Інші податки

Скасування митної та податкової системи Гетьманщини й організація російських митниць в Україні

Протягом 100 років (1654 — 1754) після підписання Україною та Росією Переяславського акта і Березневих статей 1654 р., якими декларувався військово-політичний союз двох держав, Лівобережна Україна (або як її тоді іменували — Гетьманщина) зберігала всі ознаки незалежної країни.


Територіальна цілісність держави, зарубіжні зв’язки, армія, фінанси і митно-податкова справа на початку зосереджувалися в руках Богдана Хмельницького. В Україні функціонували національний уряд — Генеральна військова канцелярія, власне міністерство фінансів — Державний (Військовий) скарб, козацька армія, прикордонні підрозділи, податкова та митна служби. Було сформовано оригінальну й логічно обґрунтовану адміністративно-територіальну систему побудови держави у вигляді полків і сотень. Ширилася внутрішня та зовнішня торгівля, зростав товарообмін, у тому числі між Україною і Росією. Митниці, розташовані на кордоні обох держав, відповідно до чинних на той час правових актів обкладали митом як грецькі, польські та турецькі товари, так і товари купців і промисловців обох сусідніх держав — України та Росії.

Відомий український історик А. І. Яковлів (США) з цього приводу констатував: «Незважаючи на наступні порушення Москвою умов договору 1654 р. та обмеження прав України, Московський уряд усе ж таки трактував Україну як окрему державу, права якої та окремішність від Москви особливо яскраво виступали в момент зміни особи гетьмана як голови держави та носія її верховної влади. Те, що року 1654 сталося приєднання України до Московської держави та що Україна як була, так і залишилася окремою державою, про це свідчать ще факти зносин Москви з Україною через взаємне висилання посольств і послів — через Московський Посольський Приказ, пізніше — через колегію закордонних справ, отже шляхом міждержавних зносин, за допомогою яких Москва зносилася з іншими чужоземними державами». На обґрунтування цієї тези професор А. І. Яковлів наводить такі аргументи: протягом 100 років Україна трактувалася як незалежна від Московії автономна державно-господарська одиниця з окремою господарською системою та політикою, самостійними торговельними шляхами, закордонними ринками збуту й привозу. Між Україною і Московією існував державний кордон, прикордонні митниці (до 1754 р.), збиралося мито з московських купців нарівні з чужоземними, а українським купцям заборонялося вільно торгувати у Московській державі. Таку саму думку мав Дмитро Дорошенко, який у «Нарисі історії України» писав, що гетьманське правління протягом першої половини ХVІІІ ст. продовжувало стягувати до Державного скарбу мито з привозного краму й посередні податки з меду, пива й горілки. Царський уряд досить довгий час був змушений враховувати домовленості, досягнуті з Богданом Хмельницьким, стосовно фінансової та податкової діяльності уряду гетьмана.

Однак соціально-економічна ситуація в країнах Східної Європи, а також у Росії, не була застійною. На рубежі ХVІІ — ХVІІІ ст. тут почався процес формування всеросійського ринку, що було зумовлено зростанням виробництва, створенням підприємств мануфактурного типу, спеціалізацією окремих регіонів і розвитком товарно-грошових відносин. Аналогічні процеси проходили в Україні та Польщі.

В Україні окремі селянські промисли та ремісничі майстерні стали основою для виникнення більш розвинених, технічно досконалих підприємств мануфактурного типу. Облаштовувалися великі водяні млини. Подальшого розвитку набували рудні та металургійні підприємства, з’явилися перші доменні мануфактури. Почало розвиватися паперове виробництво, а поряд з цим і книгодрукування. Стрімко ширилося ґуральництво (броварництво, медоваріння). Виробництво горілки та пива відзначалося високим ступенем товарності. Значна частина виробленого алкоголю (до 40%) експортувалася. Збільшилося виробництво скла, селітри, поташу, ткацьких виробів, дьогтю. Почалося мануфактурне виробництво зброї та пороху (завод у м. Шостці). На фоні зростання економіки і, відповідно, торговельного потенціалу, українські підприємці та купці дедалі відвертіше конкурували з російськими купцями, особливо на зовнішніх ринках. Такий стан викликав відповідну реакцію як з боку промислово-торговельних кіл Росії, так і царського уряду, котрий в цій ситуації шукав шляхи й засоби для обмеження «торговельної експансії» українського купецтва, а зрештою, мінімізації автономії України та її інтеграції у єдину адміністративно-правову та економічну систему Московської держави.

Першим кроком у цьому напрямі стало розпорядження царського сенату (1711 р.), яким заборонялося вивезення українських товарів, зокрема зерна, через зручні й найкоротші для українців західні та південні кордони. Надалі їх транспортування мало проводитися через порти міст Архангельська, Петербурга та Риги зі сплатою вивізного мита на російському кордоні та портових митних зборів безпосередньо у портах. У подальшому згідно з «именным указом» Петра І (1715 р.) товари з України, що відправлялися до європейських держав через Ризький порт, мали попередньо доставлятися у м. Глухів для «огляду» гетьманом і одержання дозволу на їх подальше транспортування. Українцям було заборонено експортувати за кордон так звані заповітні товари — золото, срібло, селітру, поташ, вовну, віск, ікру тощо. Поряд з обмеженням експорту українських товарів, що мали попит на іноземних ринках, протягом 1714 — 1719 рр. було заборонено ввезення в Україну (через російські митниці) багатьох зарубіжних товарів, що традиційно доставлялися на Придніпров’я з Польщі, Німеччини, Нідерландів, інших країн. У 1720 — 1730-х роках царська адміністрація продовжувала контролювати українсько-російський кордон, утримувала тут прикордонні застави і митні комори, стягуючи у повному розмірі митні платежі за переміщення товарів з України до Росії і в зворотному напрямі.

Гетьман України Кирило РозумовськийЗ обранням у 1750 р. гетьманом України молодого високоосвіченого сенатора Кирила Розумовського (на той час йому виповнився 21 рік) почалося рішуче реформування усієї адміністративної та військової систем краю. Він домігся відкликання російських урядовців з гетьманської адміністрації, реформував національну освіту та судочинство. Велику увагу молодий гетьман надавав реорганізації фінансової та податкової системи. К. Розумовський дбав про подальший розвиток української торгівлі, підтримував вітчизняних купців, відстоював їх інтереси перед російським урядом. Зрештою, й сам займався активною зовнішньоторговельною діяльністю. Одержавши від імператриці Єлизавети Петрівни великі земельні наділи та займаючи солідні маєтки «на булаву», гетьман Кирило разом із братами, теж багатими землевласниками, провадив активні торговельні операції із зарубіжжям. Великі партії коноплі, поташу, зерна, першокласного прядива, тисячі волів, унікальний щогловий ліс та інші високоліквідні товари направлялися з маєтностей Розумовських до Ризького та Петербурзького портів і далі — до Польщі, Англії, Пруссії, Нідерландів… Безумовно, про торговельні оборудки братів Розумовських знали імператриця та її оточення.

Та не лише його особисте збагачення не давало спокою царським вельможам. Їх обурювало намагання молодого гетьмана відстоювати права і вольності України, його реформаторська діяльність, піклування про простий люд. Гнівну реакцію урядовців імперії викликали постійні вимоги К. Розумовського не обтяжувати український народ новими податками і зборами, зокрема забирати з гетьманської скарбниці надходження від зовнішньої торгівлі — індукт та евект.

Однак петербурзькі владноможці вже не рахувалися з гетьманом України. 20 грудня 1753 р. імператриця Єлизавета Петрівна видала указ щодо ліквідації всіх внутрішніх митниць і скасування стягуваних ними різних зборів і мита. Замість усіляких поборів, частина з яких надходила до гетьманської скарбниці, було встановлено єдину ставку мита — 13 коп. з кожного рубля вартості товару. Ще через півроку — в липні 1754 р. вийшов імператорський указ, яким по всьому периметру кордонів України з Польщею і Туреччиною створювалися російські прикордонні митниці. Митні установи закладалися в містах Бахмуті, Ізюмі, на кордоні з Кримським ханством, в м. Царицинську, с. Переволочні, містах Кременчузі, Переяславі, Василькові, Міжгір’ї, смт Добрянці, смт Вишкові та ін. У них якраз мали стягуватися з українського купецтва ті самі податки й мито, що надходили до Державного скарбу гетьмана. У результаті Лівобережна Україна та особисто К. Розумовський втрачали орієнтовно 50 тис.  рублів щорічних податкових надходжень.

З приходом до влади Катерини ІІ (1762 р.) економічний і політичний тиск на Україну було продовжено. Царський уряд узяв відвертий курс на ліквідацію залишків автономного устрою Гетьманщини. К. Розумовському було заборонено призначати полковників, підтримувати дипломатичні зв’язки з іншими державами. Його було усунуто від розподілу земель і лісів. А незабаром, у листопаді 1764 р., неугодного гетьмана було взагалі позбавлено посади. Українську автономію було скасовано.

Протягом 60 — 70-х років ХVІІІ ст. рескриптами імператриці та указами Правительствующего сената ліквідовано адміністративно-територіальний поділ краю на сотні й полки та запроваджено губернське правління. Губернаторами призначалися царські генерали та чиновники. Водночас на Лівобережну Україну поширювалося російське законодавство та правові норми у сфері економіки, торгівлі й податків. Керівні посади в губернських адміністраціях, установах, поліції, митницях зайняли в основному відряджені з Росії чиновники та офіцери.

Візьмемо для прикладу Васильківську митницю, розташовану на російсько-польському кордоні, неподалік від м. Києва. З 11 класних чинів митниці  шестеро — колишні офіцери та унтер-офіцери царської армії та флоту, п’ятеро — направлено з інших російських митниць. За походженням: шестеро з російських дворян, четверо — нащадки українських шляхетних родин, один — з польської шляхти. Директор митниці — російський дворянин Платон Енгельгарт, у минулому армійський офіцер, походив із Смоленської губернії, де мав 340 кріпаків.

Таким чином, протягом другої половини ХVІІІ ст. Гетьманська Україна була остаточно інкорпорованою до складу Російської імперії. На українських землях утвердилося загальноросійське законодавство, а також загальноросійські правовідносини, єдиний економічний, фінансовий та податково-митний правопорядок.

«Гарячі лінії»

Дата: 28 березня, Четвер
Час проведення: з 10:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42