Інтерв’ю

У загальній структурі експорту до ЄС третина належить агропродукції

Відповідаючи на запитання, чи нагодує Україна світ, експерти агропромислової галузі оперують конкретними цифрами, стверджуючи, що наша держава має змогу нагодувати до 600 мільйонів людей.
За підрахунками фахівців агропромислового комплексу, близько 20% виробленої сільгосппродукції може споживатися всередині країни, а 80% — експортуватися. Тим паче, що очікуване створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом відкриває перед Україною нові можливості для експорту товарів, вироблених агропромисловим сектором. Про пошуки взаємовигідного економічного інтересу з усіма країнами
потенційними партнерами, а також готовність галузі ефективно розвиватися, не лише забезпечуючи продовольством вітчизняних споживачів, а й залишаючись конкурентоспроможною на глобальних світових ринках, розповідає Міністр аграрної політики і продовольства України Микола ПРИСЯЖНЮК.


В.Миколо Володимировичу, на сьогодні агропромисловий комплекс чи не єдина галузь, якої наразі не торкнулося скасування податкових пільг. Але вже зараз влада й аграрії міркують над тим, як збалансувати інтереси держави, щоб і бюджет наповнювався, і сільгоспвиробники не втратили стимулів до нарощення виробництва й конкурентної боротьби. Які заходи, на Вашу думку, в цьому аспекті були б доцільними?

М. В. — Питання складне. Особливо в сучасних умовах. Не секрет, що саме завдяки існуючим протягом останніх років системам оподаткування та державним програмам підтримки аграрному комплексу з-поміж усіх галузей національної економіки вдалося вийти на провідні позиції. А за умов підвищення глобального попиту на продовольство, що прогнозується на найближчі періоди, наш потенціал далеко не вичерпаний.

Згадані спеціальні режими оподаткування, які є фактично непрямою державною підтримкою, сприяють збільшенню валового виробництва сільгосппродукції, що, у свою чергу, забезпечило стабільні податкові надходження до держбюджету та сприяло зростанню інвестицій.

Збереження цих режимів в умовах фінансової кризи та обмеженого фінансування за рахунок дотацій з бюджету, ускладненого в деяких випадках доступу до банківських кредитів дасть змогу продовжити роботу існуючих підприємств, передусім малих та середніх, що не мають достатнього «запасу міцності», а отже, — зберегти робочі місця на селі.

На сьогодні в процесі розробки та прийняття бюджету на 2014 рік ми відстоюємо позицію щодо збереження існуючих програм підтримки сектора: тваринництва (виплати селянам за збережену та здану на забій худобу та свиней, за нарощення племінного поголів’я), на кредитування фермерських господарств, на закупівлю сільгосптехніки на умовах фінансового лізингу.

Крім того, ми ініціюватимемо повернення коштів від так званого 1,5-відсоткового збору на спецрахунок Міністерства, що дасть змогу відновити підтримку садівницьких, виноградарських та виноробних підприємств, яка у попередні роки спрацювала досить ефективно. Це означає і збільшення виробництва плодово-ягідної продукції, і будівництво сховищ для цілорічного забезпечення овочами та фруктами, і закладку нових садів та виноградників.

В.Наскільки розширилася географія українського експорту останнім часом?

М. В. — У цілому продукція агросектора на сьогодні займає істотну частку у зовнішній торгівлі країни і продовжує залишатися єдиною галуззю економіки, що має позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Так, у 2012 році воно становило 10,4 млрд. дол. США, що у 1,5 раза перевищує його обсяги 2011 року та у 2,5 раза — 2010. Збільшується і частка експорту продукції агросектора в загальній структурі експорту. Якщо в 2010 році вона становила 20%, то у 2012 — вже 26,5%. Як і протягом кількох попередніх років, найбільше експортується зернових культур, соняшникової олії, а також насіння олійних культур, динамічно розвивається експорт м’яса птиці, Україна вже входить до десятки провідних експортерів цього продукту.

Це свідчить про те, що увесь спектр української сільгосппродукції, яка постачається на експорт, — як зернових, так і продукції переробної промисловості — відповідає стандартам якості країн-імпортерів та має попит серед споживачів. Водночас, розглядаючи структуру експорту українського продовольства, необхідно враховувати той факт, що в деяких випадках країни-імпортери віддають перевагу саме сировинним продуктам, наприклад, зерну, яке використовується на корми для відгодівлі худоби на м’ясо в цих країнах.

Додам, що за останні роки нам вдалося розширити географію експорту і товарну номенклатуру. Передусім за рахунок країн Перської затоки та Азії, країн Європейського Союзу. Крім того, спостерігається істотне зростання частки експорту до країн Африки. За результатами 2012 року найбільша частка експорту припадала на країни Азії — 30,3%, країни ЄС — 27,9%. Водночас відкриття ринків деяких країн потребує тривалої та копіткої роботи.

Щодо останніх результатів у цьому напрямі — минулого року ми отримали дозвіл від наших китайських колег розпочати поставки української кукурудзи. Ми задоволені цим рішенням, адже Китай — це великий ринок, що має великі перспективи. Наразі на розгляді перебуває питання сертифікації української сої та ячменю. Загалом за підсумками семи місяців поточного року Китай увійшов до десятки основних країн — імпортерів нашої сільськогосподарської продукції.

В.Які з напрацювань Мінагрополітики України додають ефективності системі контролю за безпекою та якістю української харчової продукції з огляду на очікуване відкриття ринку країн Європи після підписання Угоди про асоціацію з ЄС, а також пов’язане з цим загострення торговельних відносин з Росією?

М. В. — Щодо контролю за якістю вітчизняної продукції, то слід зазначити, що триває запровадження в Україні міжнародних систем контролю за якістю продуктів харчування HACCP, які передбачають послідовний контроль за якістю продукції, починаючи від виробника і закінчуючи магазином.

Нами підготовлено законопроект щодо продовольчої безпеки, контролю за якістю харчових продуктів. Нову систему контролю плануємо впровадити в 2014 році. Це поки що не означає, що комерційно виходити на зовнішні ринки стане легше, але у нас з’являться вагомі аргументи щодо якості.

Уже сьогодні якість нашої продукції дає змогу експортувати близько 20% вироблених в Україні молочних виробів, 20% маргаринів та аналогічних продуктів, до 50% кондитерських виробів та 85% соняшникової олії. Крім того, на сьогодні українські виробники м’яса птиці входять до десятки провідних  світових експортерів.

Останніми роками й самі виробники харчових продуктів дедалі більше уваги приділяють питанням контролю за якістю сировини і кінцевого продукту. Причому не тільки ті, що давно працюють, а й молоді підприємства з перших кроків розвитку дбають про свою репутацію. На сьогодні таких підприємств близько 600. Це, як правило, відомі виробники продовольчої продукції і в Україні, і далеко за її межами.

Нагадаю, що на розгляді Верховної Ради України перебуває законопроект «Про якість і безпечність харчових продуктів». Його прийняття дасть змогу унормувати процедури проведення державного контролю та нагляду, забезпечити обов’язкове поступове запровадження виробниками харчових продуктів систем контролю НАССР. Крім того, ми зможемо забезпечити можливість відслідковувати харчові продукти на всіх стадіях виробництва, переробки та обігу і загалом підвищити відповідальність їх виробників. Із доопрацюванням законодавства кожен виробник буде зобов’язаний вибудувати власний ланцюг контролю за продукцією. Вже потім до цього долучатиметься ветеринарна служба, яка контролюватиме найпроблемніші питання та організацію роботи в цілому. Адже Україна має дуже серйозний експортний потенціал, який включає повний спектр продуктів, що виробляються на її території. У зв’язку з цим питання якості та безпечності харчових продуктів є одними із пріоритетних у роботі Міністерства.

Із підписанням Угоди про асоціацію з ЄС ми плануємо відкрити ринок країн Європи. А це понад 500 млн. найплатоспроможніших споживачів. Вже зараз країни ЄС посідають одне із чільних місць у структурі зовнішньої торгівлі. Додам, що я був і залишаюся прихильником європейської інтеграції України. У разі набуття нашою державою членства в ЄС ми поступово відшукаємо взаємовигідні умови і для України, і для країн Митного Союзу. Адже економічний інтерес рано чи пізно вписується в ті рамки, в яких партнерам вигідно співпрацювати.

В.Які інструменти державного контролю й регулювання задіяно для усунення посередників між виробником агропромислової продукції (особливо малим та середнім) та її споживачем?

М. В. — На сьогодні робота щодо усунення посередників ведеться у кількох напрямах. Це і виїзна торгівля — ярмарки, що проводяться в усіх регіонах, і робота оптових ринків сільськогосподарської продукції, і сприяння організації заготівельних кооперативів. Всі ці заходи дають можливість обрати виробникові форму реалізації свого продукту — залежно від його власних потреб.

Якщо конкретніше, то нещодавно започатковано проект, що організує роботу заготівельних автолавок, які будуть обладнані охолоджувачами, невеликими лабораторіями для того, щоб можна було реалізовувати, наприклад, молоко на розлив. Або ж це будуть овочі, вирощені на селянських городах, які ми звикли бачити в місцях стихійної торгівлі. Звісно, організована торгівля такою продукцією буде комфортнішою і для покупців — жителів міст та селищ, і для виробників — селян, яким не доведеться стояти на базарі. Незабаром послугами перших 20 таких автолавок скористаються жителі столиці. Уся продукція, що реалізовуватиметься там, буде сертифікованою.

Щодо мережі оптових ринків, які створюються в регіонах, то вони мають високий споживчий потенціал. До речі, нещодавно відкрито першу чергу такого ринку в місті Маріуполі. Це другий такий ринок у цьому регіоні і четвертий в Україні. Вже для кожного жителя Києва, Львова та Донецька не секрет, що ціни на овочі, фрукти, м’ясо та рибу на таких ринках на 20 — 30% нижчі, ніж у деяких супермаркетах. Загалом понад 5 мільйонів покупців оцінили ці переваги з появою таких ринків. Для виробника, насамперед малого та середнього, торгівля на таких ринках забезпечує, по-перше, стабільну реалізацію плюс можливість передпродажної підготовки, по-друге, прийнятну ціну, по-третє, комфортні умови праці.

В.Як вирішується проблема кредитування агровиробників, зокрема малих і середніх?

М. В. — Питання фінансування, зокрема для малих та середніх підприємств, на сьогодні залишається одним із найважливіших. Тим паче, що особливістю сільгоспвиробництва є його сезонна циклічність. Тому кредитування, а надто за умов природних катаклізмів, які нерідко трапляються останнім часом, перебуває в полі нашої постійної уваги. Так, зараз в активній фазі осіння посівна. Від того, як спрацюють аграрії — чи вчасно придбають високоякісне насіння, добрива, пальне, — залежить урожай наступного року. Тут слід віддати належне нашим виробникам, в тому числі невеликим. Адже останнім часом рівень впровадження агротехнологій значно підвищився.

Загалом банкіри відзначають, що за останні роки аграрії стали надійними партнерами. Завдання уряду — підтримувати та посилювати діалог агросектора та фінансових установ. Наразі банки з розумінням поставилися до ініціативи Мінагрополітики пролонгувати кредити, отримані аграріями у попередні роки у 1,2 мільярда гривень. Банки вже пролонгували сільгосппідприємствам позики на суму понад 773 мільйона гривень. Уряд продовжує працювати над цим питанням.

Крім того, Мінагрополітики виробило та використовує й інші інструменти надання фінансової підтримки підприємствам. Так, аграрії можуть брати участь у закупівлях зерна Аграрним фондом та ДПЗКУ, отримувати державні гарантії за інвестиційними проектами та необхідну техніку за програмами НАК «Украгролізинг». Важливими механізмами розвитку фермерства є Український державний фонд підтримки фермерських господарств і Укрсількомунгосп, який займається розвитком сільських територій.

Та основним джерелом підтримки для сільгоспвиробників залишаються податкові пільги. Продовжує діяти спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість діяльності у сфері сільського і лісового господарства та рибальства, а також фіксований сільськогосподарський податок.

Все це на сьогодні дає можливість активним — саме активним та відповідальним виробникам, — використовуючи відповідні механізми, отримувати бажаний результат.

В.Чи можна підбити перші підсумки діяльності обслуговуючих кооперативів, узагальнюючи спільні проблеми та відзначаючи позитивні моменти? Які преференції від держави вже отримують такі виробники, а на які можуть розраховувати в найближчій перспективі?

М. В. — Передусім зазначу, що селяни дедалі більше цікавляться цією формою співпраці. Кількість кооперативних об’єднань поступово збільшується, обслуговуючих кооперативів на сьогодні налічується майже тисяча, — це на 70 більше порівняно з початком року. Найбільша кількість діючих кооперативів — в Івано-Франківській, Житомирській, Черкаській областях та АР Крим. За напрямами це і молочарські, і м’ясні, і плодово-овочеві, і зернові, й такі, що надають послуги з обробітку землі та збирання врожаю.

Загалом форма кооперативу дає змогу виробникові, за нашими оцінками, отримати ціну за свою продукцію на 25 — 30% більшу. Так, ми оцінили ринок молока, що надходить на переробку від господарств населення та від сільгосппідприємств. Різниця в закупівельній ціні на молоко насамперед через відсутність умов для заготівлі, а відтак — поліпшення якості молока від господарств населення, становить подекуди до 40 — 50%. Водночас організація закупівлі через мережу кооперативів — дотримання всіх санітарних вимог доїння, вчасне охолодження та ветеринарна підтримка дають змогу значно підвищити ціну. У цілому по країні обсяги коштів, що осідають у посередників, які закуповують селянське молоко на переробку, сягає 2 мільярдів гривень за рік.

Наразі Міністерство вивчає можливість, крім існуючих форм підтримки кооперативів, надавати їм у лізинг автолавки для збуту фермерської продукції в містах.

Крім того, вивчається питання надання в лізинг обладнання для кооперативних елеваторів, відпрацьовується модель фінансування їх будівництва. Адже на сьогодні питання збуту зерна залишається одним із найактуальніших. Ми постійно проводимо зустрічі із зернотрейдерами. Однак проблеми виробників зерна є першочерговими. Так, ми вже зменшили вартість фітосанітарних сертифікатів на зерно. Також працюємо над здешевленням перевезень «Укрзалізниці», послуг припортових елеваторів.

До того ж виробники, які об’єднуються в кооперативи, можуть отримувати допомогу від держави у цьому та інших напрямах, як і інші суб’єкти господарювання.

В.Більшість місцевих бюджетів є дотаційними. Як Ви ставитеся до пропозицій, які лунають у парламенті щодо запровадження додаткового податку за користування землею, який за задумом законотворців має спрямовуватися на вирішення проблем громади?

М. В. — Одна з принципових позицій держави в розвитку аграрного сектора та села — не заважати великим підприємствам. Ми вже згадували, що великі підприємства — це наш експортний потенціал і якір із залучення інвестицій. Водночас вони не мають залишатися безвідповідальними, якщо в селах, де вони є якірними орендарями, повністю відсутня інфраструктура, а люди переїжджають туди, де краще.

Ще одне завдання держави — максимально підтримувати фермера і середнього виробника. Проте ми не можемо забувати і про звичайних мешканців сіл, яким потрібні й амбулаторія, і садочок, і школа, і стадіон, і клуб. Звісно, самотужки сільрадам із такими завданнями впоратися надзвичайно складно. І зараз ми максимально їм сприяємо, організовуємо навчання, знайомимо з існуючими практиками.

Саме тому найпершим завданням на сьогодні для нас є всіляке сприяння розвитку підприємництва на селі. Це передумова його існування. Село не існуватиме, якщо в ньому не буде економічно активних підприємств, що сплачуватимуть податки до місцевого бюджету. Я би не був таким впевненим і категоричним, якби не було таких, наголошу, непоодиноких прикладів організації життя на селі.

Отже, щоб зберегти село, модернізувати його і привнести нові стимули для проживання в сільській місцевості, ми максимально сприятимемо створенню сімейних ферм та розвиткові кооперативного руху. Для цього зараз впроваджується наша ініціатива «Рідне село». Фермери і кооперативи можуть скористатися наявними формами державної підтримки. Все це дасть можливість і створити додаткові робочі місця, і збільшити надходження до бюджетів.

Щодо згаданого проекту закону. Так, це може деякою мірою покращити стан наповнення місцевих бюджетів, проте навряд чи сприятиме вирішенню проблеми села в глобальному сенсі. Село лише тоді може бути в порядку, коли в порядку економіка на селі.


Розмову вели
Інна ГОЛОВКО
та Оксана ТИМОЩУК

«Гарячі лінії»

Дата: 28 березня, Четвер
Час проведення: з 10:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42