Інші податки

Київ у період татаро-монгольського нашестя: здирницький податково-митний режим окупантів (ХІІІ — ХІV ст.)

Наприкінці ХІІ ст. на широких просторах від Великої Китайської стіни до Південного Сибіру й від верхів’я Іртиша до Амуру кочувало кілька могутніх монгольських племен: тайджиути, татари, кереіти. На початку ХІІІ ст. вони об’єдналися під владою хана Темучина. А в 1206 р. об’єднаний курултай — з’їзд ханів усіх монгольських племен — визнав верховенство Темучина, проголосивши його великим каганом і надавши йому титул Чингісхана, з яким він і увійшов в історію. Так виникла перша централізована монгольська держава. Проведені Чингісханом реформи, у тому числі військова та адміністративна, сприяли швидкому зміцненню центральної влади і встановленню в країні жорсткого авторитарного режиму, суворого порядку й дисципліни, підвищивши боєздатність монгольської армії. Однак замість мирного розвитку краю Чингісхан обрав шлях захоплення сусідніх держав. Незабаром під владою монголів опинилися Китай, Персія, Афганістан. Усе доросле чоловіче населення величезної імперії було мобілізоване в армію, навчене військовій справі й націлене на війну як на найефективніший засіб одержання матеріальних благ. Все, що мала держава — кошти, золото, матеріальні цінності, було спрямовано на зміцнення армії, її озброєння та оснащення сучасною, як на той час, зброєю, найкращими кіньми, верблюдами, продовольством. Татаро-монгольська орда стала єдиним воєнним табором. Будь-який наказ темника (вождя, зверхника), тисяцького чи сотника — йти на війну, жити чи вмерти — виконувався в монгольській армії негайно та без обговорення.

Наприкінці 30-х — на початку 40-х років ХІІІ ст. величезне татаро-монгольське військо під проводом хана Батия (Бату, Саїн-хан) вдерлося на давньоруські землі. Монголо-татари захопили й сплюндрували Київ, Переяслав, Чернігів, сотні інших міст Київської княжої держави й Галицько-Волинського князівства, прориваючись далі на захід — у Польщу, Чехію, Угорщину, Сілезію. За Суздальським літописом монголи, незважаючи на героїчний опір київської дружини й усіх городян, захопили Київ, пограбували храм Святої Софії, інші церкви «... разграбиша й монастыри все, и иконы, и кресты, и все узорчье церковные взяша, а люди от мала и до велика все убиша мечем». Жахливі картини масових убивств мирних жителів стольного града постали перед археологами під час розкопок пам’яток монголо-татарської навали, братських могил тисяч захисників міста.

У 1244 р. Київ у складі дипломатичної місії католицької церкви відвідав чернець — францисканець Плано Карпіні (1182 — 1252 рр.), відряджений Папою Інокентієм ІV до Монголії з метою навернення її народу до християнства. У виданих у Ватикані спогадах під назвою «Книга про татар» він описав злодіяння ординців на українських землях, і зокрема в Києві. За словами представника Папи Римського, столиця русів після монгольської навали зійшла нанівець: ледве лишилося в ній двісті домів, та й ті люди живуть у тяжкій неволі. У «Київському синописі» (літописний збірник, у якому відтворено історичні події на Русі з ІХ по ХVІ ст.) з приводу жорстокого розорення столиці ордою зазначається: «Татаре взяша стольный ... славный царственный град Кіевъ, церкви божественные разориша, город и место огнем сожегоша, людей иныхъ посекоша, а иных плениша и все государство кіевское ни во что обратиша».

У Києві та Подніпров’ї загарбники встановили режим терору та насильства. Людське життя в умовах жорсткої окупації не вартувало нічого. Захоплені землі було поділено на так звані улуси (підвладні монголам округи), які очолювали призначені ханом баскаки. Для виконання покладених на них грабіжницьких завдань створювалися управи, які комплектувалися з чиновників — монголів або татар. З цією самою метою баскакам надавалися військові загони.

Монголо-татарська навала мала тяжкі наслідки для руських земель. Від багатьох міст і селищ збереглися лише назви у старовинних літописах. Чимало їх мешканців було вбито або взято у полон. Найспустошенішими були Київ та інші міста Подніпров’я, Галичини, Волині — економічні, культурні та політичні центри руських земель. Було підірвано розвиток ремесел і торгівлі, на Русі занепало духовне й церковне життя.

Зі слів Михайла Грушевського, який всебічно досліджував реалії монголо-татарської навали, орда, керуючись заповітом Чингісхана, «змагала до поневолення всіх народів і вимагала від них повної покори». Посилаючись на згадуваного вище Плано Карпіні, видатний український вчений-історик писав: «А жадають татари від тих, що їм піддалися, от чого: аби вони йшли з ними походом на кожного, на кого скажуть; аби давали десятину від усього — від людей і від речей: вони рахують десять хлопців і одного з них беруть, і те саме роблять з дівчатами; забирають їх у свою землю і роблять їх своїми слугами. Решту счисляють (з метою контролю за населенням загарбаних територій і стягнення податків татаро-монголи регулярно проводили переписи населення. — Авт.) і зіставляють їм їх устрій, але при тім мають над ними повну власть».

Основний податок — поголовний або «подимний», стягувався з кожного подвір’я — «диму», з кожного мешканця, підкореного міста чи села незалежно від того, були вони великі чи малі, багаті чи бідні, навіть з немовлят. Податок включав одну шкіру білого ведмедя та по одній шкірі чорного бобра, соболя, тхора та лиса. Тих, хто не міг його сплатити, за розпорядженням баскака забирали в неволю.

Усього ж, за літописними нарисами, татаро-монголи обклали киян і населення підкореного краю 14 видами податків і зборів. Серед них: «поплужне» (поземельний податок від кожного плуга — сохи); «корм» (на харчування ханських військ і урядовців); «ям» (конфіскація коней, волів і обов’язок надавати власних тварин для перевезення ординців); «вихід» або «царева данина» (збір до особистої казни хана); «почесть» (податок для родичів хана, емірів, чиновників) тощо.

Окремим болючим для населення видом здирства стала «тамга» (татарська назва мита). Її стягували наставлені баскаками чиновники на дорогах, річкових переправах, базарах і біля міських воріт. Тамга становила десяту частину продовольства та інших товарів, що перевозилися (переносилися) купцями чи селянами на продаж або для власного споживання. Саме від слова «тамга» походить встановлений татаро-монголами термін штрафного стягнення «протамож’є» (ухилення від сплати тамги). Звідси й деривати «таможня», «таможенник» (рос.) тощо.

Частина податків сплачувалася натурою (зерном, худобою, сіном, медом) або гривнями чи ваговим сріблом, яке особливо цінувалося ординцями. Хани та їхні підручні практикували ще одну форму одержання податків: вони доручали стягувати мито й усілякі побори орендарям — посередникам, а то й удільним князям за відповідну, заздалегідь заплачену їм суму. Як писав Михайло Грушевський, такі посередники старалися «... з можливо більшою надвишкою вернути свої гроші, а татарське правительство закривало очі на їхнє надужиття, аби не відібрати у таких й інших подібних охоти до таких винаймів надалі». За свідченням Ніконівського літопису, часом самі князі у своїх князівствах збирали дань і відвозили в Орду. Всі ці «відкупники»-посередники вирізнялися особливою жорстокістю та свавіллям.

Ординці запровадили ганебну практику затвердження удільних князів з виданням їм так званого ярлика на володіння певною землею (волостю, округою, князівством). Претенденти на княжий стіл з дорогими подарунками змушені були їхати до столиці Орди — Сараю й під час грубого язичницького церемоніалу визнавати себе васалами хана, клястися йому у вірності та покорі. Неприйнятна для християнина участь у поганському ритуалі, а головне — вимога визнання хана «своїм батьком», викликала справедливе обурення ханських «гостей», що часом вартувало їм життя. Мученицькою смертю у ханській столиці загинув князь Чернігівський і Новгородський Михайло — син князя Всеволода Святославича, котрий поїхав до хана Батия у Сарай, сподіваючись одержати ярлик на князювання у Києві.

І все ж таки, незважаючи на масовий терор і величезну шкоду, завдану татаро-монгольською навалою економіці, соціальним структурам Києва й інших українських міст, наша столиця вистояла й не була перетворена на пустелю. За Густинським літописом, у Києві починаючи з 1243 р. володарював князь Ярослав Всеволодич — син Всеволода Юрійовича, батько Олександра Невського. Він правив містом на підставі ярлика, отриманого від хана Батия. Після його смерті (1246 р.) у місті княжили його сини Олександр і Ярослав. Київ і за часів татарського лихоліття залишався основним християнським центром Русі. Літописні згадки підтвердив і відомий історик митрополит Київський Євфімій (Болховітінов). Він, зокрема, писав, що завойовники — хани підтвердили пільги, надані духовенству князем Ярославом Мудрим, у частині звільнення від торгових і митних податків.

Тим часом у Києві залишилося чимало городян, які й під татарською окупацією почали відроджувати рідне місто. До столиці також поверталися тисячі міщан, котрі під час батиєвого погрому втекли до навколишніх лісів. Місто поволі відновлювалося. Важливим свідченням тогочасного стану Києва, за словами Михайла Грушевського, був «... приїзд туди тягом цілими компаніями купців з різних країв». Серед них були торгові люди з Польщі, Австрії, Сілезії, Генуї, Франції. Отже, іронічно підсумовує вчений, «Київ вів далі заграничну торгівлю, певно, не попелом від татарських згарищ». У Києві відбувалися торги, діяли ринок та кілька базарів.

Водночас після захоплення Польщі, Сілезії, Моравії монголо-татарська орда зустріла могутній опір об’єднаних чеських, угорських військ і населення українських земель. Серйозних поразок зазнали ординці й від славних дружин руських князів. Усе це змусило Батия повернутися військом на Нижню Волгу, де татаро-монголи заснували свою державу — Золоту Орду зі столицею Сараєм — Бату (місто Батия). Починаючи з ХІV ст. імперія Чингісхана, якою правили його діти, а потім онуки, почала розвалюватися. Спочатку вона розділилася на чотири улуси, серед яких були Золота і Біла орда. Згодом імперія Тамучина взагалі відійшла у небуття, а татаро-монголи повернулися на свої автохтонні землі. На Русі ж ліквідація татаро-монгольського нашестя у вересні 1380 р. ознаменувалася величною перемогою об’єднаних руських дружин проти військ Золотої Орди на Куликовому полі, де річка Непрядва впадає у Дон.

Еволюційні шляхи економічної та торговельної діяльності, правового регулювання податково-митної системи здавна цікавлять широке коло громадськості, економістів, товаро-знавців, юристів. Адже досліджуючи та глибоко вивчаючи історію податків і митних платежів, ми не лише знайомимося з героїчним минулим рідного краю, а й дізнаємося про економічні, соціальні й політичні умови життєдіяльності наших пращурів. А ще, виходячи з документів, маємо можливість оцінити, якої шкоди завдали чужинці та загарбники нашій землі та людям, які на ній мешкали й трудилися, прагнучи кращого життя.

«Гарячі лінії»

Дата: 5 вересня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42