Юридична практика

Застосування антидемпінгового мита при імпорті

Аналіз рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справах за позовами платників податків до митниць про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами документальних невиїзних перевірок, в ході яких установлено несплату антидемпінгового мита при ввезенні на митну територію України товару «шприці», свідчить, що судова практика з цього питання не є однозначною. Зазначене зумовлено різним застосуванням адміністративними судами одних і тих самих норм права.


Суть спірних правовідносин полягає у такому.

Рішенням Комісії № АД-216/2009/4402-37 (далі — рішення Комісії) встановлено, що розмір антидемпінгового мита на імпорт шприців з полімерних матеріалів становить від 10,54 до 196,38% їх митної вартості залежно від країни виробництва та об’єму шприца.

Після запровадження антидемпінгового мита рішення Комісії було оскаржено окремими імпортерами шприців до суду. Ухвалами суду про забезпечення позову дія рішення неодноразово зупинялася, проте згодом такі ухвали було скасовано, а рішення Комісії визнано Вищим адміністративним судом України законним.

У зв’язку з цим платникам податків, які ввозили на митну територію України товар «шприці» в період зупинення дії рішення Комісії, було направлено податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкових зобов’язань з антидемпінгового мита.

Оскаржуючи зазначені податкові повідомлення-рішення в судовому порядку, платники податків посилаються на відсутність у них податкового обов’язку зі сплати ввізного мита, оскільки ввезення на митну територію товару відбувалося в період зупинення дії рішення Комісії.

Проте ця позиція є помилковою з огляду на таке.

Частиною першою ст. 3 Митного кодексу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України. Аналогічні положення щодо нарахування мита за нормами закону та ставками, чинними на день подання декларації, містилися і в частині першій ст. 17 Закону про митний тариф.

Чинність нормативного акта — це юридична передумова його дії, яка означає наявність у такого акта юридичної сили. Чинність нормативного акта надає йому нормативної обов’язковості в системі законодавства. У свою чергу зупинення дії нормативного акта чи окремих його положень не припиняє чинності такого акта. Після закінчення строку, на який зупинено дію акта, ця дія поновлюється автоматично.

Отже, юридичні наслідки зупинення дії нормативного акта і втрати таким актом чинності є різними.

За своєю суттю інститут забезпечення позову, як в адміністративному судочинстві, так і в інших його видах, є інститутом попереднього судового захисту. Метою його є гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позову щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

У даному випадку ухвалою суду було зупинено дію рішення Комісії, що мало наслідком у певний проміжок часу звільнення суб’єктів господарювання від виконання вимог цього нормативно-правового акта.

При цьому проводити аналогію з припиненням дії нормативно-правового акта в силу зміни законодавства із зупиненням дії такого нормативно-правового акта в межах забезпечення адміністративного позову з відповідними наслідками зворотної дії у часі є помилковим.

За результатами розгляду справи зазначеної категорії Вищий адміністративний суд України в ухвалі №№ К/800/36349/13, К/800/36635/13 вказує на таке: «Зупинення дії нормативно-правового акта як один із способів забезпечення позову, не змінює обсягу прав та обов’язків сторін у спорі, а лише як один із способів судового захисту тимчасово зупиняє їх реалізацію до вирішення спору по суті та не є підставою для звільнення позивача від виконання встановленого законом обов’язку після скасування таких заходів у разі відмови у задоволенні позову... Прийняття судом касаційної інстанції рішення про відмову у задоволенні позову про скасування нормативно-правового акта підтверджує правомірність такого акта з моменту набрання ним чинності та не відміняє прав та обов’язків суб’єктів застосування цього акта на період його скасування неправомірним судовим рішенням».

У зв’язку з цим Вищий адміністративний суд України підтвердив правильність висновку суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позову платника податків про скасування податкового повідомлення-рішення митниці, оскільки у позивача виник податковий обов’язок сплатити антидемпінгове мито з ввезених на митну територію України товарів за ставками, встановленими рішенням Комісії.