Статті

На край світу у пошуках кращої долі

Риба шукає, де глибше, а людина — де краще. У пошуках того самого кращого українці йшли за тридев’ять земель — аж на край світу. У кожного століття — своя хвиля міграції. Не стало винятком і нинішнє. Манить українців далеке і близьке зарубіжжя передусім кращими заробітками й, відповідно, — гідними умовами життя.

Донедавна називали різні дані щодо кількості українських заробітчан за кордоном: цифри варіювалися від 2 до 7, а то й 20 млн. Проте експерти з обережністю ставилися до такої статистики. Та ось, нарешті, маємо офіційні дані про кількість українських трудових мігрантів, визначену в ході модульного вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань трудової міграції, яке у квітні — червні 2012 р. проводили Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України та Держстат України. Відбувалося воно в рамках проекту Європейського Союзу «Ефективне управління трудовою міграцією та її кваліфікаційними аспектами», який реалізується Міжнародною організацією праці (МОП) в Україні та Молдові.


Глобалізація економіки спричиняє міграцію

Трудова міграція — питання глобального рівня, і найближчим часом воно ставатиме дедалі актуальнішим для всіх країн. На цьому наголосив Національний координатор МОП в Україні Сергій Савчук під час презентації результатів модульного вибіркового обстеження населення, яке шукає роботу за межами країни. Для підтвердження своїх слів він навів такі дані: у світі нині 214 млн. мігрантів. Близько 105 млн. мігрують з метою працевлаштування і разом зі своїми родинами становлять 90% усіх мігрантів.

«У глобалізованій економіці масштаби міграції постійно зростають, — розповів Сергій Савчук. — Це питання важливе для національної, регіональної, глобальної політики. Масштабніші потоки та різноманітніші форми міграції створюють нові виклики. Так, часто-густо мігранти працюють у неналежних умовах, у соціальній ізоляції, потерпають від дискримінації, мають обмежений доступ до систем соціального забезпечення. Саме тому МОП послідовно відстоює права таких людей і застосовує комплексний підхід до вирішення питань трудової міграції. У цій сфері важливою для нас є розробка глобальної інформаційної бази. Тому й було проведено обстеження трудової міграції в Україні».

Нашого трудового цвіту — по всьому світу: понад мільйон

Таким чином, тепер і в нас є достовірна статистика щодо заробітчан-співвітчизників. Як пояснила заступник голови Держстату України Наталія Власенко, вона ґрунтується на опитуванні 45,5 тис. осіб у віці 15 — 70 років, які проживали у 23,5 тис. домогосподарств в усіх регіонах країни.

«З 1 січня 2010-го до 17 червня 2012-го працювали або шукали роботу за кордоном 1,2 млн. осіб, або 3,4% населення відповідного віку, — зазначила вона. — Серед населення працездатного віку частка трудових мігрантів протягом цього періоду становила 4,1%».

Найбільше у пошуках роботи подорожують жителі західного регіону (10,8% населення). У південному цей показник становить 1,9, у північному — 1,3, у центральному і східному — 1%. Загалом міграція населення України має переважно циклічний сезонний характер. За 2,5 року один мігрант здійснив у середньому три виїзди на заробітки. Найпривабливішими країнами призначення вітчизняної робочої сили є Російська Федерація (43,2%), Польща (14,3%), Італія (13,2%) та Чеська Республіка (12,9%). Серед інших країн, куди спрямовано потоки трудових мігрантів, —
Іспанія (4,5%), Німеччина (2,4%), Угорщина (1,9%), Португалія (1,8%). З’явилась у цьому переліку й нова держава — Білорусь, куди виїжджає 1,8% наших громадян.

Дані обстеження дають змогу створити портрет українського заробітчанина. Як розповіла директор департаменту статистики праці Держстату України Інеса Сеник, серед трудових мігрантів з України переважають чоловіки та жителі сільської місцевості. Освітній рівень їх у віці 15 — 70 років є нижчим, ніж зайнятого населення відповідного віку. Водночас 64,9% з них мають повну загальну середню освіту, 15,4 — повну вищу, 15,1 — неповну вищу і лише 4,6% — початкову загальну освіту. Найбільше наших співвітчизників з дипломами вишів — у Німеччині (89,6%), далі йдуть Угорщина й Іспанія — по 19% у кожній.

Краще до Німеччини, ніж до Білорусі

Заступник директора департаменту статистики праці Держстату України Алла Солоп наголосила, що більшість трудових мігрантів урегульовує статус перебування та працевлаштування відповідно до вимог місцевого законодавства країни призначення, отримуючи дозвіл на проживання і на роботу, тимчасову реєстрацію. Проте обстеження засвідчило, що кожен п’ятий трудовий мігрант не мав офіційного статусу і приїхав до країни призначення за туристичною візою, яка не є легальною підставою для працевлаштування. Шукали ж роботу люди переважно через друзів, родичів, знайомих (77,3%), а також безпосередньо через роботодавця (18,8%), приватних осіб із працевлаштування (15,9%), приватні агентства з працевлаштування (4,0%).

«Найпоширенішими сферами економічної діяльності трудових мігрантів є будівництво (45,7%), домашнє господарство (18,3%), сільське господарство (11,3%) і торгівля (9,1%), — додала Алла Солоп. — Українські мігранти не конкурують на ринку праці — здебільшого займають ті робочі місця, які є менш привабливими для місцевого населення. Більш як третина з них зайняті у найпростіших професіях, чверть становлять кваліфіковані робітники з інструментом, кожен шостий працює у сфері торгівлі та послуг, а кожен десятий — як професіонал, фахівець або технічний службовець. Решта влаштовуються як кваліфіковані робітники сільського господарства. Загалом майже у третини трудових мігрантів (28,7%) робота відповідала їхній кваліфікації і лише у 2,6% вона вимагала вищого рівня».

Щодо середньомісячного заробітку одного трудового мігранта, то він становив 930 дол. США, що майже втричі більше, ніж у середньому на одного штатного працівника, зайнятого в економіці України (330 дол.). Найбільше заробити вдається у Німеччині — 1798 дол., Чеській Республіці — 1137 та Італії — 969, а найменше — у Польщі та Білорусі — 560 та 432 дол. відповідно.

На воді й сухарях, аби більше дісталося родині

У далекі мандри люди вирушають зазвичай з єдиною метою: заробити більше грошей. Міжнародний незалежний експерт з питань зайнятості та міграції Франческо Панзіка радить звертати увагу на те, як українські заробітчани витрачають зароблені кошти. Тоді можна зрозуміти й причини їхньої міграції. А статистика засвідчує, що на прожиття більшість витрачали 25% своїх зарплат, і лише 3% мігрантів — понад половину заробленого. При цьому жінки загалом ощадливіші, ніж чоловіки. Тобто зароблені кошти заробітчани витрачали на те, щоб прогодувати свої сім’ї, і пересилали кошти в Україну. У 77,5% вони йшли на придбання продуктів, одягу й оплату послуг.

Під час дослідження про розмір коштів, направлених домогосподарствам, повідомили 588,9 тис. осіб. При цьому у 2011 р. українки в середньому надсилали 2260 дол., а українці — 2097. Банківський переказ використовували 23,8% трудових мігрантів, особисто привозили кошти — 23,4%, передавали через друзів, родичів або кур’єра — 20,6%. Рідше використовували організації грошових переказів або поштовий переказ — 15,9%, та послуги водіїв автотранспорту — 16,3%. Цікаво, що найбільше кошти через банки надсилають українці в Іспанії (54,4%) та Німеччині (51,3%), особисто привозять — в Угорщині (81,5%), Польщі (44,1%) та Росії (37,8%), передають через друзів, родичів або кур’єрів — у Білорусі (71,7%), через водіїв — в Італії (40,8%).

З раннього ранку до пізньої ніченьки…

Сорокарічна Юлія з Рівненщини упродовж кількох років щоліта вирушає на заробітки до сусідньої Польщі. Спершу працює на збиранні полуниці, а коли ягідний сезон закінчується, переходить до іншого господаря, котрий спеціалізується на вирощуванні квітів. І так аж до пізньої осені. Додому навідується лише на кілька днів у кінці серпня, аби зібрати сина до школи. Добре, що батьки-пенсіонери при здоров’ї: для малого Давида — за маму й тата.

«Я б із радістю працювала вдома, — розповідає Юлія. — Та в нашому краї гідної роботи не знайти. Маю диплом вчителя початкових класів, проте він мене не прогодує. До того ж знайти у школі роботу проблемно. Взимку влаштовуюсь офіціанткою у місцеве кафе на тимчасові заробітки. Але вони такі мізерні. Страшно подумати, яку пенсію зароблю на старість. Виходить, що важко працюючи далеко від дому, дбаю про поповнення державного бюджету чужої країни: ретельно сплачую податки. А мої батьки в Україні тим часом мають мінімальну пенсію, бо таких, як я, заробітчан — мільйони».

І ще зізналася Юля, що у пана доводиться працювати, як наймиту: від світання й до смеркання, під спекотним сонцем. А ще, хочеш не хочеш, треба бути дуже ощадливою: економити на собі на кожнім кроці. Про належні побутові умови, охорону праці годі й говорити. Утім, наші люди терплячі… Однак здоров’я вже реагує на такий робочий ритм, тож частину заробітків доводиться вдома витрачати на лікування.

Про те, що українським мігрантам живеться несолодко, свідчать не тільки невеликі витрати на прожиття, а й дані про тривалість їхнього робочого часу. У 2010 — 2012 рр. 62,6% працювали по 41 — 60 годин на тиждень, 18,9% — ще довше, і тільки 17,8% — до 40 годин. При цьому в Німеччині, де, як уже згадувалося, українці заробляють найбільше, доводиться й працювати довше — 86% мігрантів трудилося по 41 — 60 годин на тиждень. Така сама висока середня тривалість робочого дня спостерігається й у Чеській Республіці.

Промовисті цифри мотивують шукати вихід

Результати обстеження трудової міграції в Україні вкрай важливі, адже дають змогу оцінити реальні масштаби, поширеність і географічну спрямованість потоків зовнішніх трудових міграцій громадян України й одержати дані щодо демографічних і соціально-економічних характеристик українських трудових мігрантів, їхнього освітнього рівня, видів діяльності, частоти, тривалості поїздок, умов та оплати праці тощо. Та найголовніше — вони визначають причини цього явища. 79% українців виїхали за межі країни через низький рівень заробітної плати, а 11% — через відсутність роботи. Директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України Елла Лібанова наголосила, що така статистика має спонукати владу до дій.

«По-перше, необхідно змінювати політику оплати праці, — наголосила вона. — І йдеться не стільки про легалізацію зарплат: для людини, яка їде на заробітки, це не так принципово, як отримувати гроші. Треба змушувати роботодавців підвищувати зарплати. Не варто намагатися зберегти дешеву робочу силу, яку чомусь зробили основною конкурентною перевагою України. По-друге, потрібно збалансовано готувати робочу силу. Молодь нині не має можливості працевлаштуватися на ринку праці. Ми не можемо впливати, щоб у наших закладах освіти готували фахівців тих професій, на які є попит. Але зобов’язані впливати на державне замовлення. І ось за даними обстеження трудової міграції маємо подивитися на те, люди яких професій їдуть шукати роботу. Тобто якщо, скажімо, лікарі подалися за кордон і знайшли там роботу, яка не вимагає кваліфікації, то ми або готуємо забагато медиків, або недоплачуємо їм».

Насамкінець національний координатор проекту «Ефективне управління міграцією та її кваліфікаційними аспектами» Тетяна Міненко зауважила, що за кожною цифрою — долі конкретних людей, які потребують захисту. Вона нагадала, що профспілки вже почали роботу в цьому напрямі: нещодавно було підписано протоколи про співпрацю з італійськими профспілками. Та з негативними аспектами трудової міграції потрібно боротися комплексно і на державному рівні. Міністерство соціальної політики України підготувало законопроект «Про зовнішню трудову міграцію», але поки що його критикують експерти. Тому залишається сподіватися, що статистичні дані мотивуватимуть чиновників робити політику в галузі трудової міграції та на вітчизняному ринку праці ефективнішою.


Олеся ЧЕПУРНА

«Гарячі лінії»

Дата: 28 березня, Четвер
Час проведення: з 10:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42