Статті

«Контрабас» безсмертний?

Митні служби всього світу щодня вилучають тонни контрабандного товару, а контрабандисти не вгамовуються, щоразу вдаючись до нових спроб «перетягти» через кордон «контрабас». Імовірно, це протистояння збережеться й у майбутньому, коли людство освоїться на далеких планетах. Тож виходить, що митниця без роботи не залишиться.


Античні часи

У давнину контрабанда була великою рідкістю. Світ був величезним, а людей небагато, не те, що зараз. Кожне прибуття торговельного каравану або корабля з товаром було важливою подією. Що-небудь протягти повз озброєну варту, а потім непомітно продати було дуже складно: які товари можна було сховати під міні-спідницями, у яких хизувалися прадавні моряки? Тому купці справно платили покладену данину правителям, адже за обман покарання одне — смерть. Першим з підтверджених випадків контрабанди в Прадавньому Римі є виявлене на дні Середземного моря затонуле торговельне судно. Крім звичайних для рейсу з Африки вантажів — горіхів, маслин і вина, на судні виявлено керамічні вироби, які, зі слів дослідників, були контрабандним товаром. Ця кераміка використовувалася при будівництві розкішних вілл, а на її контрабандне ввезення влада дивилася крізь пальці: зарплата моряків на держслужбі була мізерною. Тож Італію можна вважати офіційною батьківщиною контрабанди. Слово «контрабанда», до речі, теж італійського походження. «Сontra» — проти і «bando» — урядовий указ.

Однак сьогодні поняття «антична контрабанда» означає цілком сучасні спроби незаконного вивезення із країни прадавніх цінностей — монет, прикрас, зброї, добутих з-під землі «чорними археологами».

Король-трактирник

Що таке справжня контрабанда, показали світу англійці. Коли в XIII ст. король Едуард I запровадив велике мито на вивезення вовни (ткачі Фландрії викуповували всю англійську вовну, і ткачам англійським бракувало сировини), заповзятливі жителі південного узбережжя Великої Британії одержали прибутковий, хоч і кримінальний, бізнес. Кожне «корито», здатне перетнути протоку Ла-Манш, везло на континент нелегальну вовну. Незабаром контрабандисти усвідомили, що «порожняком» повертатися до Англії невигідно, і почали везти на батьківщину чай, ром, бренді, шовк і мережива. Це виявилося надзвичайно дохідною справою. Завдяки старанням великих торговельних компаній в Англії були дуже високі мита на колоніальні товари — чай, ром, тютюн. Фунт чаю на французькому березі коштував 3 пенси, а на англійському — уже 25 пенсів. Ром після перетинання Ла-Маншу дорожчав учетверо, а шовк і мережива — утроє. Зрозуміло, що вилов риби закинули, і практично все населення південного берега Англії брало участь у контрабанді. Колишні рибалки будували швидкохідні 12-метрові веслові човни, на яких за 5 годин перетинали протоку. В одній із затишних бухт, котрих на березі протоки було безліч, товар продавався перекупникам і розходився по країні, а контрабандисти вирушали до пабів пити ром і розповідати байки про свої пригоди.

Склалася навіть особлива субкультура контрабандистів — людей, які не сплять уночі. Це була непроста й небезпечна професія. Уночі, в негоду, з важким вантажем перетнути Ла-Манш на веслах — завдання не для слабаків. Перестрілки з митниками, відверте нехтування законами створювали навколо контрабандистів романтичний ореол суворих, але шляхетних героїв. Юнаки з багатих родин поповнювали їх лави у пошуках гострих відчуттів, а простолюдинів, які долучалися до цього ремесла, приваблювали великі гроші. Займатися цим злочинним промислом не вважалося ганебним, адже контрабандисти фактично протистояли несправедливості, надмірно завищеним державою цінам. Завдяки контрабандистам чай в Англії подешевшав і став доступний навіть небагатим людям. Адже кількість нелегального чаю була такою, що з кожних п’яти чашок, випитих англійцями, чотири заварені контрабандним листом.

До середини XVIII ст. всі контрабандисти Англії перебували в організованих бандах, а найбільшою «рибою» у цьому бізнесі був трактирник Айзек Гуллівер. Сам він у море не виходив, на нього працювала ціла флотилія. Айзек вів справи настільки хитро, що не мав жодних проблем із владою. Подейкували, що він щедро ділився прибутком з чиновниками. До того ж його моряки шпигували за французьким флотом, доставляючи інформацію адміралові Нельсону. Гуллівер набув величезних статків, але предметом його особливої гордості був той факт, що за всі роки бандити, якими він керував, не вбили жодної людини.

Контрабанда чаю в Англії остаточно припинилася в 1784 р., коли мито на нього знизилося зі 120 до 12%.

Гангстерам — від аптекарів

Хрестоматійним випадком, коли обмеження, що запроваджує держава, стають справжнім подарунком для контрабандистів, є «сухий закон» у США. Наприкінці XIX ст. американські політики підхопили модну серед сільських протестантів тему заборони вживання алкогольних напоїв. Цей рух підтримувала Антисалунна ліга США. Але що цікаво: до боротьби з алкоголем активно долучилися, у тому числі значними грошовими пожертвуваннями, об’єднання фармацевтів і аптекарів. Інтерес «айболитів» був меркантильним і неприкритим — вони просували на ринок тонізуючі напої на основі препаратів «коки». Кокаїн на той час не вважався наркотиком, і аптекарі додавали його до цих напоїв кінськими дозами. Тоніки так діяли на організм, що їх прозвали «пружинами».

Після двох десятиліть боротьби «сухих» і «мокрих», у січні 1920 р., вісімнадцята поправка до Конституції США, що ухвалювала «сухий закон», набрала чинності. Спершу аптекарі отримали істотний прибуток, але потім продажі впали. І навіть не тому, що кокаїн у 1922 р. було оголошено наркотиком і поставлено поза законом. Просто у США знайшлися люди, які налагодили контрабанду спиртного в таких кількостях, що тоніки, тим більше виготовлені зі «знешкодженого листа коки», втратили основних своїх шанувальників. Гангстерські угруповання припинили «дріб’язок по кишенях розтягувати», бо контрабанда алкоголю приносила мільярдні прибутки. Ніщо не могло зупинити бутлегерів — торговців контрабандним спиртним. До середини 20-х років поставки підпільного алкоголю у вісім разів перевищували офіційне виробництво спирту в США.

У країні стала звичною стрілянина на вулицях — це або федеральні агенти ганялися за гангстерами, або гангстери з’ясовували відносини. Держава виявилася нездатною забезпечити виконання «сухого закону», лише близько 5% контрабандистів потрапили до рук правосуддя, та й ті нерідко уникали покарання — корупція стала звичним явищем.

У грудні 1933 р. «сухий закон» було скасовано поправкою до Конституції, але в деяких штатах цей закон діяв ще довго. Останнім усі обмеження скасував штат Міссісіпі — в 1966 р.

У «сухому залишку» 13-річної дії вісімнадцятої поправки — організована злочинність, що міцно стояла на ногах, тисячі, що отруїлися сурогатним алкоголем, тисячі загиблих у гангстерських «розбірках».

У СРСР контрабанди немає!

Після перевороту в 1917 р. й захоплення влади більшовиками боротьба з цим злочинним промислом була рішучою, за найменшої підозри — розстріл (громадянська війна все спише). А після того, як країною почав керувати Йосип Сталін, контрабанда стала просто неможливою. В обстановці повального терору й виказування це було рівносильно самогубству. Час був такий, що екіпажі радянських кораблів, які прибували до іноземних портів, на комсомольських зборах ухвалювали одностайне рішення: на берег не сходити, «щоб не стати об’єктом антирадянської провокації». Протистояння із Заходом було настільки глибоким, що навіть через багато років, у 80-х роках минулого століття, можна було одержати догану, просто з’явившись у школі в «штанах найімовірнішого супротивника» — джинсах.

Після смерті Сталіна у країні розпочалася «відлига», але максимально можлива контрабанда в СРСР — це флакончик парфумів або плащ із НДР. Масштабна контрабанда була в принципі неможливою, тому що будь-яка торгівля належала монополії Міністерства торгівлі. Однак в середині 70-х цьому відомству довелося потіснитися. Керівникові Міністерства рибного господарства вдалося отримати дозвіл торгувати добутими морепродуктами самостійно. Було відкрито мережу магазинів «Океан», які на тлі інших об’єктів радянської торгівлі стали значним кроком уперед — чистота, краса. А головне, там був товар — недорога й смачна риба. Але існував єдиний нюанс — при заморожуванні риби на суднах у відкритому морі за великих хвиль було важко забезпечити точність зважування. І в кожний ящик укладали зайві 2 — 3 кг риби. На тисячі ящиків виходило 2 — 3 т необлікованого продукту, який реалізовували через магазини «Океан», отримуючи величезні гроші. Але цього ділкам виявилося замало і вони взялися за контрабанду — відправляли за кордон у банках з етикеткою «Оселедець» чорну ікру. «Прокололися», як це буває, на дріб’язку — переплутали партії консервів, і банки із чорною ікрою замість оселедця стали чудовим сюрпризом покупцям у Ленінграді. За підсумками розгляду справи директора «Океану» і заступника міністра розстріляли, магазини «Океан» закрили — в СРСР контрабанди немає!

Розповідь «контрабандиста»

Андрій Георгієв, художник:

— На початку 2000-х років я летів до Канади, на виставку. Знайомі зібрали цілу валізу передач своїм родичам, а заодно й проінструктували мене, що до цієї країни везти можна, а що — ні.
Я дуже засмутився, дізнавшись, що ковбасу й сало везти не можна — карантинна служба відбирає. Можна тільки консерви фабричного виготовлення. У них є спеціально навчені такси — сало знайдуть у будь-якому вигляді, хоч би як його сховали. Тобто не назавжди відбирають — його потрібно здати на карантин  на два тижні, потім можна забрати. Ні, нехай собі залишать, вирішив я одразу, але сало везти не передумав — це ж головний сувенір з України! І ввечері ми із друзями знайшли вихід. Чудовий продукт із Житнього ринку закатали в трилітрову банку, у фотошопі намалювали етикетку «Сало консервоване» з назвою й адресою вигаданого заводу і, роздрукувавши на кольоровому принтері, наклеїли на банку. Пред’явив я в Торонто банку із «Салом консервованим» митному офіцерові та його таксі й без проблем перетнув кордон. Сало всім дуже сподобалося.

Кінець  легенди

Сучасні контрабандисти повністю зруйнували образ шляхетного розбійника, який не завдає реальної, відчутної шкоди людям. На сьогодні злочинці намагаються провезти на територію країни товари, які легально ввезти просто неможливо — прострочені або інфіковані продукти харчування, контрафактну продукцію, зброю, наркотики. Це вже не крадіжка грошей у держави, а безпосередня загроза здоров’ю й життю простих людей, запобігти якій може митна служба.

«Гарячі лінії»

Дата: 28 березня, Четвер
Час проведення: з 10:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42