Юридична практика

Відсутність доказів отримання послуг виключає можливість формування податкового кредиту

Суть справи

Під час проведення перевірки ДПІ встановлено заниження суми ПДВ ТОВ «К» у зв’язку з наявністю факту безпідставного формування ним податкового кредиту.
ТОВ «К» не погоджується з позицією ДПІ, оскільки вважає, що висновки, викладені в акті перевірки, є неправомірними і такими, які не відповідають вимогам чинного законодавства.


Рішення суду

Окружний адміністративний суд, відмовляючи в позові у справі №  826/2373/13-а, встановив таке.

У період з 11.01.2013 р. по 17.01.2013 р. ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «К» у частині дотримання вимог податкового законодавства у відносинах з ТОВ «А» за період з 01.04.2012 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт перевірки від 24.01.2013 р.

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу, внаслідок чого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток на 74 943,00 грн. (за основним платежем - 59 952,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями — 14 988,00 грн.).

Крім цього, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3,  198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу, внаслідок чого відповідачем прийнято ще одне податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачу було збільшено суму податкового зобов’язання з ПДВ на 71 371,00 грн. (за основ-ним платежем — 57 097,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями — 14 274,00 грн.).

ТОВ «К» не погодилося з виснов-ками акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, основним видом діяльності позивача є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту. У періоді, що перевірявся, ТОВ «К» було зареєстровано платником податку на прибуток, ПДВ, комунального податку, ПДФО.

Судом встановлено, що між позивачем і ТОВ «А» було укладено договір на надання послуг з підготовки документації для митно-брокерської діяльності від 01.04.2012 р. Предметом даного договору було надання контрагентом позивача (який діяв від імені та за рахунок позивача) послуг з підготовки документації для проведення митно-брокерського оформлення вантажу в митних органах України та оформлення дозвільної документації, а також зобов’язання позивача прийняти та оплатити належним чином надані контрагентом позивача послуги.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано зазначені послуги від ТОВ «А», надано суду копії актів здавання-приймання робіт (надання послуг) та копії податкових накладних.

Крім цього, позивач надав платіжні доручення від 29.05.2012 р. на суму 100 456,40 грн., у тому числі ПДВ — 16 742,73 грн.; від 14.06.2012 р. на суму 142 126,26 грн., у тому числі ПДВ — 23 687,71 грн.; від 02.07.2012 р. на суму 100 000,00 грн., у тому числі ПДВ — 16 666,67 грн., та копії виписок за рахунком.

На підставі вищезазначених податкових накладних у період з 01.04.2012 р. по 30.06.2012 р. позивачем задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, у сумі 285 486,00 грн.

Крім цього, суми ПДВ за такими податковими накладними за період з 01.04.2012 р. по 30.06.2012 р. було включено позивачем до складу податкового кредиту в сумі 57 097,00 грн.

Згідно з висновками актів, складених ДПІ, господарські операції між ТОВ «А» та контрагентами-постачальниками і покупцями не підтвердилися виходячи з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Фінансово-господарські відносини між ТОВ «А» та контрагентами були фіктивними і такими, що вчинялися без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

Судом не отримано жодних доказів надання ТОВ «А» послуг позивачу з підготовки документації для проведення митно-брокерського оформлення вантажу в митних органах України та оформлення дозвільної документації на підставі договору на надання послуг з підготовки документації для митно-брокерської діяльності від 01.04.2012 р. та використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

У наданих позивачем копіях актів здавання-приймання робіт (надання послуг), податкових накладних та платіжних дорученнях у найменуванні послуг зазначено «обробка та підготовка ВМД». Вид робіт, який ТОВ «А» повинно було надати позивачу згідно  з договором на надання послуг з підготовки документації для митно-брокерської діяльності від 01.04.2012 р., — це підготовка до оформлення вантажних митних декларацій. Однак доказів існування відповідних ВМД суду не надано.

Крім цього, суд звертає увагу, що основним видом діяльності контрагента позивача є діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами. При цьому договором на надання послуг з підготовки документації для митно-брокерської діяльності не передбачено даний вид діяльності контрагента позивача.

Отже, суд дійшов висновку щодо підтвердження висновків акта перевірки про те, що фактично послуги з підготовки документації для проведення митно-брокерського оформлення вантажу в митних органах України та оформлення дозвільної документації позивачу не надавалися та не використовувались у господарській діяльності позивача.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до норм пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу господарська діяльність — діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відсутність доказів надання послуг з підготовки документації для проведення митно-брокерського оформлення вантажу в митних органах України, оформлення дозвільної документації та використання позивачем у власній господарській діяльності наданих послуг, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв’язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема будь-яке використання набутого на підставі договору у господарській діяльності.

У процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв’язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

З огляду на викладене суд звертає увагу на норми листа № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів з метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надано учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п. 1 частини другої ст. 110 та ст. 114 Кодексу адміністративного судочинства.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв’язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платнику податків може бути відмовлено.

При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростовано належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Вищезазначені дії були вчинені судом та згідно з ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2013 р. про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду. У платника податків було витребувано ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Судове засідання у зв’язку з ненаданням позивачем витребуваних доказів неодноразово переносилося для надання можливості позивачу надати витребувану первинну документацію. Проте докази так і не було надано, тому суд вирішував справу на підставі наявних у ній доказів.

Окрему увагу слід звернути ще на одну норму листа № 1936/11/13-11.

Судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати норми частини другої ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства, згідно з якою суд апеляційної інстанції може дослідити докази, що не досліджувались у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.

Згідно з частиною першою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «К» не підлягають задоволенню.

«Гарячі лінії»

Дата: 28 березня, Четвер
Час проведення: з 10:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42