Юридична практика

Фактичний рух активів є наслідком для податкового обліку

Суть справи. За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «А» з питань дотримання вимог податкового й іншого законодавства у частині правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету ПДВ при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «С» за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. податковим органом встановлено заниження ПДВ на загальну суму 85 280,67 грн. за березень 2011 р.
ТОВ «А», не погоджуючись із контролюючим органом, вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено з порушенням чинного законодавства, обґрунтовано неправильним застосуванням норм податкового законодавства, а тому вони підлягають скасуванню.


Рішення суду. Апеляційний адміністративний суд, відмовляючи в позові у справі № 826/4699/13-а, встановив таке.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 31.01.2013 р. по 06.02.2013 р. ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «А» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства у частині правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету ПДВ при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «С» за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 13.02.2013 р. На підставі зазначеного акта було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.02.2013 р., яким позивачу за порушення п. 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу збільшено суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 85 282,00 грн., у тому числі за основним платежем 85 281,00 грн. та за штрафними санкціями - 1 грн.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «А» на підставі господарського договору з ТОВ «С» було віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ суму ПДВ, сплачену ним у вартості робіт на користь ТОВ «С». При здійсненні господарських операцій було складено первинні документи: рахунок-фактуру, акт приймання-передачі, податкову накладну. За укладеним між сторонами господарським договором проведено розрахунки в повному обсязі.

Крім цього, перевіряючими було отримано інформацію про те, що вироком районного суду м. Києва від 01.10.2012 р. у кримінальній справі визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою ст. 205 «Фіктивне підприємництво» та частиною другою ст. 358 «Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів» Кримінального кодексу, засновника та керівника ТОВ «С» Особу 1 за створення суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) - ТОВ «С» з метою прикриття незаконної діяльності та підроблення офіційного документа, посвідченого приватним нотаріусом, який надає права або звільняє від обов’язків, та з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, вчиненого повторно за попередньою змовою групою осіб.

У зв’язку з наведеним ДПІ дійшла висновку, що первинні документи, складені для оформлення господарської операції позивача з ТОВ «С», не можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку зазначеної операції, оскільки реальність вчинення господарської операції між ТОВ «А» та ТОВ «С» відсутня, через те що ТОВ «С» є фіктивним підприємством, створеним для конвертації безготівкових грошових коштів у готівку шляхом здійснення безтоварних господарських операцій. Оскільки наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у ТОВ «А» не було підстав для податкового обліку зазначеної господарської операції.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ «А» пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пунктів 201.4, 201.10 ст. 201, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 та п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу, в результаті чого занижено ПДВ у періоді, що перевірявся, на загальну суму 85 280,67 грн. за березень 2011 р.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з такого.

Зазначеним судом встановлено, що між ТОВ «А» (замовник) в особі директора - Особи 2, який діє на підставі статуту, з однієї сторони, та ТОВ «С» (виконавець) в особі директора - Особи 1, який діє на підставі статуту, з іншої сторони, було укладено договір від 07.03.2011 р. За умовами цього договору виконавець зобов’язався за завданням замовника надати послуги з ламінації профілю в порядку та на умовах, визначених договором. Вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання за цінами, зазначеними у рахунках-фактурах виконавця та погодженими із замовником.

На виконання умов договору ТОВ «С» виписано на адресу позивача акт здачі-прийняття робіт від 31.03.2011 р., рахунок-фактуру від 09.03.2011 р. на загальну суму 511 684,00 грн. та податкову накладну від 31.03.2011 р. на суму 511 684,00 грн., які використані позивачем для формування податкового кредиту у березні 2011 р.

Суд першої інстанції встановив, що договір, акт виконаних робіт і податкова накладна за господарськими операціями між ТОВ «А» та ТОВ «С» підписано від імені останнього - Особи 1.

Водночас судом першої інстанції встановлено, що особа, яка значилася директором і засновником ТОВ «С» (Особа 1), у порушення чинного законодавства фінансово-господарською діяльністю не займалася, жодних договорів, податкових накладних, актів приймання робіт та інших документів первинного бухгалтерського обліку не підписувала, виконання робіт і надання послуг не здійснювала та нікому не доручала вчиняти будь-які дії від свого імені.

Вироком районного суду м. Києва від 01.10.2012 р. у кримінальній справі, що набрав законної сили, засновника та директора ТОВ «С» Особу 1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою ст. 205 та частиною другою ст. 358 Кримінального кодексу за створення суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) ТОВ «С» з метою прикриття незаконної діяльності та підроблення офіційного документа, який посвідчується приватним нотаріусом і надає права або звільняє від обов’язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, вчиненого повторно за попередньою змовою групою осіб.

У судовому засіданні підсудний - Особа 1 свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинних діянь визнав повністю та розповів, що через скрутне матеріальне становище у листопаді 2010 р. за пропозицією  Особи 3, вирішив за грошову винагороду зареєструвати на своє ім’я ТОВ «С», після чого разом з  Особою 3, перебуваючи у приміщенні нотаріальної контори, підписав статут зазначеного товариства. Також Особа 1 повідомила суду, що вона спільно з невстановленою судовим слідством особою їздила до приміщення банківських установ, де підписувала документи для відкриття рахунків ТОВ «С».

Таким чином, матеріалами справи та перевіркою встановлено,- що ТОВ «С» зареєстровано та здійснювало фінансово-госпо-дарську діяльність без відома та згоди його засновника і призначеного у законному порядку керівника.

Зазначеним вироком доведено факт створення ТОВ «С» з метою прикриття незаконної діяльності (фіктивне підприємництво) та те, що від імені цього підприємства діяли особи, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значущих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновника товариства.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими поясненнями директора ТОВ «А» - Особи 2, що останній спілкувався з керівництвом компанії ТОВ «С» лише усно - мав телефонну розмову. При цьому Особа 2 не повідомила ані імен та прізвищ такого керівництва, ані їхніх посад. Проект договору від 07.03.2011 р. з мокрою печаткою ТОВ «С» та підписом керівника з їх сторони згідно з поясненнями директора підприємством було отримано через кур’єра.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених визначеними документами.

Водночас ст. 1 Закону про бух-облік визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійс-нення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійс-нення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачено чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можна брати до уваги лише первинні документи, які складено в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону про бухоблік встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів і зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов’язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними й іншими первинними документами, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку і нарахування податку.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів і послуг з метою їх використання у господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснено та підтверджено належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначено для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можна включати до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів чи сплати грошових коштів.

Зазначена позиція суду узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі № 742/11/13-11.

За відсутності факту здійснення господарської операції відповідні суми не можна включати до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. При цьому про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала);

відсутність фізичних, технічних і технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції (наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо);

відсутність можливості здійс-нення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням строку його придатності, доступності на ринку тощо та інші обставини.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «С» створено з метою прикриття незаконної діяльності (фіктивне підприємництво), що від імені цього підприємства діяли особи, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значущих дій, оскільки їх не було наділено такими повноваженнями засновником товариства.

Згідно з вимогами ст. 201 Податкового кодексу податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом і підписується особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюється печаткою такого платника податку - продавця.

За нормами Порядку № 969 (чинного на момент здійснення спірних правовідносин) податкову накладну складає особа, зареєстрована як платник податку в податковому органі, якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у п. 2 Порядку № 969.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «С», податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ «А» податкового кредиту, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та Реєстрі платників ПДВ за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема у підписанні будь-яких первинних документів. Отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарська операція з виконання робіт з ламінації фактично не мала реального характеру, оформлена лише документально та не спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлено укладеним договором.

Посилання позивача на відсутність рішення суду про визнання правочину між ТОВ «А» та ТОВ «С» недійсним або нікчемним судом першої інстанції не взято до уваги та зазначено таке.

Відсутність судового рішення про визнання недійсним договору, укладеного між позивачем та ТОВ «С», само по собі не свідчить про реальність виконання цього договору зазначеним суб’єктом, а укладення договору не є доказом його виконання.

Наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнано відповідні цивільні чи господарські зобов’язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності та застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

У зв’язку з наведеним колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність сукупності умов, обставин і підстав, з якими Податковий кодекс у взаємозв’язку з положеннями Закону про бухоблік пов’язує виникнення у позивача права на спірні суми валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до вимог Податкового кодексу є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту (податкові накладні, рахунки, акти виконаних робіт тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки судом установлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційної інстанції погод-жується з висновком суду першої інстанції про правомірність винесення податковим органом податкового повідомлення-рішення від 27.02.2013 р., а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають та є безпідставними.

За правилами ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, тому підстави для скасування рішення відсутні. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

 

«Гарячі лінії»

Дата: 19 вересня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42