якщо, наприклад, суб’єкт господарювання виробив більше картоплі, ніж має можливість збути, то це — проблема виробника. Адже саме він повинен завчасно проаналізувати ситуацію в світі та розрахувати гарантовану реалізацію своєї продукції. За державою ж залишається на перший погляд небагато напрямів роботи, але вони об’ємні. Наприклад, безпека та якість харчової продукції. Потрібна чітка й ефективна система контролю цих показників, яка б не переобтяжувала бізнес. Зараз в Україні, на мою думку, ця система, на жаль, не гарантує ефективного контролю безпечності якості продуктів харчування. Водночас вона значно гальмує інноваційну діяльність виробників. Винаходити велосипед тут не потрібно. Наприклад, у наших сусідів, країнах ЄС контроль продукції здійснюється на всіх етапах виробництва і в підсумку вони мають якісний продукт при мінімальних витратах. В Україні контролюється продукт на виході й від цього маємо значні втрати: якщо продукція не відповідає чинним нормам, її доводиться утилізовувати. Ще один державний напрям — підтримка сільської інфраструктури в належному стані: автошляхи, медичні заклади, школи тощо. Наразі існує ще багато проблемних питань, але зазначу, — над ними посилено працюють у владних кабінетах. Гармонізація вітчизняного законодавства з європейським триває.

В.Останнім часом банки неохоче кредитували сільське господарство, вважаючи його зоною ризику. Чи змінилася ситуація на краще, зокрема, у кредитуванні великих господарств?

О. Н. — Кредитування аграріїв йшло за висхідною до середини 2012 року, потім, вочевидь, через кризові явища в економіці спостерігався певний спад, зараз знову — зростання інвестицій. Аграрний сектор привабливий для банкірів. Продуктивність капіталу в сільському господарстві в рази вища за аналогічні показники в промисловості чи сфері послуг. Банкіри розуміють це і прихильно ставляться до інвестування сільськогосподарських виробників. Але, на жаль, є стримуючі фактори. Один з них полягає в тому, що аграрники часто не мають застави під кредит. Землю ж не можна заставляти, оскільки в Україні не працює ринок сільськогосподарських земель. Ще один фактор — недостатня кількість у банках кваліфікованих кредитних працівників, які б знались на сільськогосподарській тематиці. Погодьтесь, видавати кредит на купівлю автомобіля й на виробництво сільськогосподарської продукції, як кажуть, в Одесі — дві великі різниці. Тут потрібні відповідні знання. Зараз банки працюють у цьому напрямі. Переконаний, незабаром кількість банків, які кредитують аграрників, значно зростатиме.

В.Свого часу фермерський рух називали ледь не рятівником сільського господарства в Україні. Потім почали більше говорити про проблеми, з якими стикаються дрібні господарники. Зокрема, часто доводиться чути від фермерів про проблеми з кредитуванням та збутом продукції. Яка наразі ситуація?

О. Н. — Щодо фермерів, то утримується доволі стабільна ситуація уже тривалий час. Наразі їх близько 49 тисяч. Проблема, на жаль, була й залишається — це кредитування і не тільки фермерів, а взагалі дрібних підприємців, які працюють на селі. У них набагато менше можливостей для застави під кредит, ніж у великотоварних господарств. Нинішні високі відсоткові ставки на кредити їх теж не влаштовують. Одна з головних умов одержання кредиту — прибуткова діяльність — той критерій, яким не завжди можуть похвалитися фермери. Звичайно, фермери мають можливість за державний рахунок компенсувати відсоткову ставку кредиту. Це — захід жовтої скриньки, про що ми вже говорили і що не бажано робити. Чимало експертів вважають такий крок держави доречним у даному випадку.

В.У Європі вже переконались, що дрібнотоварні господарства мають перспективи для розвитку, лише об’єднавшись у сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи з маркетинговими та юридичними службами. Чи є подібний досвід в Україні?

О. Н. — Не можна сказати, що така тенденція в нашій країні на сьогодні є, але надія жевріє. З боку держави подібні об’єднання мають підтримку. Зокрема, у проекті стратегії розвитку агробізнесу в Україні — 2020 значна увага приділяється розвитку кооперативів. Очікується, зокрема, що ці структури сприятимуть інтенсифікації праці на селі та поліпшенню якості аграрної продукції. Водночас зазначу, що у свідомості українців живе, так би мовити, антиген до колективності, коли все спільне: майно, кредити, прибутки тощо. І ще один нюанс. Чинне податкове законодавство передбачає подвійне оподаткування ПДВ для обслуговуючого кооперативу. Спочатку оподатковується продукція, яку кооператив одержує від своїх членів, а потім — сплачує податок уже кооператив, коли здає продукцію. Це — прогалина в законодавстві, яку зараз намагаються усунути. Вважаю, що час розставить правильні акценти: люди бачитимуть на прикладі інших переваги таких об’єднань і більш охоче вступатимуть до них.


Розмову вів Сергій СОБУЦЬКИЙ

«Гарячі лінії»

Дата: 28 березня, Четвер
Час проведення: з 10:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42